Підвищення рівня законності в Україні

Проблема підвищення рівня законності в Україні особливо звертає на себе увагу в ті моменти, коли незалежні міжнародні організації публікують свої дослідження про наявність або відсутність корупційних схем в різних країнах, про дотримання в них законів, про

Проблема підвищення рівня законностів  Україні особливо звертає на себе увагув ті моменти, коли незалежні міжнародні організації публікують свої дослідженняпро наявність або відсутність корупційних схем в різних країнах, про дотриманняв них законів, про прозорість інститутів влади та обмеження їхніх повноважень,а також про громадянське та кримінальне правосуддя.

Цифри говорять самі за себе. Так, вІндексі верховенства закону в 2015 році, який щороку надає міжнародна неурядоваорганізація World Justice Project, Україна посідає 70-те місце серед 102 розглянутих держав. А в Індексісприйняття корупції, який на основі статистичних даних та результатів опитуваньформує міжнародна неурядова організація Transparency International, у 2014 році Україна посіла 142 місце поруч зУгандою, Бангладешем та Гвінеєю. Лідерами ж подібних рейтингів із року в рікстають такі країни як Данія, Німеччина, Швеція, Норвегія.

Якщо розглядати виключно текстову складовузаконів України, то така різниця між нашою країною та провідними європейськимидержавами може здивувати, адже українські закони написані непогано, а деякі зних – навіть дуже добре. Але по факту результати міжнародних правових рейтингівбільше засмучують, ніж дивують. Тому що, як би ідеально не був написаний той чиінший закон, корупція нівелює всі ідеї, які в них закладені. А Україна і заразвходить до складу найбільш корумпованих держав світу, оскільки в ключовихгалузях державної діяльності нашої країни можна говорити не про верховенствоЗакону, а про верховенство грошей та зв’язків.

Корупційні схеми завжди напряму пов’язаніз ще одним показником – прозорістю діяльності інститутів влади. В нашомувипадку – її відсутність. Українці регулярно спостерігають за тим, як чиновникирізних рівнів демонструють такий спосіб життя, який просто неможливозабезпечити, проживаючи на свою заробітну плату. Показовими були випадки, колидеякі прокурори не тільки будували величезні родові маєтки, а й витрачаликолосальні кошти на розробку фамільних гербів. У провідних європейськихдержавах такі дії одразу призвели б до обґрунтованих перевірок з боку поліції,інтересу громадських організацій та ЗМІ.

Наприклад, у Данії відповідно доКонституційного регламенту, кожен член Фолькетингу (парламенту) може отриматиінформацію про будь-якого міністра. Якщо чиновника запідозрили у корупції або влобіюванні чиїхось інтересів, на засіданні парламенту він надає повний звіт просвою діяльність. Крім цього, ці дані неодмінно мають бути оприлюднені. По всімфактам, які викладені у медійних джерелах, поліція має право провести необхіднерозслідування – незалежно від того, наскільки високий пост обіймає підозрюванийчиновник. Важливо, що в Данії немає особливих законів з боротьби з корупцією.Просто всі дотримуються того, що написано у Кримінальному кодексі.

Таким чином, можливість моніторингудіяльності, доходів чиновників та їхніх найближчих родичів, розміщення цихданих на загальнодоступних джерелах, а також адекватна реакція з бокуправоохоронних органів на отриману інформацію, допоможуть Україні покращитипоказники одразу у двох напрямках – боротьба з корупційними схемами тапрозорість діяльності чиновників.

Як практикуючий адвокат не можу обійтистороною кримінальне судочинство, від незалежності та справедливості якогонапряму залежить захист основних прав людини.

Однією з найважливіших змін уКримінально-процесуальному кодексі України, прийнятих у листопаді 2012 року,стало рішення, що суд бере до уваги тільки ті показання, які були наданібезпосередньо під час засідання. Для людей, які рідко стикаються з КПК, цяпоправка може здатися незначною, але адвокати та їхні підзахисні точно знають,що саме це формулювання дало можливість позбавитись від «вибивання» показаньпід час слідства.

До 2012 року я та мої колеги стикалися зтим, що практично кожному другому підозрюваному наносили тілесні пошкодженняпід час спроб «вибити» з нього інформацію, необхідну для слідства. Довестищо-небудь на суді за цими випадками було практично неможливо – все, що цікавилопредставників правосуддя, стосувалось формальних аспектів проблеми: чи булиподані заяви про побої до прокуратури і чи була отримана відповідь. За часбагаторічної практики написання подібних заяв по факту нанесення тілеснихушкоджень допомогли полегшити ситуацію лише одиницям моїх підзахисних. Цевідбулось виключно завдяки оперативному реагуванню на побої, та швидкомуотриманню відповідних документів про них від СІЗО та медичних установ. У тих жевипадках, коли не було вчасно проведено медичний огляд, прокурори приносили досуду стандартну відписку про відсутність порушень з боку правоохороннихорганів, що дозволяло вважати справу закритою. Вказане питання, до речі, неодноразовоставало предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Існує дуже багаторішень, де були встановленні факти побоїв з боку правоохоронних органів.

На основі цього прикладу стає зрозуміло,що ситуація з кримінальним судочинством в Україні вкрай неоднозначна. З точкизору наших реалій, ми спостерігаємо прогрес – людей, які знаходяться підслідством, більше не б’ють, щоб отримати потрібні показання. А от з позиціїсвітового досвіду, пишатися особливо немає чим, оскільки у європейських державах,на які орієнтується вся світова громада, подібні норми навіть не обговорюються.Це даність.

Відрізняє України від держав-лідерів івідсутність контролю за діяльністю судів. Наприклад, у Данії, Швеції, Франції, Німеччині існує інститут присяжних– шеффенів. На відміну від класичного розумінню суду присяжних, де основнимзавданням присяжних є встановлення винності або невинності особи, в судішеффенів присяжні розглядають справи разом з професійними суддями, маючи з нимимайже рівні процесуальні права.

У нашій країні склад з двох професійнихсуддів та трьох присяжних можливий тільки при розгляданні правопорушень, за якіЗакон передбачає довічне ув’язнення. В той же час європейський досвід підказує,що залучати присяжних на рівні з професійними суддями оптимально при розглядізлочинів, за скоєння яких передбачено більше п’яти років позбавлення волі.Такий підхід не тільки робить більш прозорим процес судочинства, але й значноекономить державні кошти, які витрачаються на підтримку класичного суду присяжних.

Опираючись на вищесказане, формуєтьсявисновок, що головне в законодавстві України – це його виконання. Кожним з нас.У всіх сферах життя. Звісно, завжди буде, що корегувати і що вдосконалювати.Життя не стоїть на місці. Однак дотримання уже прийнятих законів допоможе нампросунутися вперед у всіх міжнародних правових індексах не на один десятокпунктів вперед. Як добитися того, щоб перед Законом всі дійсно були рівні?Світовий досвід нам у допомогу.