Оскарження виконавчого напису. Територіальна підсудність

Стягнення кредитної заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, успішно використовується як мікро фінансовими установами так і великими банками та є альтернативою судового розгляду.

Це дає змогу швидко отримати виконавчий документ та передати його до приватного виконавця або державної виконавчої служби.

Виконавчий напис оскаржується у судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом до стягувачів про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (Постанова ВС від 14.08.2019 у справі № 519/77/18).

За загальним правилом позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ЦПК України). Проте у справах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у Позивача є право обрати альтернативну підсудність – за місцем його виконання (ч. 12 ст. 28 ЦПК України).

На даний час практика Верховного суду, яка б містила чітке визначення поняття «місце виконання» та надала роз’яснення із застосування ч. 12 ст. 28 ЦПК України відсутня, а практика судів першої та апеляційної інстанції неоднозначна та суперечлива.

На практиці нерідко виникають ситуації, коли виконавче провадження відкрито виконавцем у виконавчому окрузі м. Києва, Боржники зареєстровані в одній області, а робота та майно в іншій.

Саме при обранні альтернативної підсудності починають виникати деякі труднощі, оскільки поняття «місце виконання» є досить широким та включає в себе місце проживання, перебування, роботи Позивача, місцезнаходження його майна (ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження). Деякі судді також ототожнюють поняття «місце виконання» ще й з поняттям «місцезнаходження приватного виконавця» (Ухвала від 17.12.2019р. по справі № 734/3913/19), що є помилковим (Постанова від 04.06.2020р. по справі № 694/461/20).

Взагалі, твердження, що виконавчий напис виконується за територією знаходження приватного виконавця є хибним, оскільки приватний виконавець має право вчиняти виконавчі дії на всій території України, при цьому, відповідно до положень ч. 2ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місцезнаходження його майна.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, а не суду, що цілком узгоджується з п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року № 3.

Отже, для дотримання правил альтернативної підсудності, позов необхідно пред’являти в суд за зареєстрованим місцем проживання Позивача або місцем знаходження роботи Позивача (у випадку звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника) або за місце знаходженням майна Позивача.