Додаткова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки внаслідок ДТП

Додаткова (субсидіарна) відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки внаслідок ДТП.

20 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2554/17 (ЄДРСРУ № 78750014) досліджував питання щодо додаткової (субсидіарної) відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки внаслідок дтп.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно з ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. В той же час, покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 та рішеннях Верховного суду від 05.04.2018 по справі №910/3165/17 та 04.09. 2018 року по справі  №  910/22146/17).

ВАЖЛИВО: Здійснивши виплату страхового відшкодування за договором страхування, страховик набуває права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Він як кредитор не позбавлений права здійснити захист свого права шляхом звернення до страховика винної особи та в подальшому до особи, яка завдала такої шкоди.

За ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто, нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки,  - це є його законний володілець.

З аналізу норм статей 1187 та 1172 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі 426/16825/16-ц).

ВИСНОВОК: Отже, до винної в ДТП особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, в силу ст. 1194 ЦК України покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.