Строки звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати

Обмеження процесуальних строків звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Судова практика.

06.12.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №6-331цс17 досліджував неоднакове застосування судом касаційноїінстанції статті 233 КЗпП України в частині строківзвернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала,що за змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносинипрацівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від формвласності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюютьза трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненніпрацівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи,організації, провадиться в день звільнення.

Більше того, правова позиція Верховного суду України у справі №6-2912цс16 від 18.01.2017 р. передбачає, щовідповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з винивласника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум устроки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхрозмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові йогосередній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Окремо необхідно вказати, що після ухвалення судового рішення простягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється відвідповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплатисереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весьперіод невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівниковіпри звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 (№ вЄДРСРУ 37007895).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, щоневиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника абоуповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник можевизначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такогоправопорушення, яким є день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц (№ вЄДРСРУ 63749527)).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата –це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник абоуповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1Закону України «Про оплату праці».

ВАЖЛИВО: Стаття 2Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структурузаробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботувідповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування,посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) івідрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, затрудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включаєдоплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чиннимзаконодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формівинагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами іположеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові іматеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або якіпровадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітнаплата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за частимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у деньйого звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організаціюобов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всісуми, що йому належать; в разі невиконання такого обов’язку з вини власника абоуповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення дорайонного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішеннямтрудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівникможе звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо дорайонного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячнийстрок з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свогоправа, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копіїнаказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разіпорушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до судуз позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-якимстроком.

ВИСНОВОК: Проаналізувавшизміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, щов разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник маєправо без обмеженьбудь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати,яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно зумовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановленихзаконодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування такихвиплат.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного СудуУкраїни від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

І на останок, сама по собі відсутність коштів у роботодавця невиключає його відповідальності (Постанова ВСУ від 03.07.2013 року посправі № 6-60цс133 (№ вЄДРСРУ 32532907)).