Реструктуризація «Нафтогазу»: «взірець» боротьби з корупцією

Документ на п’ятдесяти сторінках містить нормативне обґрунтування правильно обраної позиції Міненерго та в свою чергу хибності думок інших відомств.

Суть документа, не вдаючись в юридичні нюанси, які тільки обтяжать текст, зводяться ось до чого.

Вимоги Третього енергетичного пакету передбачають відокремлення діяльності з транспортування від видобування та постачання шляхом розділення володіння активами.

Міненерговугілля вважає та переконує, що віднесення питань управління ГТС та оператором ГТС саме до їх відання слід розглядати не лише як допустиму, а й як оптимальну.

Міненерговугілля виступає за передачу під свій контроль державних компаній-монополій на ринку транспортування енергоресурсів, а саме: ПАТ «Укртрансгаз», ПАТ «Укртранснафта» та НЕК «Укренерго» . Це дозволить Міненерговугіллю як профільному міністерству здійснювати державну політику трансформації державних монополій у сфері транспортування енергоресурсів у незалежних учасників ринку.

Натомість передача цих активів до управління ФДМ, як це запропоновано НАК «Нафтогаз України», на думку Міненерго, не видається ефективним, оскільки ключовим завданням цього органу є підготовка державних компаній до подальшої приватизації. Разом з тим зазначені компанії не планують включити до переліку державного майна, що підлягає приватизації.

Крім того, на думку Міненерго, у Фонду немає відповідної компетенції та інтелектуального ресурсу для координування такої роботи.

Читаєш ці рядки і, крім посмішки, вони не викликають нічого.

Судіть самі: Білоус (Фонд держмайна), Коболєв (Нафтогаз) – люди з орбіти Арсенія Петровича Яценюка. Зрозуміло, що НАК пропонує передати об’єкти Фонду.

Демчишин (Міненерго, «реформатор») – креатура Президента, пропонує залишити ці держкомпанії в себе. Більше того, в стратегію з реструктуризації НАК «Нафтогаз України» він вирішив долучити ще й згадки про «Укренерго» (відносини з Григоришиним, інтерес до приватизації «Центренерго» тут абсолютно ні при чому).

Об’єктивність така: якщо пригадуєте, минулого тижня Верховна Рада України проголосувала внесення змін до Господарського кодексу та ряду інших норм законодавства в частині особливостей управління державними підприємствами.

Основна увага в цих змінах приділяється тому, що фактичний вплив на підприємство, визначення його стратегічних завдань, управління ним, покладається на незалежний орган – Наглядову раду. Аналогічна норма міститься і в статуті НАК «Нафтогаз України», затвердженому в минулому році.

За таких умов, якби декларації відповідали дійсним намірам очільників міністерств, не мало б особливого значення, хто буде балансоутримувачем частки в статутному капіталі, адже втручання в діяльність підприємств мала б бути мінімальною.

Спостерігаючи, скільки зусиль докладає Міненерго до того, щоб сконцентрувати три природні монополії в межах відомства, чомусь вбачається, що незалежність компаній дуже умовна.

Чому відбувається така суперечка? Відповідь очевидна: за 9 місяців 2015 року НАК «Нафтогаз України» близько 40 % валового прибутку компанії в розмірі 14 млрд грн (річної статистики досі немає) сформовано від надання послуг з транспортування природного газу.

Водночас валовий прибуток від реалізації газу промисловим споживачам – 8,1 млрд грн; збитки від реалізації газу населенню та ТКЕ – 7,9 млрд грн.

На рахунок себе в пропозиціях Міненерговугілля пафосно говорить, що готове взяти на себе в тому числі політичну відповідальність за перетворення негнучких, неефективних державних монополій у сфері транспортування енергетичних ресурсів на незалежні прозорі компанії-оператори. Крім того, Міненерговугілля стратегічно зацікавлене в залученні незалежних іноземних учасників, насамперед європейських та американських компаній, до управління.

То інтелектуальних можливостей не вистачає у Фонді чи в Міненерго також?

Стосовно НАК «Нафтогаз України», то йому залишають роль трейдера та постачальника останньої надії для ТКЕ й населення, управління 100 % корпоративних прав яких здійснюватиме Мінекономрозвитку.

Щодо інших сфер бізнесу, зокрема, видобутку, виробництва, переробки та постачання енергоносіїв (ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Чорноморнафтогаз»), Міненерговугілля вважає за необхідне передати їх до Державного холдингу, який перебуватиме під управлінням іншого державного органу – Мінекономрозвитку, що об’єднає ці активи та виконуватиме роботу щодо приведення управління цими активами до рівня кращих світових стандартів. Виходячи зі стратегії МЕРТ, яка полягає в роздержавленні ключових активів, державні пакети деяких активів або їх частина (наприклад, ПАТ «Укргазвидобування») можуть бути продані приватним інвесторам для залучення інвестицій у галузь.

Відверто кажучи, дивує своїм лицемірством мотивація до продажу ПАТ «Украгазвидобування»: «Ще одним ключовим аргументом, чому лідер з видобутку природного газу України, ПАТ «Укргазвидобування», не повинно залишитися в управлінні/власності НАК «Нафтогаз України», є відсутність чіткого розуміння розвитку ситуації з розглядом позову у Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма щодо перегляду контрактів із ВАТ «Газпром» на транзит газу. У разі, якщо рішення суду буде постановлене не на користь НАК «Нафтогазу України» (зокрема, будуть присуджені багатомільярдні виплати), компанія ризикує втратою низки активів через відповідні позови кредиторів на забезпечення виконання рішення арбітражу. Йдеться насамперед про ПАТ «Укргазвидобування» (ринкова вартість якого перевищує декілька мільярдів доларів США), який не захищений чинним законодавством забороною приватизації».

Мовляв, давайте продамо, щоб ворогу не дістався, причому МЕРТ дає оцінку можливим судовим перспективам, не будучи компетентними в цих питаннях. Для цього щонайменше існує Міністерство юстиції.

Більше того, навіть у випадку негативного наслідку судового розгляду від стадії прийняття рішення до його примусового виконання (тут теж цікаво, який орган забезпечить його реальне виконання) мине щонайменше декілька років. І не факт, що майно, а саме частка НАК «Нафтогаз України» в статутному капіталі «Укргазвидобування», перебуває в забезпеченні позову. Факту передачі частки в статутному капіталі на користь іншого суб’єкта за таких умов абсолютно достатньо для упередження негативних наслідків.

Опрацьовуєш цю концепцію і розумієш, що дипломатичним представникам Франції та Німеччини, а також офіційним особам США ще довго доведеться їздити в Україну та умовляти наших політиків припинити бути собою. Проте нутро однаково дає про себе знати.

Також цього тижня Міненерго повідомило, і ця інформація дуже непогано дисонує з принципами, прописаними в концепції, що при ньому на постійній основі працюватиме спеціально створений дорадчий орган – Центральна комісія з розробки газових, газоконденсатних, нафтових родовищ та експлуатації підземних сховищ газу (ЦКР), яка виконуватиме незалежну фахову оцінку раціональності розробки українських нафтових та газових родовищ на основі складених проектів розробки, аналізуватиме їх економічну доцільність, дотримання вимог екологічної безпеки та перспективу роботи в цілому.

До складу комісії мають увійти кваліфіковані фахівці нафтогазової сфери: представники видобувних компаній та центральних органів виконавчої влади, науковці та експерти, що сприятиме прозорості та відкритості процедури оцінки ефективності реалізації окремих проектів видобутку, а висновки комісії матимуть комплексний характер.

За результатами розгляду кожного проекту комісія надаватиме Міненерговугілля рекомендації щодо затвердження проекту дослідно-промислової розробки родовищ нафти і газу.

Тобто, ця комісія здійснюватиме контрольні функції щодо новоствореного Державного холдингу, управляти яким покликане МЕРТ. Йдеться насамперед про функції в частині державних компаній-видобувачів, що увійдуть до його складу, у тому числі «Украгазвидобування, тому по факту залежність підприємств-видобувачів від Міненерго тільки зростатиме.