В даній статті розглядається правомірність звільнення працедавцем за прогул без поважних причин найманого працівника, який більше 3-ох астрономічних годин був відсутнім не на місці своєї роботи, а на своєму робочому місці.
Працедавець єодним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вищезазначена особавикористовує найману працю, яка повинна приносити значну користь громадянському суспільству ійого законослухняним членам.
Правовий статус, що гарантованийпрацедавцеві, є вельми багатогранним. Зокрема у випадках, охоплених трудовимзаконодавством правової України, такій особі дозволено розірвати трудовийдоговір з найманим працівником, що в свою чергу насмілився вчинити грубіпорушення трудової дисципліни. Але необхідно пам’ятати про те, що даномуправилу властиві значні винятки. Вказане судження пояснюється тим, щопрацедавцеві не дозволено звільнити окремих трудівників. Наприклад, зазначенапреференція розповсюджується на найманого працівника, що більше 3-охастрономічних годин був відсутнім на своїй роботі з причин, яким в свою чергувластивий поважний характер. Чи поширюється вищезазначене правило натрудівника, який, не виконуючи покладені на нього трудові обов’язки, водночасзі своєї ініціативи перебуває не на своєму робочому місці, а на своєму місціроботи?
Правовому регулюванню вказаного питанняпритаманні певні особливості. Зокрема трудові відносини, особистимучасником є вищезгаданий працівник, регулюються: Головним законом Українськогонароду (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР(надалі по тексту – Конституція України)), кодифікованими законами (Кодексзаконів про працю України від 10.12.1971р.№ 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)), а також судовою практикою (ухвалаВерховного суду України від 15.12.2010 р. у справі № 6-20213св09 (надаліпо тексту – ухвала ВСУ від 15.12.2010 р. у справі № 6-20213св09).
Сумлінна праця є головною умовою щасливогоіснування всього людства. Фізичні особи, які здійснюють її, задовольняють свої різноманітніпотреби, яким в своючергу властивий майновий або немайновий характер.
Україна, в особі уповноважених неюцентральних і місцевих органів влади, забезпечує якісну охорону різних за своєююридичною суттю прав та свобод, які вітчизняним законодавством гарантованофізичним особам, що працюють за строковими безстроковим трудовим договором на підприємстві, установі, організаціїбудь-якої форми власності, а також в фізичних осіб-підприємців. Зокрема згідноз ч. 6 ст. 43 Конституції України кожному з таких працівників гарантується належний захист від незаконногозвільнення.
Чіткий зміст згаданих норм в частиніз’ясування своєрідних особливостей, що притаманні трудовим правовідносинам,учасником яких є фізична особа, яка в свою чергу всупереч нормам, закріпленимвітчизняним законодавством, а також імперативам, визнаним демократичнимсуспільством, не знаходиться на своєму місці роботи, отримав відповіднуконкретизацію в інших законах. Зокрема згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП Українипрацедавець може розірвати трудовий договір, що є безстроковим чи строковим, знайманим працівником, у випадку вчинення останнім так званого «прогулу» (в томучислі відсутності згаданого трудівника на роботі більше трьох годин протягомробочого дня) без причин, яким в свою чергу не притаманний поважний характер.
Як бачимо, згадано норма передбачає декількаважливих юридичних ознак, що властиві дисциплінарному проступку, яким в своючергу визнано прогул. Зокрема у відповідності до норми, закріпленої п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України, під такимпорушенням трудової дисципліни треба розуміти явну відсутність найманогопрацівника більше 3-х астрономічних годин на його місці роботи. Тобто, доведенанеприсутність вищезазначеного учасника трудових відносин в інших місцях не визнаєтьсядисциплінарним проступком, що передбачений правовою нормою, яка в свою чергузакріплена п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Наприклад, встановленавідсутність такого суб’єкта трудових правовідносин на відведеному для ньогоробочому місці не є прогулом.
Такий підхід також передбаченийобґрунтованими і законними рішеннями, які в свою чергу ухвалені уповноваженимина те органами державної влади. Зокремакомпетентні суди загальної юрисдикції, розглядаючи трудові спори, можливу появуяких спричинено грубим порушенням найманим працівником трудовоїдисципліни, прогулом визнають встановлену відсутність цієї особи в конкретному фізичномумісці. Під останнім в свою чергу потрібно розуміти доведену неприсутністьвищезазначеного трудівника на його робочому місці, а не на його місці роботи,часовий проміжок, тривалість якого в свою чергу перевищує три астрономічнігодини. Вищезазначений факт підтверджується, наприклад, ухвалою ВСУ від 15.12.2010 р. у справі № 6-20213св09.
Такимчином, національне законодавство забороняє працедавцеві вчиняти відповіднідіяння, які за своєю сутністю є аморальними і/або неправомірними. Зокремавказана особа не може звільнити за вчинення прогулу без причин, що єнеповажними, найманого працівника, який більше трьох астрономічних годин буввідсутній не своєму місці роботи, а на своєму робочому місці.
