Мобілізація автомобілів – анахронізм та корупційні ризики
Не варто силою відбирати «залізних коней» у співгромадян. Є кращий вихід
Сили оборони України постійно потребують колісного транспорту. Це не новина. Позаяк, майже кожен українець або збирав на «корч» для своїх близьких або знайомих, чи то незнайомих захисників.
На жаль, Українська держава виявилася не здатною під час широкомасштабного вторгнення забезпечити ЗСУ таким витратним матеріалом як автомобіль. Факторів багато. Авто в зоні виконання задач потрібні для військово-побутових цілей. Система волонтерської допомоги дозволяла бути значно більш гнучкими з використанням автівок. Це підвищувало мобільність підрозділів, давало можливість отримувати волонтерські передачі, робити закупки, а також звісно підвозити окреме спорядження туди, де це безпечно.
Нещодавно розпочалось так зване «впровадження в Україні порядку виконання військово-транспортного обов’язку». Фактично - безоплатне залучення транспорту та техніки підприємств на умовах повернення після демобілізації. Для цього видали окремий наказ Міністерства оборони України.
Очевидно, що ця мобілізація авто є пережитком радянської системи. У СРСР автомобілі перебували у власності державних транспортних підприємств. Забирати сьогодні автомобілі у приватних перевізників чи фермерів – крок абсолютно неефективний.
Є пряма загроза знищення логістичних ланцюгів, які є основою стабільного функціонування економіки. Це може призвести до економічних негараздів, паралізує процеси постачання сировини та відвантаження готової продукції, спричинить масові зриви контрактів, штрафні санкції та знищення довіри міжнародних партнерів, що вдарить по репутації українських компаній всередині країни на світовому ринку. Принагідно нагадаю, що чимало підприємств і без того допомагають нашим захисникам своїм транспортом.
Вилучення транспортних засобів з підприємств повертає Україну до моделі закритої економіки радянських часів, де централізоване керування та вилучення ресурсів призводило до економічної стагнації та деградації. Навіть під час війни ми не можемо допустити руйнування економіки, адже саме наші підприємства забезпечують країну ресурсами для боротьби та виживання.
Але є і інший бік: подібний підхід спричиняє корупцію. Якщо в тебе на фермі заберуть дві машини, а на сусідській - жодної, чи це означатиме, що сусід «заніс»? Навіть, якщо не заніс, то ти будеш переконаний що так і відбулось, і спробуєш піти «запропонувати». Це лише розкрутить маховик корупції. Додайте повне ігнорування запиту на справедливість, який існує в суспільстві.
Якщо держава вже вирішила розвантажити волонтерів і нарешті зайнятись питанням автомобілів в армії, то є зрозуміле рішення. Україна повинна негайно звернутися за допомогою до міжнародних партнерів для забезпечення Збройних Сил України необхідними транспортними засобами. У країнах НАТО достатньо автомобілів, і це, зрештою, не летальне озброєння. Цілком вірогідно, що кілька тисяч авто ЗСУ можна отримати в максимально короткі терміни. Перевагою є і абсолютно зрозуміла система не лише отримання, а й поставки до підрозділів транспорту. За нього не треба буде потім платити власникам, він буде кращої якості. Бо уявити собі, в якому стані автомобілі у наших аграріїв, промисловців, портовиків, перевізників, неважко. Який там пробіг, і скільки вони ще проїдуть. Чому досі такого запиту не було - таємниця, нам відомі лише окремі випадки ініціатив окремих урядів чи донорів.
Замість радянської системи «забрати», необхідно створити систему залучення партнерів. Тобто ефективних комунікацій міждержавного рівня. Нагадаю, що саме автотранспорт був основним пунктом ленд-лізу під час Другої світової війни – близько 450 тис. позашляховиків, вантажівок, мотоциклів тоді отримав СРСР від союзників. Нам зараз може вистачити і десятої частини від цього обсягу.
- Сімейне підприємництво в Україні: міжнародний досвід та перспективи Юлія Мороз 14:15
- Світло – не трофей Ірина Голіздра 12:56
- Оскарження тарифу на електроенергію: КОАС розглядає справу проти постанови КМУ Андрій Хомич 11:38
- Господарювання без сторонніх або ТОВ з 1 учасником Альона Пагер 09:39
- Капітал у квадратних метрах: стратегічний погляд на інвестиції в українську нерухомість Раміль Мехтієв 09:07
- Хто вбив Андрія Портнова? Дмитро Золотухін 01:17
- Психосоціальні ризики: прихована загроза безпеці праці, яку не варто ігнорувати Валентин Митлошук вчора о 15:51
- Війна і молодь України: виклики, нові цінності та перспективи розвитку після війни Захарій Ткачук вчора о 13:32
- Що робити зі скасуванням торгівельного безвізу для України Юрій Щуклін вчора о 13:22
- Суд не вправі оцнювати ухвали НСРД Андрій Хомич вчора о 11:39
- 8 звичок бідних людей, які заважають розбагатіти Олександр Висоцький вчора о 11:23
- Кому дадут отсрочку: новые правила для многодетных отцов и не только Віра Тарасенко 20.05.2025 23:41
- Gaming в Онтаріо, або як Операторам успішно отримати ліцензію Ольга Ярмолюк 20.05.2025 17:48
- Аудити безпеки в громадах: інноваційна методика для громад Галина Скіпальська 20.05.2025 14:22
- Що приховала влада у державному бюджеті 2024 року? Любов Шпак 20.05.2025 13:05
-
Андрій Портнов: історія, що починалась в кримінальному Луганську, а закінчилась у Мадриді
46642
-
Росія ударила по Шостці. Пояснюємо подвійну загрозу новини про "70 загиблих на полігоні"
21928
-
Трамп провалив переговори, настав час рішуче посилити тиск на Кремль
Думка 9606
-
Канада готова допомогти Україні створити пенсійну систему за канадським зразком
Фінанси 5354
-
Криза Міжнародного кримінального суду як ознака розпаду глобальної системи
Думка 3874