Поки дядьки-сусіди холодну горілку пили...
Про черствість й байдужість дорослих і дивовижний патріотизм юних.
Заглянув до архіву і виявив: 2серпня минулого року я написав статтю «А «Свобода» активно будує… мости».Цікава і красива публікація вийшла з яскравими ілюстраціями того, як над річкоюГуйвою, в Андрушівці на Житомирщині, толока вертала життя пішохідному переходучерез водну перепону. Все було там доладне: товстенні дошки для кладки, заготовленій доставлені тодішньою владою заздалегідь, і дбайливо розвішані над мостом партійніз державними прапори на фоні блакитного неба та яскраво голубого озера на сонці,яке починається одразу за пішохідним переходом. (Гляньте для певностісюди).
Усе тоді я зробив начебтоправильно, за винятком одного: не дочекався з написанням статті поки закінчатьхлопці роботу на мосту. Не переконався в тому, що всі 74 метри дерев’яного переходуперестелять майстри тієї суботи. Мене, казати б, захопила музика ударної колективноїпраці, що я поспішив створити оду, знехтувавши золотим правилом журналістики, дочого постійно привчаю своїх студентів в університеті: перевір усі факти з трьох,як мінімум, джерел. Я подумав: а що там вивіряти, я ж сам носив дошки, подававмайстрам цвяхи. Були й фотодокази всього того дійства над Гуйвою-рікою. Отож щедзвеніли пили і стукали молотки на мосту, а публікація моя, написана, щоназивається, на одному подиху, полетіла вже поміж люди. Вона всім так сподобалась,що її передрукували й Інтернет видання і місцева паперова преса тиснула в своїхномерах. А наступного вечора я пішов на прогулянку зі своєю вівчаркою і замалоне остовпів: тринадцять метрів мосту хлопці не перелицювали. Не вистачило духу.Відклали на наступний раз.
А ось цього наступного разу,якраз і не виявилось. Бо через тиждень чи два пан Порошенко поміняв і вобласті, і в районі керівництво. Погнали тоді з крісел представників «Свободи».Зрозуміло, забули вони й міст на Червонугірку. А в тих неполагоджених тринадцяти метрах утворилася, ви не повірите, - дірка. Яка щодалі ставала все ширшою і страхітливішою.І мною розписаний в усіх фарбах оновлений міст виявився, даруйте, подарунком згнилинкою. Бо відправляючи, приміром, дітей до школи, люди наказували: обходьдірку в мосту. Не думай, дитино, стати там, бо й можна ногу зламати і в річку,чого доброго, шубовснути.
Мене якось увечері з псом напрогулянці прихопила модна чорноброва молодичка і так натерла душу, що я над водноюгладдю добряче пік раків. Запально казала:
-Це ви, пане, редакторе так файнопорозписували все минулого літа, а після того бійся через цей міст перейти, щобживою залишитися. Чому ви не напишете, що два кроки до іншого берега залишилосяполагодити, а вони, як кинули все, що вже рік усі бідуємо…
І ось у суботу, 08.08.2015 р. усіці біди, здається, скінчилися. Здулася, пішла на дно і не на самій лише Гуйві, «Свобода», не показує більше носа поміжлюди. Чоловіки самотужки принесли залишки торішніх будівельних матеріалів, ізранку закипіла робота. Ще напередодні майстри підварили на проблемному місцішвелери. Нині все красиво зашили. Нарешті вийшло так доладно, як про це я писаврік тому. Нарешті. Нехай їм добро буде...

Під час ранкового мостостукання...
З радощів я кинувся до магазину і купив… Ні, не горілки. А два по двакілограми голубої та жовтої фарби, пензлі, розчинник. І коли чоловіки вжезакінчували опоряджувати пішохідний перехід, я звернувся з пропозицією: давайте,мовляв, ще й пофарбуємо металеві опори. Аби справді було, як у людей. Якщо нехочете самі – гукніть дітей своїх. Мене, зізнаюся, страшенно вразила гнітюча тишау відповідь. Один лише чоловік, дивлячись у землю, глухо сказав: «Якщо дасте п’ятдесятгривень – буду фарбувати…»
Міст, звичайно, не моя приватна власність,я на ньому не заробляю, тому й платити, зрозуміло, не мав з чого. Сама фарба, доречі, знаєте скільки коштує…
І враз до мене підійшов хлопчина. Їх тут декілька вертілося поміжтеслярів. Цей був відомий тим, що він завше намагався погладити мого пса, приємней веселе щось сказати. І вирізнявся з-поміж інших дивним прізвищем – Єзехел.Батько його за національністю чех, старанний, працьовитий трудівник місцевого лісництва,відомий знавець техніки.
- - Ми пофарбуємо міст з хлопчаками, якщо ви про нас напишете в газеті, - весело й задиристо заявив.
Ну що, скажіть, мені було діяти?Самому все починати: одному тут роботи на дві доби – не менше...
-Звичайно ж, напишу, - пообіцяв.Хоча собі гарячково думав: а хто ж це опублікує, якщо навіть я напишу? Мене вцих краях по-старинці називають «редактором», хоча я вже сімнадцятий рік як знявіз себе корону головного редактора газети «Правда України», котра при мені справді була найбільш масовим виданням вУкраїні. Самих лише передплатників у1998 року у нас, до прикладу, вияивлося понад 632 тисячі. Це - не лукавлю, - справжній рекорд Гіннеса для пори незалежностіУкраїни! Тому, напевне, й по нині дехто вважає мене видавцем газети. І я намосту над Гуйвою-рікою, даруйте за відвертість, деручи носа під світовогогазетного короля, клацаючи фотоапаратом дляпобічної важності, показував хлопчакам, як потрібно тримати пензля, як черпатифарбу, наклададати її на металеві парапети.
Щоправда для двох моїх новихдрузів усе закінчилося вельми плачевно. Один тут же вимастився в фарбу буквальноз ніг до голови. Як я не здогадався його сфотографувати – страшенно жалкую. Виб побачили таку неповторну картину - словами не передати…
Я чимдуж кинувся витирати помічникарозчинником. А потім відправив додому з порадами мити руки й обличчя олією. Зострахом чекаю того, що батьки його мені скажуть при зустрічі...
Іншого з плачем відправив навдивовижу вимогливий,як виявилося, Едик Єзехел, котрого я призначив директором мосту. Тільки почалифарбувати, один з хлопчаків, голосно схлипуючи на ходу, прошмигнувпопри мене мостом, стрибнув на велосипеда і помчав щодуху у бік домів. «Ти куди?»,- здивовано оглядаючи своє поріділе військо, в якому разом зі мною залишилося на той час лише четвероштиків, закричав я.
«Нехай їде, він не правильно фарбує,ще й не слухає порад…» - самовпевнено начальницьким тоном обізвався панич Єзехел…
Уже під саму завісу наших мук на осонні – мифарбували на неймовірній спеці до + 35 над водою, від одинадцятої години ранку майже до п’ятої вечора, - враз приїхав чоловік,відклав велосипеда під вербу і сказав: «Хлопці, дайте щіточку і фарбу я вам трішки допоможу!»
До речі, сотні людей проїхали за цей день по за нашими спинами. Висловлювалиподив, щире здивування, вражалися від красоти роботи хлопчаків, але ніхто жоден нестав у поміч. А цей чоловік, знаю, що місцевий підприємець, має власний бізнес, полишив усе… Не побоявся спеки.
- - Це батько того, кого я прогнав з мосту, - враз стихашепнув мені Єзехел…
Я завмер від здивування. Було ж чому здивуватися.
-А тут ваш син, спасибі, намдопомагав, - сказав я знічев’я панові Олександру, як виявилося, так величають прибульця. Не знаючи, чи бува не наскаржився йому хлопчак на занадто суворувнутрішню дисципліну в нашому мостобуді.
-Я знаю, - зовсім мирно відповів чоловік. - Цевін мене попрохав приїхати на поміч вам, - повідомив наш несподіваний підсобник.– Сказав, що вам тут дуже важко, і сонце немилосердно смажить…
На закінчення я сфотографував своюмостову бригаду «Ух». Ось вони мої великі герої й патріоти: Едуард Єзехел, Коля Дітковський, КоляПостовинський, Артем Ісмаїлов. Поки дядьки-сусіди, виглядаючи з тіні нанаші муки, можливо, попивали холодну горілку під мерзле сало й свіженькі помідорчики, ці дітлахи розцяцьковували дляних міст. Що ж, Слава Україні! Юній, підростаючій...

Отож знайомтесь: юні патріоти Андрушівки (зліва направо) - Артем Ісмаїлов, Коля Дітковський, Коля Постовинський і директор мостопереходу Едик Єзехел...
Сьогодні ж напишу листа голові містаВолодимиру Івановичу Бойку з проханням, щоб усіх чотирьох моїх добровільнихпомічників удостоїв грамоти на урочистій лінійці і вручив їх перед усімашколярами 1 вересня - за благородство в ім’я громади міста.
А ось як тепер виглядає міст – можете помилуватисянижче:

- Військово-економічна пастка: чому зламався бум РФ Христина Кухарук 05:10
- Готують підвищення тарифів для населення Андрій Павловський 04.07.2025 22:05
- Поки ППО в дорозі – шахед вже у вікні Дана Ярова 04.07.2025 19:14
- Тренди корпоративної міграції у 2025 році: чому підприємці обирають Кіпр, ОАЕ та Естонію Дарина Халатьян 04.07.2025 13:10
- Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини Леся Дубчак 04.07.2025 12:49
- Без компромісів: яка методика стала золотим стандартом омолодження обличчя у світі? Дмитро Березовський 04.07.2025 12:19
- Лідер (без) інструкції: як керувати командами в епоху ШІ, поколінь зумерів та Alpha Аліна Первушина 03.07.2025 17:56
- Час життєстійкості: як зберегти себе у світі, що змінюється? Галина Скіпальська 03.07.2025 16:23
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду Костянтин Рибачковський 02.07.2025 23:43
- Вновь о Гегелевской диалектике и искусственном интеллекте Вільям Задорський 02.07.2025 19:21
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік Анжела Василевська 02.07.2025 19:07
- НеБезМежне право Сергій Чаплян 01.07.2025 21:44
- Недоторканні на благо оборони: головне – правильно назвати схему Дана Ярова 01.07.2025 19:33
- Корпоративний добробут: турбота про співробітників чи форма м’якого контролю? Анна Пархоменко 01.07.2025 15:04
- Як AI змінює структуру бізнесу: замість відділів – малі команди і агентні системи Юлія Гречка 01.07.2025 14:07
- Готують підвищення тарифів для населення 417
- Жіноче лідерство в українському бізнесі: трансформація, яка вже відбулася 348
- Суд не задовольнив позов батька-іноземця про зміну місця проживання дитини 331
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік 330
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду 154
-
Ціна свободи. Cкільки і чим доводиться платити українцям, щоб виїхати з російської окупації
18775
-
Культовий фільм "Диявол носить Прада" повертається: усе, що відомо про продовження
Життя 9725
-
BlackRock припинив пошук інвесторів для відновлення України – Bloomberg
Фінанси 7334
-
"Шахедів" побільшає. Як змінились російські удари дронами та як Україна може зупинити їх
6764
-
Перевтілення Будди та нагляд партії. 90 років боротьби далай-лами з Китаєм – що далі
5197