Мої "500 Америк". З любов'ю і вдячністю країні, яка змінює
Мені часто дорікають, що я сприймаю Америку упереджено і некритично. Я погоджуюся. Так, я говорю про Америку як закоханий чоловік говорить про свою кохану жінку. Це не означає, що закоханий не бачить вад коханої. Бачить. Просто право говорити про вади я ли
Результатидосліджень у галузі когнітивної психології стверджують, що казки, які намрозповідали у дитинстві, з часом, вже коли ми подорослішаємо, можуть визначатинаші поведінкові стратегії. Отже, дівчатка, які засинали слухаючи "Попелюшку"схильні до скону віку чекати на принца, а хлопчики, наслухавшись казок про"Ємелю та чарівну щуку" марнують життя в очікуванні чи то дива, чи то"Вашингтона з новим і праведним законом"…
Особистоя добре пам‘ятаю як мій дідусь заколисував мене пісенькою: "моряк вразвалочку сошел наберег как будто он открыл пятьсот Америк". Не знаю, наскільки вплинула намій подальший життєвий шлях та жартівлива пісенька, але я продовжую відкривати "своюАмерику", а вона вже кілька разів вносила свої корективи у мій життєвийшлях.
Вперше в житті я зустрів"справжніх американців" у далекому 1990 році, коли підчас відвідин "міста трьох революцій" – тоді ще Ленінграду, я разом зісвоїми шкільними друзями опинився в одному готелі з юніорською хокейноюкомандою зі Штатів. "Холодна війна добігала завершення", ми –підлітки, виховані "мовою ненависті" і комуністичною пропагандою,вперше побачили у "потенційних супротивниках" "потенційнихдрузів" і намагалися порозумітися без слів, бо англійської ми не знали таксамо, як американці не знали української. У мене звичайного радянськогопідлітка-розбишаки тоді вперше виникло усвідомлення того факту, що світ необмежується маленьким шахтарським містечком, де я народився й ріс, а є великимі різним, вартим того, щоб його "відкривати". Я став наполегливо вивчати англійську мову і читатикнижки, намагаючись дізнатися більше про світ за межами «совковогогетто»…
Минуло зо два десятки років.
Прагнення дізнатися про світбільше дало свої результати. Я був студентом-випускником філософськогофакультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Читав, писав наукові статті, брав участь у наукових конференціях і готувався довступу в аспірантуру, плануючи академічну кар‘єру. Випадково побачив на стенді біля деканатуоголошення про стажування у Верховній Раді України, яке проводилося"Програмою сприяння парламенту України" за сприянням USAID. Пройшовконкурс і несподівано потрапив до українського парламенту. "Америка"вдруге змінила траєкторію мого життєвого шляху – відтоді я опинився у виріполітичної боротьби, промінявши розважливе читання, мудрі книжки і затишнубібліотеку на шкіряне крісло, "щурячі перегони" і примарне прагненнязмінити свою країну на краще.
Минали роки. Але моя країна не змінювалася.Принаймні не змінювалася на краще. Важко зберегти віру у себе і легко впасти увідчай коли втрачаєш орієнтири, розгублено дивлячись у майбутнє, яке до нудотинагадує "бурю у склянці нескінченого теперішнього", а то йбезпросвітний штиль "світлого минулого". "Помаранчевареволюція" не стала свіжим вітром, а виявилася звичайнісіньким протягом зішпарини, яку "нова влада проФФесіоналів" починаючи з 2010 року впертонамагається закрити риторикою "про покращення життя вже сьогодні" тазгортанням процесів демократизації, лібералізації та модернізації українськогосуспільства.
У задушливій атмосфері, наповненій міазмами"совкової реконкісти а-ля Янукович" участь у Програмі професійногостажування в органах законодавчої влади США стала для мене ковтком свіжогоповітря.
Я можу багато і довго розказувати про свій досвідперебування у США. Стажування у Юридичній бібліотеці Конгресу США дало менізмогу не лише ознайомитися з роботою найвищого законодавчого органу, але йвідвідати безліч конференцій, "круглих столів", семінарів, щопроводилися провідними аналітичними центрами. Мені випала честь спілкуватися задміралом ВМС США Дж. Ставрідісом – командуючим силами НАТО у Європі, СаебомЕракатом – представником Палестини у перемовинах з Ізраїлем, АндріємІларіоновим – колишнім радником В.Путіна та багатьма іншими провідниминауковцями та політиками світу. Крім того, я знайшов час відвідати дивовижніустанови Смітсоніан у Вашингтоні, сходити на гру "ВашингтонКапіталз", програти $ 20 казино Лас-Вегаса, здійснити "втечу""Алькатрас" у Сан-Франциско, погуляти Голлівудським бульваром у Лос-Анджелесі,сфотографуватися біля Статуї Свободи у Нью-Йорку, зрештою скупатися у двохокеанах. І все це лише за п‘ять тижнів, які я мав на відкриття "моєї"Америки.
Мені часто дорікають, що я сприймаю Америкуупереджено і некритично. Я погоджуюся. Так, я говорю про Америку як закоханийчоловік говорить про свою кохану жінку. Це не означає, що закоханий не бачитьвад коханої. Бачить. Просто право говорити про вади я лишаю іншим. Я говоритимупро те, що змушує мене любити і шанувати "мою Америку".
Безумовно, час змушує враження тьмяніти, аледеякі уроки і досвід, який я виніс зі свого перебування за океаном залишатьсязі мною назавжди.
Перше, що вразило мене найбільше – цепрагнення американців до кооперації і співпраці. Для мене це стало своєріднимодкровенням, оскільки зазвичай американців репрезентують як індивідуалістів,зациклених на конкуренції. Проте мені впало у вічі прагнення американців шукатиточки дотику та спільні інтереси. Дуже часто під час знайомства я чув щось накшталт: "Ок. Дуже приємно. Чим би я міг бути Вам корисним. Може ми щосьзможемо зробити разом?" І треба сказати, що на відміну від українцівамериканці не схильні кидати слова на вітер – всі проекти, сплановані мною тамоїми американськими партнерами були тією чи іншою мірою реалізовані, а якщощось і не вийшло, то сталося не з вини американців.
Другою характерною особливістю, яку я длясебе відзначив, спілкуючись з експертами, політиками, держслужбовцями, булаготовність і здатність американців шукати і знаходити проблеми. На відмінубравурних заяв вітчизняного істеблішменту "а-ля у Багдаді все спокійно,все прискорюється, покращується, зростає, збільшується тощо", американцідуже уважні до проблем. Фігурально висловлюючись, в той час як наші"можновладці" схильні ігнорувати рак, американці помічають і лікуютьнавіть нежить.
Можливо таке ставлення до проблем пов‘язане звпевненістю американців у своїй здатності їх розв‘язати. Жодного разу я непочув: "на жаль, ми не можемо вирішити цю проблему". Навпаки, навітьрозглядаючи найболючіші глобальні проблеми американські експерти, чіткоартикулюючи всю складність їхнього вирішення, завжди пропонували можливі шляхивирішення, при чому не "умоглядні та фантастичні", а цілком реалістичні.На жаль, в Україні усталилася традиція не вирішувати проблеми, а ігноруватиїх. І в цьому є великий контраст міжУкраїною та США.
Словом, зі свого стажування я виніс дужебагато корисного. Проте особисто я вважаю своїм найбільшим здобутком відвідинАмерики не тільки нові теоретичні знання чи практичні навички, і навіть неновий "експіріенс". Безумовно, все це дуже важливо. Але основне, що явиніс із спілкування з фахівцями та колегами у США – це усвідомлення тогофакту, що мій фаховий рівень не нижчий за їхній, а отже мої знання, вміння інавички дозволяють мені братися за вирішення складних проблем сучасності, а нестояти осторонь і чекати поки їх розв‘яжуть за мене і для мене інші.
Я повернувся в Україну сповнений бажаннядіяти. І нехай мої дії поки що не дали особливих результатів (більшість моїхініціатив проігноровано або відкинуто керівництвом, свої вибори до ВРУ япрограв, простір для маневру у публічній сфері також стрімко звужується, аздичавіння мас поширюється) я впевнений, що "у нас є проблеми і ми здатніїх вирішити". Просто це дуже складні проблеми і вирішити їх швидко ібезболісно не вдасться.
І нехай я виходив з літака у Борисполі не таксамовпевнено і гонорово, як той юнга, що відкрив "п‘ятсот Америк",але з чітким відчуттям того, що відкривши Америку для себе я мушу допомогтивідкрити її іншим. Хоча б одну з тих Америк, які так щиро і несподівано відкрилисямені…
- Як почути майбутнє? Молодь, офлайн-спілкування і роль дорослих Олексій Сагайдак вчора о 15:49
- Секс під час війни: про що мовчать, але переживають тисячі Юлія Буневич вчора о 14:04
- Крутити корупційні схеми на загиблих – це за межею моралі Володимир Горковенко вчора о 10:13
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ Христина Кухарук 18.05.2025 17:58
- Вибір, як ключовий квант життя Алла Заднепровська 18.05.2025 13:44
- Пристань для Ocean-у Євген Магда 16.05.2025 18:32
- Регламентування та корпоративні політики для електронного документообігу Олександр Вернигора 16.05.2025 17:15
- Покроковий алгоритм бронювання військовозобов’язаних працівників Сергій Пагер 16.05.2025 12:23
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення Євген Магда 15.05.2025 18:32
- Бізнес у пастці кримінального процесу: хто вимкне світло? Богдан Глядик 15.05.2025 18:26
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15.05.2025 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч 15.05.2025 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова 15.05.2025 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко 15.05.2025 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 15.05.2025 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни 239
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека 185
- Пристань для Ocean-у 145
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення 137
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ 135
-
Чим загрожує Україні Сіміон та які шанси Дана – п'ять фактів про вибори президента в Румунії
9906
-
Що змінило хід виборів у Румунії і який урок з них має винести Україна
Думка 6323
-
Бізнес-тиждень: Ринки слухають перемовини, Нафтогаз шукає газ, Євросоюз повертає мита
Бізнес 5040
-
Міжнародні вимоги до адаптації робочих місць для людей з інвалідністю. Як нам досягти інклюзивності?
Життя
3804 -
Новий формат переговорів. Про що Трамп дві години говорив з Путіним
3046