Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини

Злісне ухилення від сплати аліментів є кримінально караним діянням

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Крім того, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною 2 статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

У сучасному правовому полі питання забезпечення належного утримання дитини є надзвичайно актуальним, адже воно безпосередньо стосується захисту однієї з найуразливіших категорій громадян. Однак на практиці часто трапляються випадки, коли один із батьків свідомо та систематично уникає виконання своїх батьківських обов’язків.

Зважаючи на кількість звернень до суду з вимогами про стягнення аліментів, наявні системні проблеми у добровільному виконанні обов’язку утримання дитини одним із батьків.

Відповідно до Звіту судів першої інстанції про розгляд справ у порядку цивільного судочинства за 2024 рік кількість заяв:

- про стягнення аліментів у порядку наказного провадження у частині від доходу (на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб) склала 27 385;

- про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб – 890.

Кількість проваджень, що перебували на розгляді в порядку позовного провадження у справах про стягнення аліментів – 35 035.

Утримання дітей - обов’язок батьків, закріплений Конституцією України та Сімейним кодексом України. Невиконання цього обов’язку, зокрема через ухилення від сплати аліментів за рішенням суду, є суспільно небезпечним явищем, оскільки невиконання обов'язку з утримання дитини може призвести до відсутності достатнього життєвого рівня, що в свою чергу може ускладнити нормальний розвиток дитини.

Якщо особа не виконує судове рішення, згідно з яким її зобов'язано сплачувати аліменти, до неї можуть бути застосовані заходи кримінально-правового впливу, зокрема, передбачені статтею 164 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 164 Кримінального кодексу України злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, - карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. Частина  2 цієї статті передбачає суворішу відповідальність для рецидивістів.

У примітці до статті 164 КК України передбачено, що під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є право неповнолітніх дітей на утримання, повноцінне життя та всебічний (фізичний) розвиток.

Суб'єкт даного злочину - спеціальний, - батько, матір, усиновлювачі, тобто особи, на яких законом та/або судовим рішенням покладено обов’язок з утримання дитини.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Об'єктивна сторони даного злочину передбачає злісне ухилення:

1) від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

2) батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

У науковій літературі та практиці вважають, що злісне ухилення має бути тривалим, наполегливим і таким, що відбувається попри усвідомлення боржником обов’язку сплачувати аліменти. З цього випливає, що формально достатньо не лише суми боргу (≥ трьохмісячних платежів), а й доказів спрямованості поведінки на невиконання рішення суду.

У висновку, викладеному у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 283/1309/17, зазначено, що про злісний характер ухилення від сплати аліментів також можуть свідчити:

• тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено, виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів);

• продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця;

• неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

У цій же постанові зазначено, що діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Аналізуючи судову практику за статтею 164 Кримінального кодексу України, можемо виділити приклади визнаного судом злісним ухилення від сплати аліментів:

- будучи працездатним та неодноразово попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК України за ухилення від сплати аліментів, у період із липня 2015 року до 04 квітня 2016 року батько ухилявся від сплати аліментів. У зв`язку з цим потерпілі неодноразово зверталися щодо несплати їм аліментів. Також маючи доходи від неофіційного заробітку, жодних грошей на сплату аліментів батько дітям не перераховував. Так, за вказаний період батько шляхом бездіяльності злісно ухилявся від сплати коштів на утримання дітей, у розмірі встановленому рішенням суду, іншої матеріальної допомоги не надавав, навмисно не працевлаштовувався, на облік у Волноваському районному центрі зайнятості населення не став, що призвело до утворення заборгованості станом на 04 квітня 2016 року на загальну суму 36 161,24 грн (Постанова Верховного Суду від 24 липня 2018 року у справі № 221/2222/16-к);

- батько був обізнаним щодо наявності рішення суду про стягнення з нього аліментів та обов`язку виконувати дане рішення, адже повідомлений державним виконавцем під розписку про необхідність сплати аліментів та наслідки ухилення від їх сплати. Крім того, батько неодноразово викликався до державного виконавця з приводу невиконання рішення про стягнення аліментів, попереджався про кримінальну відповідальність та зобов`язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів, але, незважаючи на це, аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, не сплачував. Натомість вказував виконавцю, що його інформували працівники поліції про те, якщо він буде сплачувати 100-200 гривень в місяць, то його не притягнуть до відповідальності, у такому розмірі він і сплачував аліменти. Посилання скаржника, що він частково сплачував аліменти, тому в його діях відсутнє злісне ухилення, не заслуговують на увагу, адже незважаючи на незначні платежі (по 100-200 грн.) він решту коштів, визначених рішенням суду, не сплатив, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці (51 009,68 грн). Твердження про те, що він не мав змоги платити аліменти через відсутність роботи, також не слід брати до уваги, оскільки вказана обставина ні в якому разі не звільняє батька від обов`язку утримання дитини. Будучи обізнаним про наявність заборгованості, засуджений на протязі майже п`яти років не вживав жодних заходів для усунення негативних наслідків, спричинених його діями (Постанова Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 283/1309/17);

- суди перевірили та обґрунтовано визнали неприйнятними доводи сторони захисту, про несплату батьком аліментів через неможливість працевлаштуватися водієм міжнародних перевезень після обмеження його права виїзду за межі України. Суди з'ясували, що батько за відсутності будь-яких об'єктивних перешкод не вчиняв жодних заходів для працевлаштування в межах України, а тому зазначені доводи є надуманими та не звільняють батька від виконання своїх обов'язків щодо матеріального забезпечення неповнолітніх дітей. З огляду на те, що жодними об'єктивними даними не підтверджено поважності причин чи вимушеності несплати аліментів, натомість з установлених у цьому кримінальному провадженні обставин видно, що умисні дії батька фактично полягали у тривалому пасивному ігноруванні виконання покладених на нього обов’язків зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей, що призвело до виникнення заборгованості в зазначеному вище розмірі, таке діяння батька свідчить саме про злісний характер ухилення від сплати аліментів (Постанова Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 495/922/21);

- як встановлено судами, протягом інкримінованого періоду батько мав загальний нарахований дохід у розмірі 48550,07 грн, однак сплатив за цей час аліментів на суму 623,00 грн. Також у вказаний період засуджений не перебував на лікуванні. Тобто не існувало жодних обставин, які би свідчили про поважність причин чи вимушеність несплати аліментів. При цьому суди обґрунтовано визнали неприйнятними доводи сторони захисту про те, що відсутність стягнень аліментів у період офіційного працевлаштування батька є не результатом дій останнього, а наслідком бездіяльності органів Державної виконавчої служби та помилок у роботі органів Пенсійного фонду України, оскільки вони не знайшли підтвердження під час судового розгляду справи (Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 317/3295/18);

- Батько дитини мав постійне місце роботи та джерела доходу, але більше року не сплачував аліменти, попри те, що йому направляли повторні виклики до виконавчої служби. Він не повідомляв про зміну місця роботи і проживання, хоча був письмово попереджений про кримінальну відповідальність. Верховний Суд наголосив: невиконання рішення суду з причин, викликаних діями боржника (наприклад, ухилення від викликів), не виправдовує злісності ухилення . Іншими словами, навіть якщо державний виконавець начебто не знайшов боржника через зміни адреси, це свідчить радше про умисне намагання ухилитися. Суд зазначив, що скрутне матеріальне становище чи проблеми з пошуком роботи не свідчать про відсутність умислу, адже боржник був застережений і мав можливість повідомити виконавця про зміни (Постанова Верховного Суду від 15 листопада 2022 року в справі № 191/4386/19).

Варто також зазначити, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що злісне невиконання особою свого обов'язку зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей не може виправдовуватися недоліками у роботі державних виконавців (постанова від 19 серпня 2021 року у справі № 175/3922/19; постанова від 24 липня 2018 року у справі № 221/2222/16-к).

Крім того, варто зауважити, що не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу тощо. Такий висновок був викладений у Постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 723/852/16-к.

Отже, поняття злісного ухилення від сплати аліментів займає важливе місце в сучасній судовій практиці, адже дозволяє більш точно визначити протиправну дію чи бездіяльність боржника, яка призвела до виникнення заборгованості за аліментами.

Ці приклади ілюструють, що сучасна практика Верховного Суду посилює вимоги до доведення злісності: досвідчені судді вимагають доказів цілеспрямованих дій або бездіяльності боржника. Суд часто підкреслює, що «жодні поважні причини не звільняють боржника від виконання батьківських обов’язків». Водночас суди наголошують, що тільки якщо всі елементи злочину повністю встановлені (суб’єкт, об’єкт, наявність умислу, тримісячна заборгованість тощо), і в діянні виявлено злочинний умисел, особу вважають винною.

Верховний Суд неодноразово наголошував на ознаках злісного ухилення від сплати аліментів, зокрема, на тривалості ухилення, його продовженні після попередження виконавця, діях чи бездіяльності боржника тощо, хоч це поняття так і залишається оціночним. Аналіз судової практики дозволяє більш чітко визначити дії та бездіяльність, що є злісним ухиленням, сприяючи формуванню єдиної правозастосовної практики та забезпеченню прав дітей на належне утримання.

Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, передбачена статтею 164 КК України, є важливим інструментом захисту прав та інтересів неповнолітніх.

При цьому, реалізація положень статті 164 КК України має не лише каральне, а й превентивне значення, спрямоване на забезпечення належного виконання батьківських обов’язків і захист інтересів дитини. Водночас на практиці виникає потреба у вдосконаленні механізмів виявлення злісних неплатників та підвищення ефективності взаємодії між органами досудового розслідування, виконавчої служби та суду.