Культура під час війни – марнотратство чи зброя?
Щороку обговорюючи бюджет країни на наступний рік, постає питання видатків на культуру. А в часи війни ще й просте запитання - чи взагалі культура на часі?
Поза тим, ця дискусія не є виключно українською. Нагадаю притчу про Уінстона Черчілля і видатки на культуру. В часи Другої світової йому на розгляд принесли бюджет країни, після чого він ніби запитав: “Де ж витрати на культуру?”. Прем’єр-міністру відповіли, мовляв, “яка культура - війна йде”, на що він зазначив: “Якщо культури нема, тоді навіщо ми воюємо?”. Вважається, що цих слів Черчіль насправді не казав. Хоча є й спростування.
Ця справжня чи приписувана Черчіллю фраза, визначає першу причину, чому культуру варто фінансувати під час війни - бо вона єднає і надає сенсу боротьбі за спільні цінності і спадок. Для України в протистоянні з Росією велика складова перемоги - це єдність у розумінні, хто ми. І ця складова не менша, ніж військова.
Друга частина цієї розмови більш прозаїчна. Велику частку культурних витрат складають державні підприємства і люди, які працюють у цьому секторі. Починаючи від бібліотек, театрів та будівель, які треба обслуговувати, закінчуючи викладачами музичних шкіл та фахівцями, які зрощують наступне покоління музикантів, художників, дизайнерів. Якщо ці витрати скоротити, ми побачимо величезну кількість фахівців державного культурного сектору без доходів, а в недалекому майбутньому креативний сектор опиниться зовсім без підживлення молоддю.
Третя частина цієї розмови полягає у тому, що державу часто критикують як неефективного менеджера та неефективного власника. І це правда. Державні підприємства часто отримують збитки та формують витрати, а приватні компанії витягують на себе більш прибуткові потоки: моржу, експорт, посередництво. І це працює для більшості економічних секторів. Однак, в культурі ми майже не бачимо інвестицій, окрім державних. Чи готовий бізнес заходити у культуру та працювати у культурі, як у бізнесі? Або ж працювати як меценати, філантропи та інвестувати у культурну сферу?
На сьогоднішній день ми спостерігаємо лише перші осередки зацікавленості та розуміння бізнесом, що є культура. Ми маємо прекрасний приклад взаємодії держави та бізнесу навколо найпомітнішого мистецького проєкту 2021 року “Леся Українка: 150 імен». Чи не вперше в українській практиці держава разом з рядом приватних меценатів створили потужний проєкт, який абсолютно змінив та перепрошив розуміння літературної класикині як у професійному, так і в масовому середовищі. Держава не лише створює новий культурний продукт, але й інвестує у розширення мистецької аудиторії. Прекрасний приклад - проєкт “Мистецтво хоче знайомитись”, реалізований УКФ та агенцією Postmen.
Можна критикувати Український культурний фонд, але можна також визнати, що за останні роки його діяльність суттєво змінила українську креативну економіку. Створила велику кількість гравців, які конкурують за різноманітні ідеї та пропонують їх державі на фінансування.
Щороку ми маємо все більш якісний і різноманітний культурний продукт завдяки тому, що держава створила Український культурний фонд. Ті самі ефекти маємо у кіновиробництві. Український кінопродукт стає більш помітним, якісним та актуальним. Подивиться на стрічки, які з’явилися у кінотеатрах у 2020 році: “ЮКІ”, “Земля блакитна, ніби апельсин”, “Вусатий фанк”, “Віддана”, “Наші котики”.
Ще одна складова культурних інвестицій - велика реконструкція. І яким би критичним я не був до інвестицій держави у дороги та будівництво — це краще, ніж зливати держбюджет на напрямки, які взагалі не можуть мати суспільну користь. Так, ми розуміємо, що неефективність цих витрат може бути значною. Так, ми розуміємо, що у тендерах на контракти з будівництва та реконструкцій можуть прийматись неефективні рішення. Але при цьому є чіткий курс, який відповідає суспільним пріоритетам. Тому що це розвиток не лише культурної складової, не лише частини нашої історичної пам'яті та збереження спадщини, а й розвиток туристичного кластера.
Ми починаємо важливу розмову про те, що культура - не лише центруючий фактор, який об'єднує нас і дозволяє протистояти випробуванням як у військовому сенсі, так і сенсі моралі та єдності у суспільстві. Це частина туристичної галузі, що ми бачимо по цьогорічним цифрам (більше 3-х млн іноземців відвідали Україну за 2021 рік - Державне агентство розвитку туризму) і якості зміни туристичного пропозиції України.
Ось ще одна причина, чому культура під час війни потрібна. Вона залишає Україну більш відкритою і цікавою - приводить більше іноземців, які бачать тут цивілізовану європейську країну. Країну з глибокою історією, у якої є дизайн та ідеї. Врешті, це формує наш експортний і креативний потенціал.
Чи потрібні власне експозиції та виставкові проєкти під час війни, економічних випробувань та пандемії? Так! Культурні заклади відкриті виключно для вакцинованих, тому державні інвестиції у безпечні виставкові заходи - ще один мотив для людей щепитись і відкривати перед собою двері. Двері не лише шопінг-молів, а й культурних подій. Хоча для бізнесу ця територія зараз є надзвичайно ризикованою: важко спрогнозувати, чи відбудеться подія, чи буде аудиторія. Тож величезна кількість культурних заходів, де мав бути бізнес, просто скасовані. Концерти, виставки, експозиції.
Що може бути покращено у виставковому досвіді? Мені б хотілось, щоб інвестуючи у культурний продукт, держава мислила саме продуктом. Не одноразовим, а мультиплікованим. Відбираючи ідеї, спроможні створити продукт, який буде показано багато разів в різних містах України - тим самим розвиваючи туристичний кластер у кількох ядрах. Продукт, що може бути експортовано і показано у Парижі, Берліні, Нью-Йорку, Токіо - будь-де у світі.
Хочеться, щоб у такий спосіб змінювалося мислення урядовців і взагалі держави у культурних та виставкових інвестиціях. Та в цьому контексті ми теж бачимо великі результати. Наприклад, цьогорічний проєкт “Zемля: неймовірна Україна”, який творить МКІП, буквально зроблений у перевізних контейнерах і сьогодні може бути завантажений, а вже завтра стояти у новому місті. Львові, Дніпрі чи Парижі.
Тому сьогодні більше треба говорити не про потрібність видатків на культуру взагалі, а про підняття планки культурного продукту, який твориться за державний кошт і тестування його на придатність для тривалого використання та експорту.
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення Євген Магда вчора о 18:32
- Бізнес у пастці кримінального процесу: хто вимкне світло? Богдан Глядик вчора о 18:26
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов вчора о 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч вчора о 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова вчора о 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко вчора о 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук вчора о 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни Дмитро Мирошниченко вчора о 10:22
- Культ "хастлу" розсипається – і це добре Валерій Козлов вчора о 10:15
- Як поводити себе на допиті підприємцям і їхнім працівникам Сергій Пагер вчора о 08:42
- Стамбул 2.0 Василь Мокан 14.05.2025 17:37
- Як NIS2 змінить правила гри для енерготрейдерів: кібербезпека як нова реальність Ростислав Никітенко 14.05.2025 14:03
- Післявоєнна відбудова: вікна можливостей і як ними скористатися Дмитро Соболєв 14.05.2025 12:54
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева 14.05.2025 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер 14.05.2025 08:50
-
Стамбульські перемовини не принесуть результату. Ось чому
Думка 32688
-
Змагання за Трампа. Чому Зеленський вирішив летіти в Туреччину, а Путін – відмовився
12260
-
Найбільше замовлення в історії Boeing: Qatar Airways купить 210 літаків
оновлено Бізнес 8385
-
Склад делегації РФ показує справжнє ставлення до переговорів. Що робити нам
Думка 7303
-
Колишній керівник кондитерської корпорації Roshen очолив племзавод
Бізнес 6248