Нам не дано вгадати, як наше слово відгукнеться. Технологія чи техніка

Навчання на реальних об'єктах.- це найефективніша форма інженерної освіти...

Як корабель назвеш, так і попливе.

Народне прислів'я

Поговоримо про технічну етимологію. 11 липня 2023 р. Кабінет міністрів ухвалив розпорядження «Про реорганізацію державних вищих навчальних закладів «Український державний хіміко-технологічний університет» та “Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» через приєднання їх до Українського державного університету науки та технологій. Щоправда, розпорядження було опубліковане чомусь без номера, що, мабуть, свідчить про його необов'язковість до виконання. А шкода, бо це рішення влади, напевно, сильно вплине на долі багатьох колективів і кафедр, викладачів та їхніх учнів, бо, як писав поет 19 століття, “нам не дано передбачити, як наше слово відгукнеться”, чиї слова стали прислів'ям. Схоже, що сенс цього прислів'я – на що налаштуєшся, те й отримаєш.

Те саме можна сказати і про безномірну Постанову Кабміну. І тут доводиться говорити про роль кожного слова у важливій постанові, яка з'явилася задля виконання “однієї з пріоритетних цілей Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022—2032 роки, ухваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р.

№ 286“, що передбачає “модернізацю. мережі закладів вищої  освіти та підготовку фахівців для задоволення потреб української економіки”. Тут здивування у спеціалістів визиває назва університету, який, у повній відповідності до принципів синергетики “поглинає” ще два університети та називається “Український державний університет науки та технологій”. Поєднання “наука та технології” – на мій погляд, у нього явно невдале, бо не відповідає завданню “задоволення потреб української економіки” (до речі, і термін “модернізація”, тобто “осучаснення”) тут також не зовсім доречний.

А невірним у назві є термін “технологія”, яка, згідно з Вікіпедією, полягає у застосуванні наукового знання для вирішення практичних завдань і включає в себе способи роботи, її режим, послідовність дій.

За кордоном частіше застосовують термін "інжиніринг" - творче застосування наукових методів та принципів: до проектування та розробки будівель (споруд), машин, апаратів, виробничих процесів та методів їх використання окремо або в комбінації; до будівництва та експлуатації, прогнозів поведінки всього цього у специфічних умовах експлуатації – все це при врахуванні функціонального призначення, економічності використання та безпеки для життя та майна (визначення Американської Ради з професійного розвитку). Іншими словами, інжиніринг передбачає роботу спеціаліста при одночасному вирішенні завдань удосконалення та технології, та обладнання для її реалізації. Ці питання у повній відповідності до принципів синергетики можна вирішити лише одночасно, домагаючись відповідності технологічних режимів конструктивним параметрам та режимам роботи обладнання для реалізації процесу. Ось чому практично всі хімічні інженерні вузи називають за кордоном University of chemical engineering і лише в Україні залишився University of Chemical technology та, можливо, в Китаї. Це ж стосується вузів інших спеціальностей. А найбільш точний переклад слова "engineering" - "техніка" у фахівців відповідає за типом "єдності обладнання і технології."

Етимологію доводиться залучити і до зовсім незрозумілого та дивного зникнення в нашій країні поняття “інженер”. На догоду недолугій болонській системі наші чиновники прибрали з переліку спеціальностей назву однієї з них, найбільш почесну для вузів уже багато десятків, а, може, й сотень років. професію інженер. Якість випускників вишів з такою спеціальністю в Україні багато років вважалася дуже високою. При впровадженні нової болонської “системи” освіти замість цієї спеціальності запровадили одразу дві – бакалавр, що приблизно відповідає за рівнем підготовки техніку, та магістр – приблизно аспіранту першого року навчання. Роботодавці з першого року запровадження цієї “інновації” обурилися – поверніть нам звичайних інженерів, але освітні чиновники були невблаганними. Етимологія також мало чим допомогла. Читаємо у Вікіпедії: Бакалавр - перший, початковий академічний ступінь або кваліфікація, що присуджується особам, які освоїли відповідні освітні програми вищої освіти. Магістр - (від лат. Magister) - «начальник, глава, правитель, доглядач; вчитель, керівник, наглядач”.

Я багато разів уже писав про те, що систему освіти в країні потрібно негайно переорієнтувати на підготовку фахівців, кваліфікація яких відповідатиме високим вимогам відродження країни та забезпечення її сталого розвитку. Для цього потрібна зовсім інша, ніж болонська, реформа вищої освіти. Така реформа вищої школи має бути першою, найважливішою, бо без кваліфікованих кадрів неможливо провести всі інші реформи нашої країни. Про все це опубліковано в (http://blog.liga.net/user/vzadorskiy/profile ) цілий цикл статей, що отримав назву "Війна інтелектів". Це теж про війну, війну на виживання. Бо, як показав наш досвід, спроби використовувати варягів, що загребають, ні до чого доброго не привели. Потрібні свої, висококваліфіковані хлопці, які виросли в нашій країні. Дуже важливо також, щоб більшість інженерних вузів перейшла не на підготовку фахівців, невідомо для яких виробництв, які, можливо, задумають (або їх заохочують наші махінатори) побудувати у нас зарубіжні товстосуми, а підприємців для виробництв середнього та малого бізнесу, про які ще нещодавно так багато говорили наші керівники, але раптом дружно замовкли про цей перевірений у багатьох інших країнах ефективний напрямок індустріалізації.

Нашою групою фахівців для цього розроблено всі необхідні методичні посібники, підручники, лекційні курси, книги, тренінги, коучинги, накопичений (втім, не дуже вдалий) досвід створення студентського бізнес-інкубатора тощо. Можливо, налякала всіх інформація моя, про те, що найбільш ефективними виробництвами СМБ виявляються виробництва з інноваційним наповненням.

Присвячені оригінальним методикам пошуку нестандартних креативних рішень та винахідництва, а також досить велика база креативних стартапів, насамперед для вирішення повоєнних завдань індустріалізації. І, нарешті, мене дуже здивувала повна байдужість і влади, і громадськості до нашого проекту розвитку в країні нового громадського руху – “Інтелектуальне волонтерство”. Просто шалено шкода колишніх професіоналів із наших зовсім недавно флагманів світового технічного прогресу передових підприємств, а також вчених і викладачів наших вишів, яких навіщось буквально вижили на пенсію, навіть якщо вони були ще сповнені життєвих сил. Адже вони йдуть від нас найчастіше не через старість чи хвороби, а через самотність, незатребуваність і неробство. Впевнений, що з їх допомогою процеси передачі досвіду, спадкоємність поколінь набули б розвитку. Як уже колишній професор університету, хочу нагадати про деякі напрями покращення якості підготовки фахівців в інженерних вишах, які проводив в процесі багатьох років роботи в інженерних вишах України та Казахстану. Насамперед це, якщо так можна назвати, перехід до навчання на реальних об'єктах. На кафедрі, якою я керував, завжди було багато реальних госпдоговорів з великими та не дуже підприємствами щодо вдосконалення діючих виробництв. У їх виконанні завжди брали участь успішні студенти, або які подавали надії на успіх. Реальна тематика завжди була тематикою їх курсових та дипломних проектів. Вони їздили з нами разом у відрядження за кордон, де ми мали договори про співпрацю в Польщі та Чехії. Разом із моїми аспірантами та співробітниками вони були винахідниками. Ми максимально часто змушували їх виступати з науковими доповідями на конференціях, які ми самі проводили 1-2 щорічно, та часто брали участь в інших. У нас не дуже вийшов бізнес-інкубатор, можливо через відсутність досвіду. Але дуальна освіта виявилася успішною у казахському виші (до речі, за цією системою навчався у нас колишній казахський Президент М.Назарбаєв). Тоді багато студентів навчалися заочно і одночасно працювали в Теміртау на Заводі синтетичного каучуку, де я теж працював, коли був зав. кафедрою. Дуже пишався тим, що мої перші два колишні студенти захистили дисертації через рік після закінчення навчання. Отже, це питання навчання на реальних об'єктах. Переконаний, це найефективніша форма інженерної освіти. Ось би згадати про це і забути про горезвісну Болонську систему!

За вікном знову виють сирени. Десь поруч прильоти, жах, страждання, кров, війна. А я все ж таки хочу писати, думаю про те, що буде з нами, сподіваюся, що зовсім скоро, коли ми зуміємо остаточно винищити цих мерзотників, які забули про те, що вони люди і були в муках народжені для вирішення зовсім інших завдань. Чи допоможе в цьому мій пост, Навряд, Але, впевнений, він допоможе повернути нам інтелект, вкрадений у нас жорстокою війною, а, значить, прискорити повернення до нормального життя у вільній сонячній, щасливій країні, якою ще нещодавно була наша Україна. Запитайте, до чого я про це, якщо стаття зовсім про інше, здавалося б, не має жодного відношення до того, що зараз за вікном. Не згоден із цим. Як це не дивно, я, що рідко схвалював в  останні роки рішення чиновників, схвалюю рішення про об'єднання кількох інженерних університетів.

Справа не тільки в тому, що при цьому суттєво скоротяться безмірно роздуті ректорати (багато відвідав зарубіжні успішні виші під час роботи в наукових програмах НАТО, в яких у ректоратах працювало буквально кілька людей, деканатів взагалі не було, а робота зі студентами та всі адміністративні. тяготи були покладені на профільні кафедри). Я зовсім про інше. Не випадково я на початку статті писав про те, що невдало в назві університету, до якого приєднують інші вузи, у тому числі мій, у якому пропрацював півстоліття, вжито термін “технологія” і пропонував, користуючись затіяною реформою використовувати синергетично правильний термін “ техніка”, що відповідає вкрай необхідній єдності цієї технології та обладнання, в якому вона відбувається. Лихо, просто трагедія в тому, що в храмах науки сьогодні технологи дуже слабо володіють знаннями про обладнання, в якому відбуваються технологічні процеси, і не вміють використовувати синергетичний прямий і зворотний зв'язок, взаємний вплив між ними.

Коли мене запитують, як я дійшов до життя такого і вигадав приблизно 500 патентів, в основному, в хімічній та споріднених галузях промисловості, я відповідаю завжди, що найчастіше мені вдається знайти ефективні рішення саме за рахунок використання цього синергетичного зв'язку між обладнанням і технологією , знайшовши протиріччя поміж них , і не усувати їх, а забезпечити гармонію поміж ними з допомогою використання внутрішніх особливостей технології чи залучаючи зовнішні чинники впливу. Впевнений, що об'єднання університетів, бажають того, чи ні його організатори, дозволить примирити фахівців механіків і технологів, що одвічно сваряться, і забезпечити ефективне вирішення будь-яких завдань, залучаючи системний аналіз та його основний апарат – синергію. Щоб не бути голослівним, наведу приклад. У нас у країні і до військових подій були проблеми у розвитку дуже ефективних нанотехнологій. Може, в цьому сьогодні одна із причин відставання нашої власної ракетної та іншої техніки.

Наші технологи знайшли багато ефективних рішень у галузі нанотехнологій. Так, ось невдача - їхня промислова реалізація не вдалася - не було відповідного обладнання для реалізації цієї технології. Зокрема, для відділення субмікронних частинок від рідини та й від газу. Не було готових рішень. Довелося включитися нашим механікам – винахідникам. Придумали та використали принципово нові рішення, що покращують технологію процесів сепарації частинок, розробили принципово нову конструкцію обладнання та навіть встигли створити та успішно освоїти промисловий агрегат для відокремлення частинок від газової фази. З відокремленням частинок від рідкої фази трохи не встигли: до нинішньої фази війни, рішення знайшли, але встигли лише провести досить успішні дослідження на пілотних установках. Впевнений, що після створення потужного багатопрофільного університету з потужними синергетично об'єднаними кафедрами, такі події будуть не поодинокі, а стануть системою.

А може реформатори піднапружаться і створять замість безликої кафедри обладнання хімічних заводів, яких уже майже не залишилося в нашій країні, кафедру підприємців та винахідників, яка буде здатна готувати не механіків для хімзводів, яких немає, а підприємців для середнього та малого товаропродуктивного бізнесу ( не для перукарень, аптек, магазинів, ресторанів, розвезення піци тощо). Адже саме це недавно збиралися робити ще до активної фази війни для виходу країни з кризи. Загвоздка тоді була в тому, що для успішного розвитку СМБ він завжди повинен мати інноваційне наповнення. Ось із ним, вірніше, з його відсутністю, була проблема. Ну, не було в країні методик пошуку нестандартних ефективних рішень і в технологіях, і в обладнанні для їх реалізації. Шанувальники знаменитих винахідницьких методик ТРВЗ  не дуже любили вирішувати завдання у промисловості.

Можливо, варто нашому МОНУ, яке тепер командує не лише освітою, а й наукою, придивитися до робіт згаданої кафедри, де вдалося до війни створити ефективну системно-синергетичну методику винахідництва, завдяки якій вже з'явилися і навіть реалізовані десятки винаходів і не лише у хімічній промисловості. . Важливо, що паралельно на кафедрі було вперше розроблено систему навчання майбутніх підприємців. Для цього на ній була створена система лекційних спецкурсів: теорія технічних систем => синергія => інноваційний інжиніринг => інженерно-технологічний бізнес. Було розроблено все методичне забезпечення, написані монографії, навчальні посібники, деякі вже українською мовою. Вперше було створено онлайновий Інтернет-портал "Інноваційний технологічний бізнес" (www.invest.ho.ua). Залишилося не так багато - доручити фахівцям розглянути зроблене, а потім створити в новому освітньому комплексі базову кафедру підприємництва та винахідництва та поширити її досвід в інших вузах країни, що дозволить повернутись до вирішення завдання забезпечення кадрів для розвитку середнього та малого бізнесу для забезпечення відродження та подальшого сталого розвитку.