Як кондиціонери зробили архітектуру "лінивою"

Як боротьба людини зі спекою змінила архітектуру і продовжує її змінювати.

Нещодавно інформаційний простір країни сколихнула новина - за вивід конденсату з кондиціонерів назовні будинку штрафуватимуть на кругленьку суму – 1700 грн. Відповідний законопроект може ухвалити парламент. Враховуючи, що такий нехитрий спосіб утилізації побічних відходів кондиціювання застосовує переважна більшість користувачів, під удар штрафних санкцій можуть потрапити мільйони.

Але, насправді, ця новина – гарний привід задуматися на тим, як боротьба людини зі спекою змінила архітектуру і продовжує її змінювати.
Після того як на початку ХХ століття американець Вілліс Керріер винайшов прилад, що контролював вологість і температуру повітря в приміщенні, архітектори отримали можливість раціоналізувати свої споруди.

Так з’явилися хмарочоси сучасного типу зі скла та бетону, заточені під штучний мікроклімат. Першими стали американці – у 1952 році в Нью-Йорку звели величезний офісний хмарочос Левер-хаус, девізом архітекторів якого був заклик «не дихати одним повітрям з мешканцями міста». Відпала потреба проектувати башти чи виступи для будівель, високі стелі або ж влаштовувати внутрішні «колодязі» для вентиляції. Простір на всі 100% почали використовувати під комерційне будівництво, що давало більше прибутків.

Кондиціонери породили тип сучасного мегаполісу, який найбільш повно втілений в Нью-Йорку, але відтворюється в тих чи інших варіаціях по всій планеті, в тому числі і в Києві.

Але поряд з безперечними зручностями, орієнтація архітектури на системи кондиціювання призвела до низки проблем. Перша – це естетична. Міста почали втрачати індивідуальність, підлаштовуючись під єдині стандарти заповнення міського простору прохолодними бетонно-скляними коробками. А на старих будівлях з’явились зовнішні блоки кондиціонерів, що спотворило фасади. І якщо в розвинутих країнах їх навчились ховати у спеціально влаштованих місцях або на внутрішніх частинах будівель, то в Україні цим не дуже переймаються.

Друга проблема – енергетична. Сьогодні використання кондиціонованого повітря – це ключовий фактор світового попиту на електроенергію. За даними Міжнародного енергетичного агентства, до 2050 він зросте втричі, що потребуватиме енергетичних потужностей США, ЄС та Японії разом взятих. А сама кількість кондиціонерів збільшиться з 1,6 до 5,6 млрд. Тобто в наступні 30 років щосекунди продаватимуть 10 нових кондиціонерів.

Зростання рівня життя в таких країнах, як Китай, Індія, Індонезія, відкрило для виробників цієї продукції нові колосальні ринки збуту. Причому, мешканці надають перевагу менш ефективним кондиціонерам, які дешевші, але споживають більше електроенергії. Це загрожує колосальним сплеском викидів парникових газів і може звести всю боротьбу з кліматичними змінами до нуля.

Все більше експертів критично оцінюють вплив систем кондиціювання на розвиток архітектури. На їхню думку, це сприяло уніфікації споруд по всьому світу та знищило так звану народну архітектуру, яка за тисячоліття пристосувалась до тих кліматичних умов, що панують в певному регіоні. Сучасні споруди спроектовані так, що в них неможливо жити без кондиціювання і цим вони схожі на людей, яких підключають до апаратів штучної життєдіяльності організму.

Тому ще в кінці 90-х років ХХ століття розпочався пошук альтернатив. В 1997 році у Франкфурті побудували так звану башту Коммерцбанку висотою в 259 метрів. Там використали концепцію атріуму – великий вільний простір всередині будівлі, де висадили тематичні сади.

З того часу все голосніше звучать голоси скептиків, які закликають більше уваги приділяти технологіям пасивного охолодження. Це дозволить експериментувати з архітектурними формами та зменшити споживання електроенергії. І такі будівлі з’являються, хоча ще не можуть конкурувати зі штучно кондиційованими спорудами. Одна з найвідоміших – Каліфорнійська академія наук в Сан-Франциско. Вона зведена в 2008 році італійцем Ренцо Піано і її особливість – це зелений дах площею в гектар. Через масивну скляну стелю холодне повітря вночі надходить в приміщення, яке вже не потребує класичних технологій охолодження.

Попередню епоху кондиціонерів скептики називають часом «лінивої архітектури», коли зодчі пішли найпростішим шляхом – вдалися до створення штучного мікроклімату і облишили всі творчі спроби прийти до комфортного середовища в будівлях іншим шляхом. Очевидно, наразі людство надолужує втрачений час і пробує запровадити щось принципово нове і якщо не витіснити кондиціонери, то необхідно створити їм прийнятну для екології, безпечну для людей та привабливу з точки зору архітектури альтернативу.