Влада слів – основа інформаційної війни

Звичайна людина і не підозрює, наскільки її реальність залежить від Слова. Що не назване, те не існує, чи має інші характеристики. Скажімо, ескімоси мають кільканадцять слів для означення різних видів снігу – і їхнє око звикло їх розрізняти, тоді як для європейця цих видів не існує, все однакове. Бо немає слів. Тільки та частина реальності, що названа, сприймається свідомістю. Звідси й різні світогляди, картини світу.

Людство здавна розуміло цей принцип. Недарма в Біблії Адам одержує владу над тваринами, назвавши їх. Принцип всякої магії – маніпуляції з іменами, через які впливаєш на Дійсність. Чи не найлегше це робити зі світоглядом людей та соціальних структур. Філософське слово “ дискурс ” означає систему слів, що висвітлює певну сторону реальності . І найперший вплив торкається оціночних суджень.

Ряд термінів кодують ставлення до явищ – як прийнятного чи осудливого. Відповідно зміна слів впливає на ставлення. Наприклад, чому банкіра не назвати питомо українським словом “ лихвар ” – що бере лихву, відсоток, і сіє лихо між боржниками. Так зване “ кредитне рабство ” – реальність, яку не осуджують через вживання нейтральних слів типу “ банкір ”. З цього кола і поділ політиків на “ поміркованих ” та “ радикалів ”. За чиєю класифікацією, в чиїх інтересах?

Російсько-українська інформаційна війна теж не обходиться без магії слів, і українська громадськість, на жаль, програє. Передусім, у владній політиці. “АТО ” замість “війни”, пріоритет Мінських угод призводить до фантасмагорій – на словах влада визнає нелегітимними вибори до Держдуми РФ, а на ділі – захищає консульства країни-агресора, даючи змогу російським громадянам проголосувати! Та це ще півбіди – словесна еквілібристика охопила і активну громадськість.

Такі навантажені емоціями семантичні епітети як “диванні воїни”, “вишивата” виникли на російських веб-сайтах, за можливого вкиду спецслужб. Вони несуть в собі відповідний осудливий посил, і руйнують гідність українців. Попри продовження війни на Донбасі, здійснюється мрія Кремля – побудова Росії в Україні. Використання російської мови у ЗМІ зашкалює. Більшість ветеранів АТО, допущених на телебачення, розмовляють російською, тоді як в дійсності, за незалежними опитуваннями, з них 70 % україномовних (більше, ніж по Україні загалом). Люди, що звертають увагу на зведення на маргінес української культури, мови, піддаються дискредитації як “вишиватники” – така собі модифікація шароварних селюків, тоді як патріоти та інтелекутали мають говорити російською. Далі й пропаганда російської літератури (починаючи з Булгакова) – нібито спільного спадку, що фіксує меншовартість української літератури (яку російська меншина не знає і не хоче знати). Апогей абсурду – українські серіали, виготовлені на заміну забороненим російським. В них всі російськомовні – в Києві, Харкові, й навіть у Карпатах (!), не почуєш українського прізвища, водять московські хороводи та співають московських пісень. Що це, як не успішна політика побудови другої, “ демократичної ” Росії?

Антипутінізм провідників русифікації позірний. Російській імперії не так важливо, демократія в Україні чи диктатура. Важлива культурна спільність, що робить можливими нові й нові імперські проекти. Не лише Бжезінський говорив, що без України Російська імперія неможлива. Московський аналітик Анатолій Нєсміян, відомий як блогер “ El murid ”, що вітає донбаський сепаратизм, прямо каже – український народ ментально більш активний, і зможе реанімувати прогнилу систему РФ, стати лідером її демократизації. Таким чином, українці знову, як з часів Петра I , стануть донором московської великодержавності. І державний суверенітет – він відносний, коли розмовляють однією мовою, читають однакові книжки, мислять спільними стереотипами. Таким чином, повна українізація та культурна політика за принципом Миколи Хвильового – “ Геть від Москви! ” – єдина запорука виживання українців як окремої нації, а не цементу імперської будови (байдуже, демократичної чи не дуже). Нам треба не демократична Росія, а її розподіл на десятки маленьких держав. І, звісно, треба слідкувати, щоб слова відповідали реальності. За Конфуцієм, саме з виправлення слів починаються справжні реформи.