Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
07.11.2016 12:25

Чи можна ефективно фінансувати культуру державним коштом?

Член Правління Інституту суспільно-економічних досліджень (ІСЕД)

Бюджет-2017 і культурні потреби.

Днями відбулась, як на мене, знакова для культурної сфери подія. У Верховній Раді пройшов стіл на тему «Просування України у світі через культурну дипломатію та інформаційну політику». Чому я вважаю його важливою подією? На ньому, чи не вперше, парламентарі, урядовці, діячі культури, меценати, громадські активісти дуже відверто поговорили про те, що у нас є спільна мета в культурній сфері. І, що найважливіше, – обговорювали, як спільними зусиллями її досягти. Звісно, що розглядалося й державне фінансування культури і мистецтва. Поки, як показав круглий стіл, це питання залишається неоднозначним.

Номінально в Україні бюджет на культуру постійно зростає. Яким би це дивним не здалось, по факту виходить, що так. У 2014 році на культуру і мистецтво зі зведеного бюджету (тобто із центрального і місцевих бюджетів) виділялось 8,5 млрд грн; до кінця 2016-го року – заплановано 10,7 млрд грн, із яких за 9 місяців, що минули, вже було виділено 6,8 млрд грн (тут я оперую даними Казначейства згідно з функціональною класифікацією видатків). На наступний 2017 рік на культуру і мистецтво передбачено вже 12,1 млрд грн. Це вже на мільярд більше із держбюджету і на 400 мільйонів із місцевих бюджетів, ніж цього року.

Чому ж тоді наші діячі культури і мистецтва весь час говорять, що держава не виділяє грошей на розвиток культури. Проста логіка підказує, що необхідно розібратися, по-перше, як саме формувався бюджет, по-друге, як витрачались кошти і, по-третє, що саме можна вважати розвитком культури. Не торкаюсь питання, якими мають бути джерела фінансування культури і мистецтва. Мова – про державний бюджет.

У нас бюджет, зазвичай, формується так: «дайте нам стільки-то грошей, а потім вже суб’єкти державного процесу придумають, як їх розподіляти». Розрахунки, зазвичай, зводяться до формального множення фактичного обсягу видатків на індекс інфляції. Зрозуміло, частково так робиться внаслідок недостатньою кількістю державного фінансування. І керівники закладів культури та мистецтва викручують отримані від держави кошти, хто як може.

Проте розрахунок обсягів бюджету – процес вторинний, тобто є похідним від стратегічного планування, зокрема у сфері культури і мистецтва. Це означає, що спочатку учасники бюджетного процесу (ті, хто користуються бюджетним коштами) визначаються, на що саме їм потрібні бюджетні кошти, яку діяльність вони збираються розвивати. І вже потім проводять розрахунки, скільки для втілення своїх планів їм потрібно від держави грошей.

Такий підхід передбачає чітке планування і прогнозування, зокрема, середньострокове бюджетне планування. І по закінченню певного періоду, проводиться аудит і оцінка ефективності освоєння бюджету.

Розберемо на конкретних прикладах. Поточного року заплановано виділити із зведеного бюджету 1,45 млрд грн. На 2017-й – вже 1,75 млрд грн. А як оцінити, багато це чи мало?

За даними Держкомстату, у 2015 році в Україні працювало 113 державних театрів. Протягом року було поставлено 31 тисяча спектаклів, які подивилися 5,6 млн глядачів. Із них лише 2,5% були мешканці сільської місцевості. Питання: чи докладено якихось зусиль, щоб донести до селян театральне мистецтво, чи просто розраховано, що глядач сам прийде, але при цьому підвищено ціну на квитки.

Тепер про кіно. В Україні є п’ять кіностудій. Переважно, вони фінансуються із державного бюджету. У 2017 році обсяги витрати Держбюджету на кінематограф заплановано збільшити до 510 млн гривень – майже вдвічі більше порівняно з поточним роком. А оцінити, наскільки ефективно будуть використані ці кошти можна за тим, наскільки продукт, створений на державні кошти, буде мати популярність у глядача, до речі, не лише в Україні, а й за кордоном. І тут вже питання не лише якості фільму, а й ефективності роботи Міністерства культури, Міністерства інформаційної політики, МЗС, ряду інших державних органів. Це і є координація зусиль задля реалізації узгодженої мети.

Гібридна війна, яку Росія веде проти України, потребує не аби яких зусиль щодо популяризація України у світі. Тут й інформаційна політика, і культурна діяльність, мистецтво, спорт, освітні програми – різні сфери.

Дуже позитивний той факт, що у 2017 році заплановано збільшити з 7-ми млн грн до 77 млн грн фінансування МЗС за програмою підтримки позитивного іміджу України у напрямі співробітництва з нашою діаспорою.

Підсумовуючи, можу виділити три основні принципи, на яких базується якісний процес формування бюджету у сфері культури і мистецтва.

Перший – ефективність використання державних коштів. Мова йде про чітке розуміння того, що потрібно державі та громаді. Необхідно узгодити ці потреби, сформувати цілі та спланувати необхідні для її досягнення кроки. І далі визначитися з потребами у коштах, і, обов’язково, з критеріями оцінки результатів, що будуть отримані. Це і є той славнозвісний КРІ (Key Performance Indicators – ключові показники ефективності), про який так багато говорять у контексті реформування державних фінансів. Такий підхід дозволяє одночасно уникати зловживань і планувати необхідні витрати на перспективу. Для культури та мистецтва це є особливо важливими речами, адже у цій сфері не очікується класичного прибутку. Тут прибуток вимірюється нематеріальним речами – зростанням культурного рівня, духовним розвитком тощо. Надходить він поступово, а істотно відчувається ще у більш віддаленій перспективі.

Другий принцип – субсидіарності. Він означає забезпечення рівного доступу населення до культурно-мистецьких закладів і заходів, незалежно від місця проживання і матеріальних статків. Процеси децентралізації повинні враховувати не просто делегування повноважень і передачу державних фінансів на місця. У підсумку, децентралізація має привести до створення якомога рівних умов для задоволення, у тому числі, і культурних потреб громадян.

Принцип третій – стійкості та якості. У випадку з культурою і мистецтвом він може розглядатися, як два боки однієї медалі. По-перше, підтримку від держави або громади отримують у першу чергу ті, хто дійсно її потребують, а також ті, хто здатен позитивно впливати на розвиток культури і мистецтва. Тут варто більше звертати увагу на створення програм підтримки колективів, громад, окремих талановитих громадян. І надавати таку фінансову підтримку потрібно на конкурсних засадах. По-друге, треба брати до уваги можливості культурно-мистецьких закладів (стосується закладів державної та комунальної форми власності) самостійно забезпечувати своє функціонування на належному рівні. А саме: через надання додаткових платних послуг населенню – потрібних і доступних, в межах дозволених законодавством, звісно.

Нині нам випала унікальна можливість через «культуру планування бюджету» покращити і сам бюджет на культуру і мистецтво. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net