Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.02.2020 23:18

Президент на службі Верховному Суду

Отже, реформа відбулася! Чи не єдина в Україні. І за такий короткий час!

Отже, реформа відбулася! Чи не єдина в Україні. І за такий короткий час! Всього 2 роки. Один Президент розпочав, другий завершив. Маю на увазі реформу Верховного Суду. Чи не жартую я? Не до жартів. Верховна Рада України 15 січня цього року прийняла Закон № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку". Закон набрав чинності. Автором законопроекту був Президент Володимир Зеленський.

Зміст цього Закону вказує на те, що або за 2 роки суддями Верховного Суду ухвалені великі й авторитетні судові рішення, які є взірцями для вирішення спорів, або Президент так думає. Давайте поміркуємо.

До Паламенту цей законопроект поступив із пояснювальною запискою заступника Керівника Офісу Президента України Андрія Смирнова. В обґрунтуванні необхідності прийняття цього Закону записано про "місію" Верховного Суду: "Верховний Суд – виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а отже, у касаційному порядку підлягає розгляду справа за касаційною скаргою, що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики".

Тобто людина, яка отримала негативне рішення районного чи апеляційного суду і яке вважає незаконним, повинна поставити собі питання: "А чи має мій спір із сусідом, колишньою дружиною, якимось інспектором найважливіше (принципове) значення для суспільства та усієї держави загалом?" Треба набратись мужності, або зухвалості щоб сказати: "Так, перенесення паркану сусідом на 1 метр, зняття з реєстрації колишньої дружини із належної мені квартири є нагальним питанням усієї держави, а не лише однієї особи". Порушення закону районним або апеляційним судами при розгляді справи уже начебто і недостатньо для подачі касаційної скарги.

Далі у пояснювальній записці вказано: "На жаль, на сьогодні склалась ситуація, за якої Верховний Суд внаслідок недосконалого механізму підстав касаційного оскарження може дійти взаємовиключних правових висновків без застосування передбаченої процесуальним законом процедури відступлення, що не забезпечує єдності судової практики".

У цьому речені нема ніякої логіки. Заступник Керівника Офісу Президента визнає, що частина ухвалених за 2 роки Верховним Судом рішень є неоковирними, суперечать один одному при вирішенні одного й того ж питання. Але причину цього вбачає не у неналежній роботі суддів Верховного Суду, а у підставах касаційного оскарження, прописаних у процесуальних кодексах, які, на мою думку, були простими і зрозумілими для звичайних людей – неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Виявляється, такі підстави касаційного оскарження заважали суддям Верховного Суду дотримуватись створюваних ними ж самими прецедентів, що видно із наступного речення пояснювальної записки: "Таким чином, передбачена процесуальним законом процедура допуску до касаційного оскарження судових рішень не сприяє виконанню Верховним Судом свого основного завдання – забезпечення сталості та єдності судової практики, а відтак, і дотриманню принципу правової визначеності як одного з елементів принципу верховенства права".

Ось яку допомогу суддям Верховного Суду запропонував Президент: "У зв'язку з цим вважаємо за доцільне запровадити систему допуску та фільтрів для касаційного оскарження, передбачивши, що таке оскарження може мати місце у виключних випадках, коли потребує вирішення саме питання застосування норми матеріального та/або процесуального права, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Водночас запропонована система допуску до касаційного оскарження судових рішень не тільки забезпечить формування єдиної судової практики, але з часом дозволить значно зменшити кількісне навантаження на цей суд".

Отже, ідея Президента полягала у тому, щоб зменшити навантаження суддів Верховного Суду шляхом запровадження фільтрів для касаційного оскарження. Інакши кажучи, надати право суддям Верховного Суду не приймати до розгляду касаційні скарги, які не відповідають "фільтрам".

Постає питання: кому був потрібен такий Закон? Народу, платникам податків, за рахунок яких функціонує Верховний Суд? Слузі народу Президенту? Чи суддям Верховного Суду?

Відповідь на це питання пошукаємо у змісті фільтрів, запропонованих Президентом.

Поскільки текст змін до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства є однаковим, то буду посилатись на Цивільний процесуальний кодекс.

Тепер підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (ч. 2 ст. 389 ЦПК).

Тобто обов'язковим є посилання у касаційній скарзі на якесь рішення Верховного Суду. Президент подає нам рішення Верховного Суду як такі, в яких не можна сумніватись. Це суперечить реальному стану справ. Це суперечить його ж обгрунтуванню необхідності прийняття змін до процесуальних кодексів: бо Верховний Суд приходив до взаємовиключних правових висновків у подібних справах. Не треба ніяких соціологічних досліджень, аби сказати, що рішення Верховного Суду не є авторитетними. Вони не можуть бути такими навіть у силу лише 2 річної історії суду. Прецедент може стати джерелом авторитетної думки тільки внаслідок тривалого дотримання багатьма суддями. А для звичайних людей тексти судових рішень незнайомі і малозрозумілі. Для чого звичайній людині, яка має намір подати касаційну скаргу, знати зміст рішень Верховного Суду, дотичних ситуації, яка сталася із цим скаржником? Практично однакові обставини при вирішенні різних справ зустрічаються не так вже й часто. Та й чи повинна особа приміряти на себе рішення Верховного Суду, яке раніше було ухвалено до зовсім іншої особи з іншим розвитком подій?

Відомий суддя Верховного суду США Роберт Джексон відзначав, що якби існував суд, вищий від Верховного, то він скасував би значну частку рішень Верховного суду. Хто із українських суддів Верховного Суду міг би підписатися під цими словами?

23 січня 2020 року у Юридичному віснику України опубліковано статтю Василя Маляренка "Щодо тенденцій "реформування" українського судочинства", у якій колишій голова Верховного Суду України критично оцінює ліквідацію Верховного Суду України і створення нового Верховного Суду: "Отже, виникла нова структура під назвою Верховний Суд невідомої держави. При тому не можна викреслити з історії нашої країни той факт, що протягом багатьох десятиліть Верховний суд України забезпечував законність і правопорядок у державі, унеможливлював конфлікти, реабілітував тисячі безвинно репресованих людей тощо. І, як правило, рішення ВСУ були бездоганними. За всі останні 28 років його існування жодного його суддю не обвинуватили в якомусь злочині. Саме Верховний суд України завдяки своєму авторитету зумів отримати в своє підпорядкування Кловський палац і привести його у належний вигляд, отримати й реконструювати інші приміщення, створити автобазу, їдальню та правову бібліотеку, а також технічно оснастити робочі місця, тобто створити всю матеріальну базу для відправлення правосуддя на найвищому рівні".

Ось таке визначення авторитету суду надає колишній суддя: є авторитет – маєш палац, авто і обід. Але що ж зараз із тими "бездоганними рішеннями"? Для кого вони залишаються авторитетними? Маляренко був головою Верховного Суду України до 2006 року. Під час його роботи суддею Верховного Суду України були прийняті Конституція, Кримінальний і Цивільний кодекси, інші закони, чинні до цього часу. Хто зараз посилається в обгрунтування своєї позиції у судовій справі на рішення Верховного Суду України, прийняті, зокрема, у 2004-2006 роках, як на авторитетні судові прецеденти? На той період вони могли бути переконливими, але зараз це вже не так.

Те ж саме може бути і з рішеннями Верховного Суду, прийнятими за минулі 2 роки. Наразі вони можуть вважатись авторитетними лише в силу того, що у законі записано про найвищий статус Верховного Суду у системі судоустрою України. Або тому, що так вирішив Президент.

Далі буде.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net