Погашення боргу легатарія, як предмет легату

    Чинним законодавством гарантовано заповідачу різні за своєю суттю права, Зокрема зазначена особа може встановити в своєму заповіті так званий «легат». Чи може предмет згаданого спеціального розпорядження охоплювати вказівку про погашення боргу, який в свою чергу має легатарій?    

    Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина цивільного права охоплює велику кількість малоз’ясованих питань. Зокрема наразі в юридичній літературі наявні поодинокі праці, суть яких в свою чергу полягає в з’ясуванні можливості охоплення предметом легату погашення спадкоємцем боргу, що має легатарій. В даній розвідці ми ознайомимося з непростим змістом таких досліджень. 

    Як зазначає В. Рясенцев, заповідач вправі встановити в своєму заповіті легат, предметом якого в свою чергу є розпорядження про покладення на спадкоємця обов’язку погасити борг, що має легатарій. Доцільність вищевказаної концепції   даний вчений пробує обґрунтувати такими доводами. 

    Заповідальним відказам притаманні різні за своєю сутністю юридичні ознаки. Зокрема на практиці вищевказані розпорядження бувають дуже різного змісту. Дане судження пояснюється тим, що у відповідності до заповідального відказу заповідач  вправі покласти на спадкоємця обов’язок вчинити певні майнові дії на користь відказоодержувача, наприклад, сплатити ту або іншу грошову суму, передати відповідну річ у власність чи в пожиттєве користування, погасити борг або надати іншу майнову вигоду [1, с. 27-28].  

    Такий підхід отримав належне схвалення в інших науковців, що досліджують проблемні питання спадкового права. Зокрема такими вченими можна назвати: Е. Ейдінову [2, с. 48-49] та деяких інших дослідників. 

    На наше глибоке переконання, предмет легату, будучи дуже багатогранним, водночас може охоплювати ті або інші майнові дії, однією з яких в свою чергу є прощення боргу, що має легатарій. Доцільність зазначеного наукового підходу ми спробуємо підтвердити за допомогою таких доводів. 

    По-перше, вітчизняне законодавство, охоплюючи різні за своєю суттю норми, водночас не забороняє заповідачу вчиняти ті або інші дії майнового характеру. Зокрема в ЦК України та інших законах відсутня безпосередня вказівка про те, що такій особі не дозволено своїм заповітом охопити легат, предметом якого є покладення на спадкоємця обов’язку погасити борг легатарія. 

    Спадкове право, будучи за своєю суттю однією з найголовніших складових вітчизняної системи приватного права, водночас включає в себе велике число розмаїтих юридичних аксіом. Зокрема кожна особа ще зі шкільної парти знає таку загальновизнану формулу: дозволено робити те, що не заборонено. 

    По-друге, легату притаманні різні за своєю сутністю юридичні властивості. Зокрема предмет вказаного розпорядження має виключно майновий характер, про що в свою чергу передбачено нормою, яка отримала відповідне закріплення в ч. 1 ст. 1238 ЦК України [3].  

    Вчинювана спадкоємцем дія, зміст якої полягає в прощенні боргу легатарія, сповна відповідає зазначеній вимозі. Вищенаведене судження пояснюється тим, що легатарій, борг якого сплачує спадкоємець, отримує на свою користь вигоду. Тобто, 1-ша особа, завдяки таким діям 2-ої особи заощаджує власний бюджет.  А даний факт в свою чергу призводить до того, що легатарій може задовольняти ті чи інші потреби різних за своїм статусом учасників цивільних правовідносин, наприклад, оплачувати навчання в свого рідного сина, що в свою чергу здобуває освіту в аспірантурі за спеціальністю «цивільне право і цивільний процес».   

    Отже, предмет легату, будучи багатогранним, водночас може включати в себе різні за своєю суттю дії, яким в свою чергу притаманний правомірний характер. Зокрема заповідач своїм заповітом вправі охопити спеціальне розпорядження про покладення на спадкоємця обов’язку погасити борг, який має легатарій.  

  

ЛІТЕРАТУРА 

  

1.     Рясенцев В. А. Наследование по закону и по завещанию в СРСР. – М.: Знание, 1972. – 48 с. 

2.     Эйдинова Э. Б. Наследование по закону и по завещанию. – М., Юрид. лит., 1984. – 112 с. 

3.     Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.