Правовий статус особи, яка має право на заповіт

    Правом на заповіт володіють окремі суб’єкти цивільно-правових відносин.   Який правовий статус гарантований таким особам?

    На мою думку, право на складення заповіту гарантовано фізичним особам, які володіють правовий статус заповідача, а не правовий статус спадкодавця. Доцільність вищезазначеного наукового підходу ми спробуємо підтвердити за допомогою таких суджень.

   Не кожен спадкодавець є заповідачем, але кожен заповідач є спадкодавцем. Даному судженню притаманне своє обгрунтовуюче пояснення.

    По-перше, цивільно-правовим відносинам властива певна юридична суть. Зокрема зазначені стосунки спрямовані на вчасне та ефективне задоволення майнових і/або немайнових інтересів їхніх учасників.  

     По-друге, переліку безпосередніх суб’єктів цивільно-правових відносин не властива строга вичерпність. Зокрема у відповідності до ст. 2 ЦК України правом на взяття особистої участі у таких суспільних стосунках володіють: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. У свою чергу, право на складення заповіту надано далеко не всім власникам, а лише тим фізичним особам, які володіють повною цивільною дієздатністю. Зокрема, безпосередня вказівка про вказаний факт отримала своє закріплення в певних законах, наприклад, у ч. 1 ст. 1234 ЦК України.

    По-третє, суб’єктний склад спадкодавців та суб’єктний склад заповідачів не є тотожними. Більше того, 1-ий, на відміну від 2-го, є істотно ширшим. Дане судження пояснюється тим, що спадкодавцем та заповідачем може бути фізична особа незалежно від її раси, статі, національності, місця проживання, майнового стану, політичних вподобань, різновиду занять та інших чинників. Однак не потрібно забувати, що між правовими статусами вищевказаних осіб існує принципова різниця. Юридична сутність такої різниці полягає в тому, що заповідач обов’язково повинен володіти повною цивільною дієздатністю, а спадкодавець може бути дієздатним, обмеженодієздатним чи недієздатним. Тому 1-ий має право на складення заповіту, а 2-ий – ні.

    По-четверте, якщо чинне законодавство гарантуватиме право на заповіт учаснику правових відносин, який володіє правовим статусом спадкодавця, то настануть певні юридичні наслідки. Вказане судження пояснюється тим, що даний правочин зможуть вчиняти різні суб’єкти, під якими в свою чергу необхідно розуміти фізичних осіб, які:
1) мають повну цивільну дієздатність;
2) на підставі рішення суду визнані обмеженодієздатними чи недієздатними.
Але наведений підхід є неприйнятним. Зазначене судження пояснюється тим, що фізична особа, яка складає заповіт, повинна відповідати певним вимогам. Зокрема згаданий суб’єкт зобов’язаний усвідомлювати значення своїх діянь, а також керувати ними. Фізичні особи, які на підставі рішення суду визнані обмеженодієздатними чи недієздатними, зазначеній вимозі не відповідають, так як кожен з них на підставі вмотивованого медичного висновку страждає на певну психічну хворобу (наприклад, шизофренія, імбецильність, ідіотія), яка перешкоджає йому адекватним чином сприймати навколишню дійсність. Тому заповіти, складені названими суб’єктами, беззаперечно є нікчемними. Іншими словами, до участі в прийнятті наявної спадщини будуть закликатися спадкоємці за законом, не спадкоємці за заповітом. Але чи можуть співпасти суб’єктні переліки зазначених нами учасників цивільно-правових відносин? Така можливість безумовно існує. Однак ймовірність її настання – невелика, про що в свою чергу свідчить юридична практика.

    Таким чином, з усього сказаного можна дійти обґрунтованого висновку, що право на заповіт має безпосередній учасник цивільно-правових відносин, якому вітчизняним законодавством гарантовано правовий статус заповідача. Інші особи, зокрема спадкодавець, вчиняти згаданий правочин не можуть.