Реформа ОПК:"нові" ідеї "нових" облич або НАТО прощавай, пора додому...в "совок"

Останнім часом циркулює ініціатива увести в Кабінеті Міністрів України віце-прем’єра та профільне міністерство з питань ОПК.

Як не дивно, ця ініціатива знаходить прихильників. Дарма, що ця «свіжа» ідея насправді не така свіжа, і ми вже ставили подібний експеримент до 2014 року, довівши український ОПК до жалюгідного стану... Дарма, що ця «новела» базується на моделі «міністерства промислового будівництва» та «держплану» СРСР, що існували лише для того, щоб завадити незалежному розвитку української промисловості та «висмоктати» з неї все найцінніше... Дарма, що цей «новий імпульс реформі» адаптуватиме вітчизняну систему державного управління у сфері ОПК до моделі, що впроваджена наразі в РФ.

Автори «проривного креативу» чомусь також замовчують, що:

1. Новий віце-прем‘єр з питань ОПК буде лише «весільним генералом», оскільки в умовах відсутності підпорядкованого апарату фахівців фізично не зможе підготувати жодного проекту зі сфери своєї компетенції, а відтак - отримуватиме немалу зарплату лише за те, що підійматиме руку на урядових голосуваннях за рішення по лінії інших членів уряду.

2. Нове-старе міністерство промислової політики або з питань ОПК коштуватиме і без того пустому державному бюджету ще орієнтовно 1 млрд грн. Створення такого міністерства та запуск його повноцінної роботи (підготовка нормативної бази, коригування держбюджету, утворення апарату, конкурсний добір персоналу, влаштування адмінбудівлі, отримання ліцензій на держтаємницю тощо) займе тривалий час, а може й не дійти логічного кінця. Приклади є: утворення ДБР, яке почало хоча б якось працювати лише через 2 роки; реорганізація Мінпаливенерго та Мінприроди в одне міністерство, яка так і не завершилась.

3. Нове міністерство дублюватиме Державний концерн  «Укроборонпром», який якраз і було створено для управління та координації суб’єктів державного сектору, що провадять діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння й військової техніки. А утримання апарату ДК «Укроборонпром» теж коштує чималих коштів.

4. Повернення в Уряд функції безпосереднього управління ОПК вочевидь означатиме залишення цього сектору в повному державному управлінні, а тим самим – подальше перерахування всіх прибутків підприємств до державного бюджету та наступну повну залежність від асигнувань з нього. Залежність від державного бюджету вже призвела до стагнації переважної більшості підприємств вітчизняного ОПК, в т.ч. таких його флагманів як ДП «Антонов», ДП «Південмаш», КБ «Південне». Нерайдужні прогнози державного бюджету України на середньострокову перспективу гарантують українському ОПК подальше недофінансування, що, по суті, означатиме його остаточне знищення.

5. Такий крок «поставить хрест» на більш ніж річній роботі з підготовки корпоративної реформи українського ОПК та ДК «Укроборонпром» відповідно до стандартів НАТО, в яку Україною та нашими партнерами з Альянсу інвестовано значний інтелектуальний та фінансовий ресурс. А як же нещодавня заява Президента України про те, що розробку концепції цієї реформи завершено і ближчим часом почнеться її реалізація?!

Виходить, що тепер не потрібні:

-  відповідна вимогам Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) корпоративна структура ДК «Укроборонпром» та підпорядкованих йому підприємств (у т.ч. по-справжньому незалежна та професійна наглядова рада), з метою проходження compliance (аудиту відповідності) в НАТО та відкриття підприємствам українського ОПК доступу до ланцюга постачань в інтересах оборонних відомств союзників;

- розумна приватизація підприємств вітчизняного ОПК з метою залучення інвестицій та передових технологій з країн-членів НАТО при одночасному збереженні в державній власності контрольного пакету їх акцій;

- можливості для підприємств вітчизняного ОПК залишати в рамках корпоративної структури частину отриманого прибутку для власного розвитку й модернізації, та залишатися в стагнації, очікуючи на дотацію з бюджету для виплати хоча б зарплати робітникам;

- зведення до мінімуму державних підприємств-спецекспортерів, яких на сьогодні нараховується сім і які конкурують між собою на іноземних ринках озброєння;

- лібералізація сфери експорту товарів військового призначення та подвійного використання, шляхом ліцензування ширшого кола приватних підприємств вітчизняного ОПК на експорт продукції власного виробництва, тим самим збільшуючи надходження в держбюджет від податків та розширюючи присутність нашої держави на іноземних ринках озброєнь,

- розумне розсекречування державного оборонного замовлення з метою розширення доступу суб’єктів економічної діяльності до відповідних контрактів, і, як наслідок, збільшення конкуренції між ними та зменшення видатків державного бюджету на забезпечення Збройних Сил та інших силових відомств.

Подальший розвиток подій за таким сценарієм не тільки несе ризики для національної безпеки на фоні триваючої агресії РФ, але й матиме зовнішньополітичні наслідки. Для початку, відхід від корпоративної реформи ОПК та ДК «Укроборонпром» буде сприйнятий в НАТО не інакше як часткова зупинка трансформації оборонного сектору, якщо не розворот в ній. Більше того, у відповідній частині не буде виконана нещодавно затверджена Президентом України Річна національна програма Україна-НАТО на 2020 рік, що у свою чергу означатиме крок назад на шляху нашої держави до Програми посилених можливостей та Плану дій щодо членства в НАТО.

Може варто ще раз подумати?