Війна – останній шанс для переосмислення значущості людської гідності в Україні

Поняття людської гідності повинно займати центрове місце в юридичній науці.

Право є одним із декількох традиційно визнаних соціальних регуляторів з поміж моралі, етики, релігії тощо. Якщо ж мораль та етика з релігією є внутрішніми  і здебільшого недооціненними регуляторами, то право є зовнішнім, оскільки встановлено (нав’язане) державою, суспільством і видається мені формально переоціненим. Саме з сфери моралі, етики виникають поняття гідності та честі, які побіжно згадані в Конституції України, Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, Цивільному кодексі України та в деяких інших нормативно-правових актах. Це у свою чергу обумовлює те, що за нанесення шкоди гідності та честі людини може виникати право на відшкодування моральної шкоди. Тобто, гідність та честь є передовсім етичними, моральними явищами, які визнані не лише на рівні моралі та етики, але і на рівні як публічного, так і права приватного.

У Конституції України закріплено, що гідність та честь людини входить до структури найвищої соціальної цінності в Україні (із статті 3); усі люди є рівними в своїй гідності (із статті 21); кожен має право на повагу до його гідності, а поводження та покарання, що принижує гідність не допускається (із статті 28); використання власності не може завдавати шкоди гідності та честі громадян (із статті 41); кожен зобов’язаний не посягати на честь та гідність інших людей (із статті 68); за посягання на честь та гідність Президента України для винних осіб може бути передбачена відповідальність (із статті 105). 

Пригадую студентську дискусію про те, що не кожна людина має право на повагу до її гідності і честі, але лише той, хто заслужив на це. Моїм контраргументом було те, що в такому випадку особа відчуває презирство та зневагу до всіх оточуючих, і чекає, коли хтось перед нею заслужить її повагу. Це як війна всіх проти всіх. Я не знаю, чи моя візаві тоді змінила свою думку, але для мене це залишилося яскравим свідченням того, що люди можуть дуже палко сперечатися щодо очевидних істин, які, до того ж, закріплені на рівні Конституції України.

У Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини закріплено те саме, що і в статті 28 Конституції України - положення про недопущення нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Також в статті 1 Конвенції значиться про зобов’язання Високих Договірних Сторін поважати права людини. Тобто, в основі цілої Конвенції лежить зобов’язання, зокрема держав, демонструвати повагу (тобто, не порушувати честь та гідність) людині.

Цивільне законодавство більш детально визначає правові механізми захисту порушеного права на недоторканність честі та гідності, зокрема, відшкодування в судовому порядку завданої моральної (немайнової) шкоди. В Україні традиційно існують проблеми визначення розміру завданої моральної шкоди, зокрема які полягають у тому, що розміри таких компенсацій (були випадки присудження однієї гривні) становлять самі по собі окреме порушення гідності людини, якій ці компенсації присуджують.

Проте в жодному нормативно-правовому акті не наводиться визначення поняття гідності людини, при тому, що в побутовому спілкуванні доволі часто застосовується це оціночне судження “яка людина чи поведінка є гідною, або не гідною”. Тобто, здебільшого складається враження, що в побуті люди орієнтуються в тому, що є гідним, а що ні (або роблять хибні чи ханженські висновки). Хтось вважає, що особи із певними регаліями мають більшу гідність ніж ті, що таких регалій не мають.  Раніше це було дуже характерне для аристократій.

Зазвичай поняття “гідність” розуміють як оцінка людиною самої себе. Тобто, якщо ви запропонуєте людині сісти на Хрещатику справити природну потребу - то нормальна людина скаже, що сама така пропозиція не відповідає її гідності. І якщо людина виконає ваше прохання, то вона не буде поважати сама себе. Тобто про гідність - це те, що дозволяє нам поважати самих себе. Якщо розумна освічена особа прикидається дурнем - то чи діє така особа у відповідності до своєї людської гідності? На мою думку, ні (якщо тільки це не обставини розіграшу тощо). Я впевнений, що хтось вважає, що гідність можна порівняти із зарозумілістю. Більше того, в деяких випадках так воно і є. Саме для того, щоб не виникав перекіс в самооцінці (гідність) та оцінці іншими людьми (честь), внаслідок якого виникатиме напруга, законодавчо закріплена така утопічна рівність гідності та честі всіх людей.

Після прийняття рішення про те, що для вас є гідним вчинком, а що є негідним вчинком - ми можемо перейти до вашої честі. Тобто того наскільки поважно до вас ставляться оточуючі. Чи наносять вони вам образи тощо. Тобто, якщо якась особа поширює про вас дискредитуючу інформацію, то це впливатиме, вірогідно, на оцінку вас іншими людьми (за умови, що ці інші люди будуть вірити в таку інформацію). І тоді вони вважатимуть, що якщо вам нададуть пропозицію, яка їх самих би принизила, то для вас це буде нормально, бо ви є “падшим”, чи як то кажуть в місцях позбавлення волі, “опущений”.

У недозрілому українському суспільстві виникає багато проблем, пов’язаних з гідністю та честю. І ці проблеми загострюються у часи небезпеки. Згадайте Помаранчеву революцію 2004 року – тоді суспільство не стало терпіти спробу влади спаплюжити думку цього суспільства щодо виборів. Одним із лозунгів цієї револції була фраза “ми не бидло”. Тобто, це все про гідність, якої влада хотіла позбавити. У 2014 році, коли суспільство відчуло, що влада знову “опускає” гідність громадян, розвертаючи країну, попри свої обіцянки, в сторону росії – люди вийшли і здійснили Революцію Гідності. Знову - у центрі подій є саме відчуття гідності.

У 2022 році, коли росія напала на Україну, саме відчуття гідності стало тим, що змусило наших солдат, добровольців, політиків триматися за Україну. Президент Зеленський не залишив Київ, добровольці одразу взяли до рук зброю. Хоча відомі випадки, коли “паркетні офіцери”, які дуже крутими себе відчували під час мирного часу, на початку війни позвільнялися задніми числами. Тож про яку гідність в їхньому випадку можна говорити? Вони її знищили своїми руками.

Філософським вченням того, що є добрим, злим, гідним та чесним (від слова “честь”) є етика, яка намагається дослідити мораль як внутрішній світ людини. Проте, оскільки філософія традиційно сприймається дуже обмеженим колом людей, є дуже складною дисципліною, а ще і почасти спірною, то виникає ситуація, що хтось намагається піддавати сумнівам ці етичні обмеження, фарисейстувати тощо.

Наприклад, в науковій спільноті поширена проблема – плагіат та написання наукових кваліфікаційних робіт під замовлення. Безумовно, це абсолютно девальвує гідність і честь як науковців, так і тих осіб, які ці роботи замовляють. На з’їзді вчених я спостерігав як бюлетні для голосування показували один одному - хто як проголосував; а те, що я проголосував конфіденційно, і опустив бюлетень в урну для голосування викликало у декого подив. Більшої шкоди, ніж науковці завдають самим собі, їм ніхто завдати не може. 

Іншим прикладом є вибіркове рішення про дозвіл виїзду за кордон, та надання інших дискримінаційних переваг чи обмежень так само. Ухилення від мобілізації, маскування в жінок, аби обманути прикордонників, викрадення військовозобов’язаних з метою їх мобілізації - то взагалі знищення власної гідності.

Як ці чесноти (наголошую, що чесноти, а не “інститути” чи “поняття”) гідність, честь реалізуються у цивілізованому світі зараз і трохи раніше? У західних демократіях поширена практика відставок, якщо відбувається щось, з чим ти не погоджуєшся. Наприклад 43й президент США Джордж У. Буш у своїй книзі “Ключові рішення” згадує, що Джим Комі, новий виконувач обов’язків генерального прокурора, зібрався подати у відставку після того як президент продовжив дію програми відстежування терористів (с.194). Це саме вирішив директор ФБР Боб Мюллер (с.195). Така реакція посадовців на політичне рішення стала б жахливим ударом по державі. Така загроза призвела до того, що пропозиції ФБР та Департаменту правосуддя були враховані Білим домом.

Трохи раніше з міркувань захисту гідності і честі були поширені дуелі (про це написано дуже багато художніх романів, зокрема). В Японії був поширений обряд харакірі - коли самурай вчиняв ритуальне самовбивство, вспарюючи собі живіт, у разі, зокрема, коли його честі і гідності нанесли шкоду.

Цікаво, що в Україні в законодавстві раніше містилося положення про те, що “принципова незгода  з рішенням державного органу чи посадової особи,  а також етичні  перешкоди  для  перебування  на  державній службі” є підставою для відставки з посади, відповідно до статті 31 нечинного Закону “Про державну службу” № 3723-XII. Але в новому законі “Про державну службу” цій статті не знайшлося місця. Соціологи встановили, що існує такий вид “самозвільнення” - “тихе звільнення”. Це можна вважати “сурогатом”, який може певним чином допомогти людині зберегти обличчя в певних обставинах - і людина починає “гальмувати”, саботувати тощо.

На скільки мені відомо, в Україні не дуже поширена практика показових звільнень на знак протесту. Звісно, завжди є ризики, що такі “демарші” виявляться просто піар-ходом. Але можливість піти у відставку в таких умовах - це нормально. Одним із таких випадків можна згадати звільнення Лани Зеркаль з посади замміністра закордонних справ. Офіційно це традиційне звільнення за власним бажанням. Я не ідеалізую пані Зеркаль, але я на своєму прикладі знаю, що в деяких випадках треба просто піти з колективу, а не “лупати сю скалу”, і не опускатися до того рівня, куди вас хочуть помістити.

Гідність та честь настільки важливі, що ознайомлення із деякими кіношедеврами потрібно ввести в освітню програму для юристів. Цікавий приклад значущості гідності, честі та совісті - фільми “З міркувань совісті” Мела Гібсона про солдата, який відмовлявся користуватися зброєю; “Список Шиндлера” Стівена Спілберга, “Людина на всі сезони” Фреда Зіннемана, тощо. Кожен із цих кіношедеврів висвітлює значення гідності, честі та совісті людини для цивілізації, тому. на мою думку, можуть вчиняти педагогічний ефект на майбутніх юристів.

Зараз грудень 2023 року, в Україні триває Велика Війна. Ми, знаходячись на мирній території, повинні трансформуватися - ми повинні підвищити значущість гідності та поваги. Принаймні задля наших солдат, які після війни повернуться до мирного життя. Вони повинні побачити, що воювали не марно.

Тож сучасний виклик полягає, зокрема, в тому, що згадані вище діяння сприймаються як втручання в недоторканність гідності лише на рівні побутового населення – тобто емоційно і непрофесійно; в той самий час професійна юридична спільнота не сприймає поки це на рівні “порушення права на гідність”, а надає оцінку на кшталт “зараз війна”, “якщо порушують-то існує судовий захист”, є “правовий режим воєнного стану, який передбачає ті чи інші обмеження”. Проте, вирішення цих викликів, на мою думку, першочергово на рівні наукової дискусії, а потім - на рівні правозастосування та правотворення, максимально знизить грудус напруги та невдоволення серед виборців, серед яких є і військові, і цивільні. Спільноті, зокрема науковій та юридичній, потрібно збільшити сприйняття важливості людської гідності як мірила в відносинах, не зважаючи на те, що правової зарегульованості в цій царині немає, і не треба. Зрештою, наше суспільство дрейфує в бік західної цивілізації, а не в бік росії чи інфікованого російською культурою Донбасу.