Церковний лобізм в Україні – прийняти чи ні?

Наша слов’янська культура (а у когось церковнослов’янська, старослов’янська) традиційно звертається до церкви. Навряд чи в історії України можна знайти період, в якому люди відмовилися від церкви та релігії. Навіть в часи СРСР церковне життя “жевріло” - правда із запашком НКВС.

У сучасній Україні годі уявляти обмеження права на свободу совісті та віросповідання - Україна є багатоконфесійною країною. І це доволі природно, коли вплив церкви та церковних інституцій виходить за межі релігійних організацій, “виплискуючись”, зокрема, у політику. Але чи правильно це?

Як правник я повинен звернутися у першу чергу до Конституції України: “Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави… Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність” (із статті 35).

Тобто, церква має триматися осторонь від політики і держави, а ініціативи церковних організацій щодо законодавчого процесу не повинні виходити поза межі релігійної діяльності.

Чому є погано, коли церква втручається у справи держави і агітує “за” чи “проти” політиків, законодавчі ініціативи тощо? Бо в своїй діяльності церква керується нераціональним мотивом - вірою. Прочане не мають права ставити під сумнів церковні догми - бо це є ознакою поганої віри та гріховності (пригадуєте Фому Невіруючого, якого прозвали так за те, що він не повірив у Воскресіння, і захотів сам пересвідчитися у цьому?).

Але розвиток суспільства неможливий лише на ірраціональних засадах. У нас би досі була інквізиція!

Є інший приклад поганого поєднання - бізнес та влада. У кожного - свій інтерес. Тож, якщо бізнес погано поєднується із владою, то чому церква (яку хтось може вважати формою бізнесу) може намагатися поєднуватися із владою, і це призводитиме до гарних наслідків? Якісь політики, займаючи високі посади, вбудовуються у церковну ієрархію, і одержують додаткових “босів”. Церковні діячі балотуються в органи влади - держава стає таким чином поєднана із церквою на противагу тому, що зазначено в Основному Законі нашої держави.

Однією із відомих лобістських церковних установ є Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (або Рада), утворена як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган, що діє на громадських засадах.

Основними завданнями Ради є:

- обговорення актуальних питань релігійного життя та підготовка взаємоузгоджених пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства щодо свободи совісті та релігійних організацій;

- об'єднання зусиль релігійних організацій у добродійній діяльності;

- сприяння міжконфесійному взаємопорозумінню та злагоді;

- активізація участі релігійних організацій у духовному відродженні України;

- зміцненні гуманістичних засад суспільства;

- організація та проведення конференцій, семінарів, нарад тощо з питань духовності, застосування і додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації;

- сприяння всебічному висвітленню релігійного життя в Україні засобами масової інформації.

Як видно, лобізм авторства цієї громадської організації чітко прописаний у її Положенні, яке було щойно процитоване.

У чому ж різниця між лобізмом цієї організації та лобізмом таких ГО як “Стоп корупції” та інших? Церковна громадська організація “виїжжяє” на іміджі церкви, хоча її лобізм не має до церкви та релігійної діяльності жодного відношення, а ірраціональні засади релігії можуть ставити під сумнів все що завгодно в залежності від бажання церкви.

Іншим аспектом цього питання є процедура та повноважність. Чи є ця Рада зареєстрованим в Україні громадською спілкою відповідно до Закону України “Про громадські об’єднання”? Чи приймаються їхні лобістські  “рекомендації та пропозиції” в чіткому юридичному порядку - у формі ухвал (вимога статті 11 її Положення), чи ні?

На мою особисту думку (з якою ви можете не погоджуватися) Рада не повинна втручатися у діяльність державних органів України, спираючись на авторитет церкви, якщо при цьому вона діє як лобіст чи політичний агент, а діяльність Ради має проводитися у відповідності до загальновизнаних засад світської держави та громадянського суспільства.