Конституційний Суд України очима плебсу

Я ніколи не любив фрікову установу на Жилянській, 14. Космічно-совковий стиль будівлі теж не захоплює мене. А ялиночки прикольні. Там у будівлі працюють, типу, 18 супер-богів, які займаються для мене не зрозуміло чим. Я ніколи не сприймав всерйоз їхні рішення, вважав болтологією.

Я дивувався і насміхався з механізму, який дозволяв функціонувати неконституційним (а значить уродським) законам протягом багатьох років. Такий конституційний контроль не потрібний. Я так думав у часи, коли був студентом в Одеській національній юридичній академії.

Пам’ятаю, у нас було завдання вирішити, чи відповідає Конституції України правило про те, що студент-бюджетник повинен відпрацювати три роки після завершення навчання. Типу, це може бути примусовою працею, а тому неконституційним. Ми сперечалися довго. Так і не дійшли одного висновку. Я так розумію, що те завдання ми «завалили» повністю.

Я хочу поділитися з Вами і розказати, чи змінилося моє особисте ставлення до Конституційного Суду України з тих пір (а пройшло вже багато часу)!

Якщо коротко – так, змінилося.

Якщо порівнювати Конституційний Суд України із людською особою, то він зараз знаходиться у дуже цікавому періоді розвитку - можливо, сказати, пубертатному. Він відкрито кинув виклик оточуючим, розуміючи, як це буде сприйнято, і які можуть бути наслідки. Але судді зробили це. Щоб зрозуміти чому, треба трошки знати історію.

Конституційний Суд України  був утворений у далекому 1992 році, і певний час у нього був лише один суддя – він же і Голова – Юзьков Леонід Петрович. Після прийняття Конституції України у Конституційного Суду України було декілька «фасадних» функцій: дача висновків на законопроекти, тлумачення законодавства, визнання акта неконституційним. Одна «таємна», найголовніша, функція забезпечувала постійну потребу держави Україна у цій установі: відповідно до статті 111 Конституції України, Конституційний Суд України мав залучатися до процедури імпічмента Президента.

Я завжди вважав, що саме ця функція цього Суду – найголовніша. Саме тому він і формується на політичній основі: Верховною Радою, Президентом України, з’їздом суддів України.

Потім була нова Конституція. Потім повернули стару. Законодавчий верстат «ламався», якість законопроектів «сходила на пси» – це видно кожному юристу. Багато депутатів говорили про те, що ті закони, які вони приймають, можуть бути визнані в КСУ неконституційними. Так було багато разів – варто загуглити.

Хто винуватий у цьому? У тому, що парламент продукує неконституційний шлак (хоча, можливо, з найкращих міркувань)?

Президент України – гарант Конституції. Він має накласти вето, а не гратися у політичну монополію (як це було завжди). Президент України може самостійно подати до КСУ конституційне подання, щоб Суд перевірив конституційність закону. Президент може зупинити неконституційне рішення Уряду. Чи робить це Президент?

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – має перевіряти закони на конституційність та подавати документи до Конституційного Суду України. Саме для цього Уповноважений і існує. Чи виконує Уповноважений цю функцію? Він також може самостійно підготувати документи!

Верховний Суд та 45 народні депутати. Ці пані та панове найбільш активні. При цьому, для них ця процедура найскладніша в плані організації. Верховний Суд для підготовки документів має скликати Пленум Верховного Суду – а це, здається, 192 судді. Зазвичай, Пленум один раз на рік збирається. Але, по потребі. Всі судді мають проголосувати за те, щоб подання у певній текстовці «пішло» до Конституційного Суду України. Народні депутати України у кількості не менше, ніж 45 можуть також подати документи – вони можуть ці підписи хоч у коридорі на колінах збирати. Зазвичай цим балується опозиція, якій нічим більше займатися.

Після останньої реформи, звичайні громадяни отримали право подавати конституційні скарги: у тому разі, якщо в їхній справі було застосовано неконституційний закон, то тоді громадянин має право подати конституційну скаргу, щоб його справа розглядалася по новому колу. І то не факт, що рішення матиме значення для суду при розгляді справи за виключних обставин. Це такий-собі прикольчик від того самого грамотного законодавця.

За останні декілька років Конституційний Суд України став дуже активний. Гіперактивним. На скільки ця активність може і має бути популярною – питання не правильне. Суд має бути задротом. Правильним. Який каже владі те, що вона дуже любить - слово "Ні". Але Суд має ефективно доносити свою точку зору. І, можливо, не лише через рішення та ухвали.

Зокрема, попри те, що це виглядає контроверсивно, але сам факт того, що суддя-доповідач Сліденко Ігор вийшов до журналістів, пішов на шоу до Савіка Шустера свідчить про те, що суд показує: по-перше, немає біди; по-друге, це правильно. Можливо, не приємно, але правильно. Пропозиція Тупицького Олександра прийняти у будівлі Конституційного Суду України журналістський пул – взагалі як гром серед неба!

Конституційний Суд України почав виконувати свою функцію – вичищати законодавство. Жахливе законодавство. Можливо, це можна порівняти із банкопадом від Національного банку України під керівництвом Гонтарєвої. Хтось захоплюється цим, хтось – ненавидить. Але попередні гріхи банківської системи наздогнали нас, так само як прийняття неконституційних законів – наздоганяє нас зараз.

Чи можна розганяти цей Суд?

Я не буду відповідати на це питання, хоч сам собі його і поставив. Я задам зустрічне – розігнали стару Верховну Раду України, набрали нових депутатів. Якщо Ви хочете таку саме «керовану» з адміністрації (вибачте, новий бренд – Офісу) не лише Верховну Раду України, але і Конституційний Суд України – то наслідки будуть нас наздоганяти пізніше, і буде значно страшніше, ніж зараз.

Ми зараз можемо відправити розумних юристів-конституціоналістів, які почали активно виконувати свої прямі функції на лаву запасних.

Але на лаві для запасних вже тупо немає місця.