Які фонди та програми підтримки запроваджували в різних країнах, щоб подолати наслідки воєн.
Щоб якісно відбудувати Україну, потрібно буде врахувати купу складових: почерговість, безпека, фінансування, інноваційність та енергоефективність споруд. Однак ми не перші, хто має пройти цей шлях — світ відбудовувався після Другої Світової та інших воєн. І з цього досвіду ми можемо винести для себе уроки, аби не повторити помилки інших країн.
Чи не найвідоміший приклад — програма США із відбудови Європи після Другої світової війни у 1948-1952 роках. За планом Маршалла європейські країни отримували продовольство, пальне, обладнання, позики, а сам план був спрямований на розбудову промисловості й економічних зв’язків між країнами. Він був ефективним, однак трохи запізнілим. До нього європейські країни забезпечували себе за допомогою золотих і доларових резервів та, значною мірою, — субсидій і позик США та Канади. Для Німеччини Штати створили план Моргентау, який мав перетворити її на аграрну країну — щоб не дозволити їй знову виготовити стільки зброї. Утім колишній президент США Герберт Гувер зрозумів, що цей шлях буде хибним і нереальним: “Німеччину неможливо перетворити на сільську країну, не знищивши або не вивізши з неї 25 мільйонів населення".
За часу існування плану Маршалла 17 країн Європи отримали допомоги на $13 млрд ($115 млрд за курсом 2021 року), 90% яких — на безповоротній основі. Однак програма була не про те, щоб просто передати Європі потрібні їй харчі й товари. Країни мали оновлювати свою промисловість, стабілізувати економіку, а також розвивати міждержавне співробітництво. Це вдалося: з 1948 до 1952 промисловість зросла на 35%, а рівень доходів до середини 70-х — на 20%. Крім цього, співпраця країн стала підґрунтям для створення Євросоюзу.
Україні треба буде не затягувати з розробкою планів і самим відновленням. Добре, що ми починаємо говорити про нього вже зараз. Також варто приділити увагу розвитку промисловості та сфери послуг і зменшувати частку сировини в експорті.
Боснія і Герцеговина
Війна в Боснії і Герцеговині тривала з квітня 1992 року до вересня 1995 між Сербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснія і Герцеговина з другого та Хорватією з третього. Завершити її вдалося мирною угодою, яку країни підписали за посередництва США, Британії, Франції, Німеччини та росії. Після цього постав новий виклик: відроджувати країни. Лише для Боснії і Герцеговини збитки оцінювали в $50-70 млрд, що в 15-20 разів перевищувало її ВВП у перший мирний рік після війни.
Для відновлення країн Балкан використовували низку програм:
PHARE — програма ЄС, яка загалом спрямована на країни Східної та Центральної Європи, щоб допомогти підготуватися їм до вступу в союз. Для Боснії та Герцеговини у її межах запустили EAP — Essential Aid Program. Програма була задумана як перехідний етап між гуманітарною допомогою і довгостроковими проєктами відбудови, і передбачала постачання матеріалів та обладнання в 10 найважливіших секторів економіки.
SAPARD — ще одна подібна програма ЄС для країн Східної і Центральної Європи. Однак ця спрямована вже на розвиток сільського господарства і загалом сіл.
OBNOVA — зокрема для відбудови інфраструктури та повернення біженців.
Stabilisation and Association Process (SAP) — план ЄС для активізації економічного розвитку країн і наближення їх до Євросоюзу. Одним із головних його інструментів була програма фінансової підтримки CARDS.
Проєкт фінансової та технічної допомоги для реконструкції і європейської інтеграції Боснії і Герцеговини, який розробили Лондонська школа економіки (LSE) та Віденський інститут міжнародних економічних досліджень (WIIW).
Згодом фахівці виділили кілька помилок, які були допущені під час відновлення Боснії і Герцеговини:
- брак стратегії розвитку економіки;
- відсутність єдиного центру координації для програм реконструкції;
- дублювання зусиль різних донорів та їхні слабкі комунікації;
- низький управлінський потенціал органів влади самої Боснії та Герцеговини.
Україні теж доведеться координувати різні програми відновлення, налагодити звітність, комунікацію та відповідальність за їхню реалізацію. Бо вже зараз ми бачимо, що проєктів та фондів буде декілька навіть на державному рівні. Що вже говорити про місцеві ініціативи. Програма післявоєнної відбудови України має бути узгодженою із завданнями членства в ЄС. Зокрема потрібно, щоб Україну долучили до програм підготовки до вступу в Євросоюз.
Також досвід Боснії і Герцеговини нагадує нам, щоб потрібно мислити стратегічно: не тільки про сьогодні й завтра, а на десятиліття вперед. І розбудовувати інституції, а не лише дороги та будівлі.
Південна Корея
У 1910 році Корею анексувала Японія, однак з програшем останньої у Другій світовій, державу поділили на дві сфери впливу. Північна частина відійшла під опіку СРСР, а південна — США. Об’єднати їх так і не вдалося. Після війни між ними в 1950-1953 роках Південна Корея, яка й так мала слабшу промисловість, залишилася практично в руїнах.
Спершу в країні спробували запровадити імпортозаміщення, щоб економіка була самодостатньою. Для цього уряд запровадив високі ввізні мита, окремі валютні курси, спеціальні дозволи для імпортерів. Однак від цього виграла не економіка країни, а багаті бізнесмени, наближені до влади. Країна відновлювалася повільно, навіть з урахуванням безповоротної допомоги США.
Потім була неодноразова зміна влади, і економіку переорієнтували на експорт. Корея отримала доступ до закупівель США в обмін на підтримку їхніх дій у В’єтнамі. Вони стали вагомим ринком збуту і джерелом валюти для держави. А також це був спосіб перейняти в американців навички. Однак активне зростання почалося вже в 1970-х роках. Тоді до влади прийшов Пак Чон Хі. Він запровадив п’ятирічні плани — вони трохи відрізнялися від радянських, бо враховували економічну рентабельність інвестицій для підприємств, — розвивав важку та хімічну промисловість замість сільського господарства, вкладав в інфраструктуру, стимулював експорт, суворо боровся з корупцією. Уже після його вбивства, у 1980-х роках Корея почала переходити до справді вільного ринку.
У Кореї не було спеціальних програм відбудови від інших країн, окрім як допомоги США та згодом — співпраці з Японією, з якою вона почала налагоджувати стосунки. Утім була корупція і не найбільш вдалі рішення влади — тож перші дві декади після завершення Корейської війни стрімкого зростання на сталося. Це ті загрози, які постають і перед Україною, тож нам вкрай необхідно системно боротися з корупцією.
Японія
Цей приклад відрізняється від попередніх, адже Японія нападала, а не захищалася. Утім ми вирішили згадати і її — країні теж треба було чимало що відбудувати, її бомбардували з повітря.
Після закінчення Другої світової Японія була під окупацією антигітлерівської коаліції — так тривало до 1952, коли набув чинності мирний договір, який країна підписала роком раніше. Лідерство в керуванні Японією взяли на себе США. Разом із союзниками вони затвердили Потсдамську декларацію, яка визначала основи політики:
- роззброїти Японію;
- розвивати демократію;
- захищати права та свободи людини.
В економіці було декілька варіантів змін: японці — а їхній уряд продовжував існувати — орієнтувалися на планову економіку і хотіли поступово збільшувати виробництво товарів, які йдуть на експорт, тоді як американці рішуче впроваджували вільний ринок. Вони провели декілька реформ: земельну, податкову та у сфері праці. Крім цього, американці боролися з японськими оліхаргами, дзайбацу — великими вертикальними монополіями, які контролювали окремі сім’ї.
Нову податкову систему для країни розробила група американських науковців на чолі з Карлом Шоупом. Щоб заохотити людей сплачувати податки добровільно, в Японії запровадили блакитні декларації — для тих компаній, які належно вели бухгалтерський облік та звітність і все вчасно платили. Бізнеси, які подавали такі декларації, менше контролювали й перевіряли держоргани.
Ще один фактор, який допоміг відновитися японському виробництву, — війна в Кореї. Силам США, які брали в ній участь, потрібні були пункти постачання десь поблизу, адже довозити необхідні товари з іншого континенту було довго й нераціонально. Тому американці почали купувати їх в Японії.
Вчасні й продумані реформи, зокрема у сфері державного регулювання економіки, потрібні й нам.
Усе, що відбувається зараз, — шанс створити нову, забезпечену, успішну Україну та шанс раз і назавжди вирішити багато застарілих проблем. Український шлях відбудови буде унікальним, так само, як до того не повторювалися історії інших держав. Однак ми повинні брати до уваги той досвід. Від Боснії і Герцеговини — про важливість координації, комунікації, стратегії та розбудови інституцій, від Кореї і Японії — про боротьбу з корупцією і зважені економічні рішення. Від плану Маршалла — про вчасність, потребу світової безповоротної допомоги і розвитку міждержавної співпраці. Ці уроки краще вивчити з історії, ніж на власному досвіді.
