Війна інтелектів 6. Секрети інноваційного технологічного бізнесу

Ось і завершую цикл постів "Війна інтелектів". Коли починав його, сподівався звернути увагу не тільки читачів блогу, а й влади ...

Ось і завершую цикл постів "Війна інтелектів". Коли починав його, сподівався звернути увагу не тільки читачів блогу, а й влади (згадайте, що найпершу статтю в цьому блозі я назвав "Влада над владою", маючи на увазі владу народу над владою). Минули роки, в результаті децентралізації центральна влада втратила значну частину своїх повноважень, передавши їх регіональній владі, яка із задоволенням прийняла на себе фінансові турботи про благо ні-ні, не країни, а лише регіонів, але не поспішає реалізувати свої повноваження (а, отже , та відповідальність) у сфері реальної економіки. Надії на те, що всі турботи про неї візьме він,  ринок теж не справдилися. Ще не готовий до цього він в нас. Але про проблеми управління народним господарством, регіонами, підприємствами, бізнесом та роль народу при цьому збираюся поговорити в наступному циклі, якщо встигну. А поки що треба підбити підсумки цього циклу про війну інтелектів.

У зв'язку з тим, що мені вже кілька разів володарі давали зрозуміти: куди, мовляв, лізеш “зі свинячим рилом у калашний ряд”, змушений, не заради хвальби, написати кілька слів про мою досить скромну персону.

Я - доктор технічних наук у галузі хімічної техніки (технології та обладнання), професор, автор близько 500 винаходів та патентів, понад 600 публікацій та книг. Працював спочатку на великих хімічних комбінатах, потім викладачем, професором, завідувачем кафедри в університетах Казахстану та України. Багато років паралельно працював експертом у науковій програмі НАТО з проблем екологічно чистого виробництва та сталого розвитку, розвивав діяльність як журналіст у галузі науки, інженерної освіти, творчого розвитку молоді та технологічної ділової тематики. Нагромадив досить великий досвід роботи в якості менеджера проектів та консультанта в галузі машинобудування, хімічної технології, реальної економіки. у галузі створення та реструктуризації середнього та малого бізнесу та його трансформації в інноваційні високотехнологічні майданчики та переходу на екологічно чисте виробництво. Працюючи в НАТО, відвідав приблизно 20 країн і не один раз, у них побував на багатьох підприємствах і в багатьох університетах, у тому числі найкращих. Додаткову інформацію про мій професійний досвід, якщо потрібно, можете отримати в моєму резюме (http://invest.ho.ua/contact.shtml)

З урахуванням всього цього, спробую, наскільки можна лаконічно, підбити підсумки 5 публікацій цього циклу.

Алгоритм відродження та сталого розвитку країни (КСР).  Вже багато хто сходиться на тому, що  КСР  є сьогодні стратегією, національною ідеєю країни . А тактика передбачає забезпечення комплексного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем не лише за рахунок великих підприємств різних форм власності, але (а, можливо, насамперед) за рахунок синергетичного енерго-індустріально – аграрного симбіозу, орієнтації на розвиток середнього та малого бізнесу, створення сприятливого інвестиційного клімату, використання високого інтелектуального та іноваційного потенціалу народу, ринкових механізмів господарювання на основі синергетичних підходів, використання системного аналізу, інноваційного інжинірингу, проектного менеджменту, діджиталізації та сучасних інформаційних технологій.

Ну, що ж, почнемо говорити про секрети сучасного успішного інноваційного технологічного бізнесу (не комерційного чи бізнесу послуг)

Секрет 1. Керівник стартапу повинен володіти стратегією сталого розвитку та тактичними методами для реалізації цієї стратегії.

Передбачаю обурення читача. Справедливе обурення, бо цей набір тактичних засобів і методів реалізації стратегії сталого розвитку в Україні ніде не вивчається. А набір кількох фахівців, які знають ті чи інші окремі тактичні методи, не завжди  підійде  для порівняно невеликих підприємств СМБ. Залишається один шлях – дати додаткові знання та вміння майбутнім фахівцям, найближчому профілю або спеціальності. Мені пощастило. Досить довго працював завідувачем кафедри Обладнання хімічних заводів університету, яка готувала інженерів – механіків. Багато питань тактики технологічного бізнесу були важливими для майбутньої роботи механіка і вписувалися в діючі навчальні плани. Довелося додати невеликі спецкурси, дещо переорієнтувати інші  і це дозволило реалізувати нову систему навчання, механіків з підприємницьким ухилом, що включає такі великі спецкурси, як “Теорія технічних систем”, ”Інженерна оптимізація техніки”, ”Інноваційний інжиніринг”, ”Інженерно – технологічний бізнес”. Довелося трохи доповнити курси лекцій, які читала кафедра економіки, щоб хоча б трохи підготувати студентів до майбутньої практичної роботи, провівши кілька тренінгів з інноваційного та інвестиційного менеджменту. Все це, а також організація виробничої та переддипломної практики в успішних малих підприємствах, реалізація, втім, не дуже успішна, студентського технологічного бізнес-інкубатора дозволили наблизитися до вирішення завдання підготовки сучасних фахівців для технологічного бізнесу. На жаль, ні університет, ні МОНУ не зацікавились цими роботами. Зацікавились у Науковій програмі НАТО, де тоді я був одним з експертів. На черговій зустрічі вчених у Будапешті дуже уважно обговорили результати нашої діяльності, загалом схвалили їх та рекомендували до імплементації в інших країнах, а мою доповідь навіть включили до збірки праць НАТО. Шкода, що у нас з низки об'єктивних та суб'єктивних причин цей проект закінчився, як, на жаль, часто буває,  нічим. Але це предмет окремої розмови.

Секрет 2. Успішний стартап повинен бути реалізованим не тільки як завдання, важливе для підприємця (наприклад, збагачення, реалізація якихось особистих амбіцій, підвищення його авторитету, престижу тощо) , а також  як  соціальне завдання.

Для цього, наприклад, у світі прийнято 17 індикаторів сталого розвитку – є з чого вибрати завдання для будь-якого підприємства СМБ. Зараз під час кривавої війни Росії з нашою країною є надзвичайно багато завдань, які під силу підприємствам СМБ чи навіть підприємцям – одинакам. Разом із моїми учнями ми підібрали кілька десятків таких стартапів… Вже кілька моїх випускників підібрали, а дехто навіть реалізував стартапи, в основі яких лежать наші розробки.

У тому, що не у всіх це виходить, звинувачую передусім себе. Ось і сьогодні у Facebook побачив такий лист мого випускника, якого я добре пам'ятаю. Ось його лист та мій коментар до нього. Може, іншим хлопцям моя порада допоможе знайти себе та зуміти використати свій професіоналізм у нинішніх надзвичайно складних умовах. Отже студент Віктор Н. пише: “Добрий вечір, Вільям Михайлович! Я Віктор Н. мав щастя та задоволення бути вашим студентом на денному відділенні та пізніше на заочному, коли захищав диплом. Ваша життєва позиція та невгамовний дух оптимізації та творчості просто недосяжні моїм розумом! Довгих Вам років та міцного здоров'я! Сьогодні так склалося, що я живу в Іспанії і вкотре шукаю роботу просто для підтримки оренди та життєдіяльності. Хоча це вже чудово для моєї родини. Усіх благ та мирного неба над головою!”. Відповів: “Дорогий Вікторе! Дякую, що пам'ятаєш про мене і за добрі слова на мою адресу. Бажаю тобі не розгубитись у чужій країні. Дуже сподіваюся, що і тобі, і іншим хлопцям, які потрапили в таке скрутне становище, допоможуть теоретичні знання та підготовка в галузі підприємництва, розвитку творчих нахилів та здібностей, які тобі дали в хімтеху. Хочу звернути твою увагу на те, що зараз активно працює в Інтернеті мій великий науково-освітній портал "Інноваційний технологічний бізнес". Він розрахований насамперед на переселенців, хлопців, які не встигли здобути освіту, демобілізованих воїнів. Але й тобі він може допомогти, особливо з огляду на те, що ти в Іспанії. Нещодавно у складі групи експертів, які працюють у науковій програмі НАТО зі сталого розвитку, я відвідав цю країну і побував на одному з найбільших у світі заводу сидру. На мій подив, вони після віджиму соку не повністю переробляли всі яблучні вичавки, а надлишок передавали на корм худобі. У згаданому порталі є список “Інтелектуальні стартапи антивоєнної спрямованості для підприємців технологічного середнього та малого бізнесу”. В ньому є пункт 14 “Промислові установки комплексної переробки рослинної сировини для виробництва біоактивних харчових продуктів (пектиновий гарбузовий нектар, лікувальні настоянки та БАДи тощо)”, в якому пропонується отримувати з м'якоті гарбуза досить простим технологічним процесом, так званий, пектин, який є незамінним чудовим сорбентом для радіоактивних ізотопів, які потрапили до організму людини. Ще простіше отримувати пектин можна із яблучної м'якоті. Виріш свої проблеми і допоможи нашій з тобою Україні та її багатостраждальному народу підготуватися до можливої ​​чергової біди, якою  нам загрожують зовсім озвірілі рашисти - використанню проти армії, та й мирного населення ядерної зброї. Можна дуже швидко налагодити виробництво в Іспанії пектину з яблучної м'якоті після віджиму соку. Він не буде таки дорогим, як той, який зараз випускається в Європі з цитрусових (з білого прошарку під шкіркою). Запропонуй співпрацю іспанцям, вони можуть зацікавитися.

А тепер продовжу викладення цього прикладу з пектину вже не для мого колишнього студента, який нині потрапив до Іспанії, а для наших безробітних, яких багато сьогодні у воєнний час. Їхали ми з місцевим бізнесменом якось  місцевою дорогою вздовж Дніпра на консервний завод по одному бізнеспроекту. Сам я бізнесом не займаюся, тільки навчаю йому, тому їхав як консультант. Дорога йшла вздовж великого поля баштанних культур. Звернув увагу, що полем їхав трактор із причепленим возом. На ньому сидів колоритний чоловік і піднімав з землі дозрілі величезні гарбузи, акуратно розтинав їх якоюсь хитрою сокирою, після чого вибирав з кожного гарбуза рукою в рукавичці гарбузове насіння і кидав його у гумовий мішок, а половинки кожного гарбуза недбало  скидав на землю. Таких мішків із насінням на возі вже було багато. Запитав його, чому такий дивний бізнес. Адже це ж не кормові гарбузи, а дуже корисні та смачні. Відповів мені чоловік, що насіння вони поставляють за американським договором для виділення з них лікувального гарбузового масла, а про гарбузову м'якоть нічого в договорі з американцями немає. Запитав його, а чому його наймач, мабуть, підприємець, не везе гарбуза до міста на базар, адже він зовсім недалеко, а ціна гарбузової маси на ринку дуже висока. Отримав у відповідь інформацію, що цей бізнес не для них, є, мовляв, цікавіші справи. Найцікавіше виявилося наприкінці шляху (чез 5-6 км). Виявилося, що досить великий, добре оснащений консервний завод, де є все обладнання, необхідне для переробки гарбуза на пектиновий нектар із нього, простоює через відсутність... сировини (зазвичай на ньому переробляли ягоди, яблука, груші). Таких прикладів, впевнений, кожен із нас може привести багато, резервів для розвитку СМБ у нашій країні багато. Жаль, що ми їх не використовуємо і не реалізуємо цей другий секрет.

Секрет 3 у тому, що синергія стартапів є однією з головних ознак успішного бізнесу.

Справді, що заважає двом підприємцям домовитись про комплексне використання вирощеного гарбуза. Адже, крім відправлення насіння американцям є прості технології виробництва з гарбузової м'якоті настільки потрібного зараз під час війни, яку ось-ось погрожують зробити ядерною, пектинового нектару, одна склянка якого дає людині необхідні 4 гр. пектину, а то й отримати вільний пектин, необхідний нашим кулінарам. Хто заважає використовувати бадилля для приготування кормів для худоби чи пелет?

Мене вже багато років дивує, що вже багато років через відсутність синергетичної взаємодії між окремими підприємствами СМБ не вирішується проблема використання мільйонів тонн відпрацьованого активного мулу очисних споруд. Споконвіку цей мул вивозили на поля як чудове органічне добриво, але тепер через забруднення води, повітря та їжу, без яких ми жити не можемо, після очищення побутових стічних вод усі забруднення залишаються у відпрацьованому мулі. Але ж є пропозиції вчених використовувати біологічне очищення полів, вивозячи на них активний мул, але посіявши на них своєрідний біологічний насос – люцерну, яка висмоктує з ґрунту всі забруднення, а вкрай необхідна нашим аграріям не лише як чудовий корм, а й як джерело рослинного білка, якого потребують тваринники та власники птахофабрик. Виявилося, що шкідливі речовини легко виділити з віджатого соку люцерни за технологією запорізького вченого, Лобача Г., який так і не зміг досягти реалізації своєї розробки в нашій країні, а проводить її апробацію в США.

Синергія у цій історії є лише прикладом, що підтверджує правоту запропонованого нами  Секрету 4, який можна назвати енерго-індустріально-аграрним симбіозом.

Історія цього секрету починалася не в нас, а в місті Калундберг (Данія), де молоді хлопці в цьому курортному містечку, оточеному кількома дуже екологічно шкідливими підприємствами, закольцювали їх так, що викиди одних підприємств стали сировиною для інших. Те саме вони зробили з енергетичними потоками. Все у них добре вийшло, і коли я вдруге приїхав до них на Європейський симпозіум з обміну досвідом, то не побачив жодної труби, з якої йшов би дим. Наразі у цьому місті відкрили Європейський інститут індустріального симбіозу – так вони назвали свій проект. Ми подумали, що в нас країна аграрна, але ще нещодавно була (і, бог дасть, знову стане) індустріальною. Крім того, у нас була потужна енергетика. Вирішили також опрацювати можливість їхнього симбіозу. Війна стала на заваді, але є надія, що вже скоро ми повернемося до цього проекту.

Ось тільки  як буде з 5 секретом, міцно пов'язаним із усіма 4 попередніми. Цей секрет простий і всім знайомий ще з радянських часів."Кадри вирішують все" - часто говорив один із наших вождів.

Наші найбільш кваліфіковані професіонали середніх років давно за кордоном, наші виші сьогодні не готують фахівців, здатних проводити реіндустріалізацію країни тому, що орієнтують студентів на запам'ятовування відомої інформації, а не на пошук і створення нових рішень. Адже просто відновлення зруйнованих виробництв або будівництво таких, як були раніше, виробництв, недоцільне, бо ці виробництва будуть нерентабельними, неконкурентоспроможними хоча б через відставання від більш розвинених країн, де велика швидкість технічного прогресу. Тому у світі сьогодні зовсім інші вимоги до фахівців, і наші бакалаври та магістри поки що їм не відповідають.Адже їх ключові та наскрізні компетентності мають бути: не лише вільне володіння державною мовою, математичною, загальнокультурною, екологічною та економічною компетентностями, а й підприємливість, інноваційність, винахідливість, критичне та системне мислення, здатність до творчого підходу, ініціативність, уміння конструктивно керувати оцінювати ризики, ухвалювати рішення, вирішувати проблеми.

Для відродження країни доведеться спочатку створити та реалізувати систему безперервної освіти, здатну готувати таких спеціалістів. Я багато писав про це у своїх статтях як у наукових журналах, так і в Інтернеті. На жаль, мої пропозиції про те, як створити таку систему, поки що не викликали особливого інтересу у громадськості. Зараз у моєму науково-освітньому порталі “Інноваційний технологічний бізнес” (www.invest.ho.ua) (до речі, я поки не знайшов в Українському Інеті інші сайти такої спрямованості) і в одному з найавторитетніших у нас у країні блогів (www.blog.liga.net), де я вже розмістив 5 статей цього циклу з проблеми “Війна інтелектів”, де намагаюся переконати громадськість у тому, що настав час переходити від використання позикового інтелекту до використання власного інтелекту ще зовсім недавно креативного народу (хоча б, у галузі військової техніки та технології) і навіть пропоную можливі варіанти реалізації роботи. Але громадськість поки що відмовчується і взагалі не реагує, мабуть проблема деінтелектуалізації  населення України їй нецікава.

Вся надія на владу, яка показала свої добрі можливості під час вирішення питань диджиталізації в нашій країні. От би зайнялася влада вирішенням проблеми деінтелектуалізації нашого населення. Це, адже, не менш важлива проблема, яка, до речі, тісно синергетично пов'язана з проблемою діджитальзації. Але, на жаль, усі мої заклики до цього виявилися непочутими, а прямі звернення – невідповідними. І тому вважаю, що Секрет 6 – це влада над владою, про що я писав ще на початку мого блогерства.

Я не можу в цій статті знову писати про проблеми сталого розвитку, про шляхи відновлення реальної економіки, про повний розвал вузівської, галузевої та академічної наук, про корупцію та деолігархізацію, про недосконалість системи управління країною та її неузгодженість із законами ринкової економіки, до якої ми  були абсолютно не готові, Але особливо наполегливо я намагався зацікавити громадськість та владу пропозиціями щодо відродження та розвитку нашої системи освіти, наслідки руйнування якої зараз переживає країна, у тому числі при війні інтелектів, у якій нам, на жаль, доводиться використовувати переважно позиковий інтелект (раніше його дуже вже прикро називали “мавпуванням”) Якщо ви відкриєте файл “Публікації” цього блогу, ви побачите, що чи не третина всіх статей присвячена саме цій проблемі. Багато публікацій були у вигляді відкритих листів сильним світу цього. У ноутбуці не виявив жодної відповіді на мої прямі та непрямі звернення до влади. Але ж я навів на початку цієї статті мої дані про те, що в цих питаннях я щось розумію, раз півстоліття пропрацював в університетах і довгий час був завідувачем найбільшої та найрезультативнішої кафедри в колишній великій країні.

Переконливим є те, що ігнорування вітчизняних фахівців притаманне і регіональній владі. Ось тільки один приклад, намагався зацікавити можливістю навчання переселенців, демобілізованих воїнів, ненавчену молодь, які розвозять піцу з жовтими ящиками за спиною,  мистецтву підприємництва. Пропонував зробити це як волонтер. До речі, інститут волонтерства з метою освіти я назвав “інтелектуальним волонтерством” і це, на мене, 7 секрет успішного підприємництва. На жаль, і регіональна влада цим секретом не захотіла скористатися навіть тоді, коли ми з учнями моїми підготували Перелік інноваційних стартапів антивоєнної спрямованості для підприємців  та запропонували провести тренінги для ознайомлення та допомоги у виборі найбільш цікавого для них стартапа маріупольцям, які тимчасово мешкають у приміщенні міської бібліотеки.

Але найбільше здивувала мене наша Торгово-промислова палата, яка відповіла на ці та інші мої пропозиції співробітництва коротко та ясно. Спочатку мені пояснили, що ТПП не має коштів навіть для “оцінки ефективності, життєдатності, механіки та реальності реалізації наших пропозицій”, тому, що вони, окрім традиційних послуг, займаються гуманітарною допомогою лікарням та ВПО і, нарешті, що нам добре б звернутися до державних організацій та ще краще, звернутися до державних університетів нашого регіону (мого 50-річного досвіду роботи в університеті, мабуть, недостатньо.). Збережу цей лист як зразок сучасної відписки.

І, нарешті, 8 секрет, тісно пов'язаний із сьомим, необхідність повернення до прийнятого у всьому світі принципу наступності поколінь. Вже згадували, що більшість фахівців середнього віку залишила країну. Багато хто влаштувався на роботу за спеціальністю, адже вони здобули хорошу освіту в ті часи, коли освіта в нашій країні вважалася у світі однією з найкращих. Старші вчені не без допомоги молодих керівників пішли, або їх пішли, щоб омолодити колективи. Згорнулися майже всі наукові школи, а для їх відновлення, як відомо, потрібно 40 – 50 років. Колективи омолодилися і в аудиторії (вірніше, поки до телекамер) прийшли нещодавні студенти, багато з яких ніколи в житті навіть не відвідали профільного підприємства. Колишні професори та доценти звикли до нелегкої роботи, не могли бродити бездумно вулицями і дивитися в стелю. Хтось зміг, влаштуватися десь. Зустрічав навіть двірників – колишніх учених Сказали, що оклад у них тепер набагато вищий. Натомість наша міська влада дуже пишається реалізацією соціальної програми Дніпровської міськради “Золотий вік” з турботою про Вас, де людям похилого віку надається можливість кілька днів відпочити в добрих умовах, нормально харчуватися та… навчитися  вишиванню болгарськиму хрестиком, ходити зі скандинавськими ціпками, правильно вирощувати квіти .

Ось би натомість дали можливість ветеранам із величезним життєвим досвідом допомогти неоперілій, поки недосвідченій молоді стати на ноги. Форми роботи для цього давно відомі – тренінги, семінари, коучинги, експертизи, аудит. Зрештою, індивідуальні консультації. Грошей для цього буде потрібно трохи, набагато менше, ніж для шкіл, де літніх людей навіщось навчають другої спеціальності. . В інших країнах все це разом називають наступністю поколінь. Між іншим, знайомий лікар казав, що більшість людей похилого віку вмирають від неробства. Та й швидкий відхід у інший світ літніх емігрантів у країнах, де про них піклуються, говорить про те ж. Може замислимося?