Права дитини в Україні: невтішні реалії

На жаль, про права дитини ми говоримо лише напередодні Міжнародного дня захисту дітей. Проте 1 червня минуло, а вирішувати «дитячі» проблеми треба ще довго, бо накопичилося їх дуже багато. Більше того, можна твердити, що системне порушення прав дитини в Україні сьогодні стало догмою. На жаль, мало кого хвилює, що діти-сироти у виправних колоніях не мають належного соціального нагляду та захисту, прогалини в українському законодавстві дозволяють горе-батькам безперешкодно ухилятися від сплати аліментів, а так звана «безкоштовна» середня освіта давно перетворилася в банальний бізнес. 

А між тим, права дитини – це, перш за все, права людини. Тому захист прав дитини, моніторинг ситуації щодо дотримання цих прав і реагування на випадки як звичайних порушень так і на випадки порушень через недосконалість законодавства – це один із пріоритетних напрямів соціальної відповідальності чи не кожного юриста. Але разом з тим це має бути основним напрямом щоденної діяльності (!) державних чиновників. Адже основна проблема у цій сфері полягає у відсутності комплексного підходу при врегулюванні питань, пов’язаних із захистом прав дитини. Намагаючись врегулювати те чи інше право дитини, суб’єкти законодавчої ініціативи не враховують та ігнорують норми інших законів, які так чи інакше також торкаються питань прав дитини. Як приклад, можна навести норми Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», котрі регулюють обов’язковість профілактичних щеплень при прийомі дитини до дошкільного навчального закладу. Так, у відповідності зі ст. 12 цього нормативно-правового акту, батьки можуть відмовитися від щеплень своєї дитини, а от ст. 15 документу говорить про те, що дитина без щеплення не допускається в дошкільні навчальні заклади. Таким чином, законом надається право вибору батькам, але поряд з цим  не регламентуються правові наслідки відмови від щеплень їх не повнолітніх дітей. Конфліктність норм дозволяє батькам користуватися правом відмови від щеплень, але не може забезпечити реалізацію прав дитини на дошкільну освіту.

Серед іншого слід переосмислити й деякі норми Сімейного кодексу України. Найбільше занепокоєння викликають питання відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав, котрі регулюються ст. 170 СКУ. Цій статті передують норми, пов’язані із позбавленням батьківських прав. Підстави позбавлення батьківських прав, правові наслідки позбавлення батьківських прав, обов’язки по відношенню до дитини, аліментні стосунки тощо – тут все добре прописано. Але ст.170 є «голою» статтею без правових наслідків для дитини і для батьків. Тут зовсім не вказано, в яких вони залишаються відносинах, статусі один до одного, які існують можливості повернення до попереднього статусу (якщо відпадуть причини, що стали підставою для відібрання дитини) тощо. Ніяких механізмів, ніяких правових наслідків стосовно цього немає.

Крім того, викликає занепокоєння і питання соціально-правового захисту неповнолітніх дітей, що перебувають у колоніях виправного типу. Сьогодні там перебуває чимало дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Приблизно 20% на кожен заклад від загальної кількості дітей. Як правило, діти потрапляють в такі заклади на три та більше років, але разом з цим, статус цього закладу, як законного представника такої дитини не визначений законодавчо. Таким чином, дитина-сирота, яка потрапляє до виправної колонії абсолютно «випадає» із законодавства, що стосується сфери міністерства соціальної політики. Крім того, гостро стоїть і питання обліку таких дітей. Нерідко служби органів опіки і піклування за місцем первинного обліку «гублять» цю дитину, і до виправної колонії вона прибуває без будь-яких ознак стосовно того, що вона є сирота і потребує особливого захисту з боку держави. У свою чергу, орган опіки і піклування за місцем розташування колонії не цікавиться дітьми-сиротами, що перебувають тут, та нічого про них не знає.

На часі й виправлення ситуації зі зловживанням правами дитини з боку освітніх закладів. Нерідко такими «зловживальниками» виступають школи, дитячі садки, або і вищі навчальні заклади, оскільки про дитину ми говоримо як про особу, котра не досягла 18 річного віку. Ні для кого не секрет, що не дивлячись на регламентацію на всіх рівнях безкоштовного навчання в Україні та норми Конвенції про права дитини, котрі передбачають безкоштовну середню освіту, - сьогодні за навчання доводиться платити. Для цього у більшості українських шкіл створені офіційні шкільні фонди, які щорічно поповнюються n-ними сумами (як правило, чітко визначеними) «добровільних» внесків.  Звісно, держава не може  в повній мірі фінансово забезпечити заклади освіти так, як того бажають адміністрації шкіл, дитсадків, ВНЗ, утім певні кошти у цьому напрямку все ж виділяються. Але тотальна система поборів, котра успішно процвітає на освітянській ниві вже багато років, створена та вигідна самій державі. Адже зібрані шкільними фондами кошти (за найменшими підрахунками, в середньому вони сягають від 60 тис грн. на рік на одну столичну школу) не йдуть цілком на потреби конкретного закладу, а діляться й передаються за ієрархією керівним структурам освітнього напрямку.

Проблемні питання стягнення аліментів з недобросовісних батьків вже стільки раз обговорювалися, що й згадувати про них не дуже хочеться. Але правди ніде діти – проблема не вирішується систематично. Тобто отримати «аліментне» рішення суду не так вже й важко, а от виконати його… На цій стадії, як правило, стикаємося з проблемами приховання доходів, майна, працевлаштування без відповідного оформлення на роботу згідно з вимогами КЗпП, в результаті чого виникає заборгованість по сплаті аліментів і дитина не утримує відповідних коштів. Хоча Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за ухилення від сплати аліментів (ст.164) на практиці вона застосовується вкрай рідко. В більшості випадків, після попередження боржника про притягнення його до кримінальної відповідальності, останній, у рахунок погашення заборгованості, вносить не значну суму коштів або тимчасово працевлаштовується. В результаті чого довести злісне ухилення неможливо (нагадаємо, що в діях особи склад злочину буде наявний тільки у випадку злісного ухилення). Крім того, притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникає заборгованість, є правом одержувача аліментів, а останній як правило має бажання тільки отримувати кошти.

Як бачимо у сфері захисту прав дитини існує чимало прогалин у законодавстві, що несуть за собою неабиякі проблеми та обмеження для малих українців. Утім, за 23 роки незалежності України ця сфера досі залишається не врегульованою на законодавчому рівні належним чином.