ЄС має зруйнувати 4 міфи про Україну

Після завершення доволі суперечливого періоду побачень Україна та ЄС наближаються до моменту оформлення своїх стосунків шляхом реєстрації політичної та економічної асоціації. Саме тому варто нагадати, що Україна пов’язує себе цими «священними узами» не з пустими руками, а з власним приданим. Асоціація так само відповідає інтересам України, як й інтересам ЄС. Але для того, щоб повністю це усвідомити потрібно розпрощатися з цілою низкою безпідставних та прикрих міфів про Україну.

 

Міф перший: Україна має спустошену економіку і нічого не може запропонувати Заходу

Неправда. Для довідки відзначу, що незадовго до загибелі Радянського Союзу ООН включила Українську РСР до десятки найбільш промислово розвинутих регіонів світу.

Республіка створювала космічні ракети, кораблі, літаки та сучасне озброєння. Для СРСР вона була джерелом вугілля, сталі, хімічних добрив та багатьох інших товарів, життєво важливих для повсякденного існування тієї величезної країни.

Загальновизнано, що труднощі початку незалежності, хаотичні 1990-ті, політична турбулентність 2000-х і, зрештою, фінансова криза 2008-2010 рр. завдали надзвичайної шкоди українській економіці. Проте було б абсолютно несправедливо зробити припущення, що Україна втратила свій потенціал або не використала двадцять років своєї незалежності аби зміцнити його.

Звичайно, як і у будь-якій ринковій економіці, деякі виробництва не змогли вижити у новому світі, в той час як інші, навпаки, почали процвітати. При цьому більшість виробництв все ще перебуває у стані невизначеності, в очікуванні припливу міжнародних інвестицій, які процвітатимуть в родючій землі української економіки.

У нас збереглося багато активів, що зробили Україну діамантом у «короні» Радянської імперії. Це – природні багатства, промислова інфраструктура, ідеальне розташування на перехрестях Сходу і Заходу, найкраща у світі сільськогосподарська земля, більш ніж достатні водні ресурси, помірний клімат і найголовніше – освічені, амбітні люди з підприємницькою жилкою та прагненням багато працювати заради того, щоб нарешті побачити їхні сім’ї, громади та міста успішними.

Одного разу експерт Світового Банку сказав мені, що відповідно до його розрахунків Україна зможе досить просто забезпечити 9-10% щорічного зростання ВВП. Зараз цей показник становить 4-5%. Я сподіваюся, що майбутня глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі з ЄС та процес європейської інтеграції сприятимуть збільшенню цих цифр.

 

Міф другий: Україна є частиною іншої історичної традиції, що є несумісною із Заходом, а отже вона не може бути частиною ЄС

Неправда. Багато разів мені доводилося бачити таку картину: людина приїжджає із Заходу з купою віджилих стереотипів про холодних, недружніх та підозрілих «homo sovieticus», які тільки й чекають нагоди обдурити своїх гостей, а від’їжджає приємно вражена відкритою, дружньою, теплою, а подеколи навіть емоційно пристрасною українською гостинністю.

Україна є набагато кращою, ніж її репутація. Україна є європейською державою, яка вважає себе європейською і хоче бути визнаною українською. Вона має абсолютно європейський вигляд, але побачити це треба на власні очі.

Тож завітайте до модних київських ресторанів, прогуляйтеся вузькими романтичними вулицями Львова, насолодіться щойно відремонтованою набережною Ялти, огляньте найсучасніший у Європі футбольний стадіон у Донецьку, і ви побачите, що українська традиція є абсолютно правильною й ідеально відповідає європейській традиції.

Щодо української історії, то іноді вона була повністю синхронізована із західноєвропейською, іноді суперечила їй, а іноді Україна взагалі повністю зникала з європейських хронік. Але факти є очевидними: у ІХ – Х століттях, коли Західна Європа набиралася сили під крилами Карла Великого та його нащадків, у Східній Європі панувала Київська Русь.

І шляхи цих двох традицій перетиналися настільки часто і настільки різноманітно, що засновники України є водночас і співзасновниками тієї Європи, яку ми знаємо. Зрештою, чи не на Біблії королеви Анни Ярославівни з Києва аж до ХVIII століття присягали французькі королі?

Міф третій: Україна ніяк не може зробити вибір між ЄС та Росією

Неправда. Добре відомо, що коли спитати українців, хто їм потрібен більше – ЄС чи Росія – найбільш популярною відповіддю буде: нам потрібні обидві. Росія є близькою мільйонам українців і має особливе значення для них. Багато з нас говорять однією мовою і мають спільну культурну основу. В Росії живуть багато наших друзів та родичів.

Не буде перебільшенням сказати, що Росія є і завжди буде в серцях мільйонів українців, але не у їхніх думках про майбутнє. Причина цього проста: в Росії ми бачимо багато того, що нам не подобається і чого ми самі хочемо позбутися.

У багатьох сенсах Росія є нашим відображенням у дзеркалі і у багатьох випадках воно нам геть не подобається. Ми хочемо бути кращими і єдиний спосіб досягти цього полягає у тому, щоб стати на шлях, який протягом останніх років довів свою успішність – на шлях реформ, орієнтованих на Європейський Союз.

Отже, попри усі подібності між Україною та Росією, ми є різними. Зокрема, більшість українців не відчувають ностальгії за втраченою радянською імперією, оскільки вона не була такою вже й нашою або такою вже й зручною для життя.

І наша мета полягає не у тому, щоб відбудувати те, що ми колись мали, а у тому, щоб побудувати щось нове, сучасну та демократичну європейську державу, яка має гарні стосунки як з Росією, так і з Заходом.

 

Міф четвертий: ЄС захлинеться проблемами України

Неправда. І не тому, що у України немає проблем, а тому що Україна започатковує нові відносини з Євросоюзом з належною скромністю та тверезими очікуваннями. Ми бачимо як відчайдушно ЄС намагається відновити самоконтроль під тиском фінансової кризи Єврозони та як важко було йому переварити першу і другу хвилі розширення.

Ми бачимо, що, м’яко кажучи, фінансів ЄС бракує, тому боротьба за євросоюзівські субсидії не буде нашим пріоритетом ані як для учасника глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі, ані як для потенційного кандидата на членство.

Ми ступили на шлях європейської інтеграції у пошуках не милостині, а визнання, гідності та правильного напрямку розвитку. Спитайте простих українців про те, чому вони прагнуть об’єднатися з Європою? Найвірогідніше ви почуєте: тому що ми хочемо безвізових поїздок та західних інвестицій.

І не в першу, і навіть не в другу чергу їм спаде на думку згадати питання присутності українського комісара за великим круглим столом у Брюсселі або забезпечення фінансування українських реформ за чиїсь рахунок. Не про це має думати і українська дипломатія.

Членство здобувається у правильний час, не раніше і не пізніше. Тож наразі ми робимо те, що робимо: реалізуємо ті ж реформи, що і держави-кандидати, але не отримуємо при цьому такої ж (а у більшості випадків – жодної) фінансової підтримки з Брюсселя. Створення ж глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС сприятиме здійсненню реформ в Україні і при цьому не коштуватиме занадто дорого Брюсселю.

Безсумнівно, це не всі викривлені уявлення про Україну, що мають бути виправлені. Звичайно, це відбудеться, коли ЄС побачить в Україні близького та надійного партнера.

І Україна, і ЄС наближаються до того вирішального моменту, що може стати моментом істини для них обох. Україна має усвідомити, що хоча ЄС і є її метою, дорога до нього буде більш вибоїстою, звивистою та дорожчою ніж для будь-якої іншої держави-кандидата. Та все ж з усіх точок зору ця мрія того варта.

ЄС повинен зрозуміти, що якими б вагомими не здавалися політичні причини, не можна в один момент загасити колись запалений у серцях усіх європейців вогонь надії на єдність і процвітання.

Ми, українці, знаємо, що сьогодні не найкращий час стукатися у двері ЄС і що у високих посадовців у Брюсселі є багато інших клопотів окрім як задовольняти європейські амбіції України. Тому ми не будемо тиснути. Але ми і не зійдемо зі шляху, який обрали. Асоціація з ЄС буде першим кроком на ньому і я сподіваюся, що не останнім.

джерело: Euractive 29 вересня 2011 року