Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.

28.10.2015 11:15

Про що Україна говоритиме світові?

Вадим Сидорчук Народний депутат України VIII скликання (2014-2019)

Уряд почав робити перші кроки до зміщення акцентів національної інформаційної політики протидії інформаційно-пропагандистській кампанії Кремля від суто заборонних, обмежувальних заходів.

Уряд почав робити перші кроки до зміщення акцентів національної інформаційної політики протидії інформаційно-пропагандистській кампанії Кремля від суто заборонних, обмежувальних заходів.

Міністерство інформаційної політики України відзвітувало про завершення реформи іноземного мовлення і запуск з початку жовтня «Мультимедійної платформи іномовлення України». Це, безумовно, позитивна тенденція. Однак чи можемо ми скористатися нею в повній мірі?

Поточна ситуація в зоні антитерористичної операції вселяє оптимізм, але водночас містить в собі цілий ряд потенційних небезпек.

По-перше, припинення вогню зовсім не означає встановлення хоча б мінімально надійного перемир’я – конфлікт може знову спалахнути будь-якої миті (все залежатиме від настрою та бачення конкретної людини в Кремлі). Відтак, Україна не застрахована від майбутньої необхідності поновлення активних бойових дій в зоні АТО.

По-друге, таке затишшя грає на руку російській пропаганді – оскільки потік інформації про збройні сутички на українському Донбасі, який раніше з різною мірою інтенсивності циркулював у світовому інформаційному просторі, перетворився на ледь помітний струмочок, Україна поступово втрачає своє виграшне сприйняття жертви збройної агресії сусідньої держави. Натомість, світ зосереджує увагу на інших, не дуже приємних на даному етапі для нашої держави речах: темпові реформ, соціально-економічному становищі, ефективності державної влади в цілому.

Це, в свою чергу, збільшує ефективність російської «пропаганди-2.0», пере націленої з «київської фашистської хунти» і «розіп’ятих хлопчиків» на доведення світові того, що Україна є нібито «державою-невдахою» (failed state).

Ця стратегія є значно не безпечнішою для Києва, позаяк ґрунтується в багатьох випадках на невтішних реаліях, а не на вигадках хворобливої фантазії штатних і позаштатних кремлівських пропагандистів.

Відтак насьогодні перед Україною постають серйозні виклики в сфері інформаційної безпеки. Оскільки АТО на Сході нашої держави далека до завершення, нам слід приділяти максимальну увагу інформуванню світової громадськості не лише про її хід та прогрес мирного процесу, але й про потенційні небезпеки, які криються чи то в замороженні, чи то у відтермінуванні конфлікту з РФ.

Починати варто з Закону України «Про боротьбу з тероризмом», який регулює інформаційне забезпечення антитерористичних операцій. Однак Закон, повністю списаний зі свого російського аналога, регулює інформування громадськості про боротьбу з тероризмом цілком у стилі Кремля – забороняючи поширювати конкретну інформацію.

В той час як подібні заборони в певних обставинах мають сенс, видавати їх за «інформаційне забезпечення» помилково і небезпечно – громадяни мають право знати, як саме держава захищає їх від терористичної загрози. Однак чинна нормативна база, на жаль, не дає відповіді на ці запитання…

Усі матеріали автора