Російська пропаганда: уроки для Заходу і України

Безпрецедентний розмах інформаційно-пропагандистської кампанії, яку Москва розгорнула в рамках «гібридного» протистояння з Києвом показала неготовність до протидії російській «машині з промивки мізків» не лише з боку України, але також і Заходу.

З часів закінчення «холодної війни» Західний світ звик до більшою мірою мирного співіснування з Російською Федерацією. Інформаційно-пропагандистська війна, яка свого часу була складовою біполярного протистояння, стала історією. За час, який минув від початку 90х років ХХ століття Європа і США встигли забути, як це – вести пропагандистську війну. Реалії україно-російського протистояння змусили Захід згадувати все.

Саме такою історичною інерцією і нереальністю ситуації, коли країна, яка тривалий час видавалася партнером раптом перетворилася на агресора майже радянського зразка, пояснюється неготовність Брюсселя і Вашингтона ефективно протидіяти кремлівській пропаганді.

Результати не забарилися – очевидна безпорадність Західних країн  перших місяців «гібридної» війни змінила згодом масштабна істерія нібито невідворотності ядерного конфлікту в Європі у випадку, якщо США або НАТО надаватимуть практичну військову підтримку українським силам.

З часом Захід оговтався і почав готувати контрзаходи. Однак перший негативний ефект від російської пропаганди продовжує опосередковано впливати на сприйняття реальності – Київ все ще бачить нерішучість і, в певних обставинах, небажання євроатлантичної спільноти активніше протидіяти російській агресивній політиці.

На даному етапі ЄС і НАТО завершують організаційне налагодження власного контрпропагандистського механізму, який планують запустити вже з осені. При цьому і Брюссель, і Вашингтон, очевидно, повинні враховувати явні прорахунки російських пропагандистів, які будували свою стратегію на шаблонах радянсько-американського протистояння, які часто зовсім ігнорують сучасні реалії.

Окрім того, більша частина російської пропагандистської інформації розрахована на «внутрішнього» споживача, позбавленого навіть основ інформаційної культури. Цим пояснюється недолугість і нелогічність багатьох, якщо не усіх, пропагандистських штампів Кремля.

Захід сприймав ці викривлені шаблони лише на перших порах, та й то на фоні загальної фобії можливої війни з РФ. Натепер негативні результати сходять нанівець: нещодавнє дослідження Pew Research Center показало, що у 2014 році негативне сприйняття Росії в Європі зросло з 54% до 75%. Відтак результативність російських пропагандистських сценаріїв, побудованих переважно на негативних стратегіях, кардинально знижується. Саме тому Москва намагається скоригувати їх загальну логіку, змістивши акценти на критику дій нової української влади, підкреслюючи її загальну неспроможність управляти країною.

Україна в цій ситуації зобов’язана будувати власну стратегію інформаційно-пропагандистської війни – стратегію протидії і удару і відповідь. При цьому країні необхідно максимально враховувати усі напрацювання Заходу у цій сфері, адже, з одного боку, ми протистоїмо спільному ворогові, а з іншого, Київ намагається стати надійним партнером Брюсселя і Вашингтона. Відтак досвід США та провідних європейських країн повинен стати тим взірцем, за яким Україні слід вибудовувати власну стратегію інформаційної безпеки.