Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
08.05.2015 12:52

На інформаційному фронті без змін: як Україні здобути перевагу

Народний депутат України VIII скликання (2014-2019)

Події початку 2014 року на Півдні та Сході України виявилися лише силовим етапом набагато масштабнішої інформаційно-пропагандистської кампанії, розгорнутої проти нашої країни нинішньою Кремлівською елітою.

Події початку 2014 року на Півдні та Сході України виявилися лише силовим етапом набагато масштабнішої інформаційно-пропагандистської кампанії, розгорнутої проти нашої країни нинішньою Кремлівською елітою. «Збройний переворот», прихід до влади «фашистської хунти», яка й розв’язала «братовбивчу війну» на Сході – ці та інші штампи московської пропаганди заклали фундамент психологічного сприйняття подій російським соціумом.

При чому підвалини такої масштабної операції з дезінформації масової російської та світової свідомості готувалися заздалегідь. Про це свідчить хоча б той факт, наскільки злагодженим та системним виявився потік відповідних фейків, орієнтованих не лише на внутрішню, російську, але й на світову (європейську та американську) аудиторії. І якщо перша з двох згаданих цільових груп в інформаційному сенсі позбавлена загальноприйнятих критеріїв оцінки якості та/або об’єктивності інформації (тобто має низьку інформаційну культуру), то друга випереджує її не просто  на десятиліття – на століття… Навіть не зовсім обізнаний з азами інформаційних війн спостерігач зверне увагу на те, що, попри разючу відмінність між інформаційними продуктами для цих якісно різних цільових аудиторій, центральна ідея в обох випадках була єдиною. Це – одне з найбільш промовистих свідчень серйозного й системного підходу Москви до ведення інформаційного протиборства з Україною. Інформаційним полем битви в даному випадку є цілий євроатлантичний інформаційний простір. Опосередковано це підтверджує опублікований російською «Новой газетой» план відторгнення Росією ряду територій України, сформульований ще до того, як колишній президент Янукович чи то втік, чи то «швидко вийшов» за межі держави. В документі, з-поміж іншого, йде мова про формулювання «PR-стратегії з акцентом на вимушений, реактивний характер дій Росії та проросійськи налаштованих політичних еліт Півдня і Сходу України». Як бачимо, елементи цієї стратегії, попри в окремих моментах кардинальні зміни «генерального плану» залишаються в силі.

Чи змогла Україна протиставити щось цьому потоку неоімперської підсвідомості в сенсі як мінімум інформаційної безпеки? Питання радше риторичного характеру – за весь час проведення антитерористичної операції навіть найуважніші громадяни не змогли до кінця зрозуміти ані головної мети бойових дій, ані отримати хоча б мінімальне уявлення про стратегічні або тактичні цілі політичного та військового керівництва держави. Без інформаційного «покриття» цих першооснов будь-якої грамотно вибудованої інформаційної кампанії не можна говорити про ефективну протидію ворожим операціям – не кажучи вже про ефективне планування й проведення власних.

Головною проблемою України є навіть не організаційні прорахунки – зрештою, створене Міністерство інформації в тісній координації з РНБО можуть стати майданчиком генерації та координації сучасних інформаційних стратегій держави.

В Україні досі немає засадничого, концептуального документу, який закладав би основи інформаційних кампаній в рамках протидії загрозам сепаратизму і тероризму. Чинний Закон України «Про боротьбу з тероризмом» в частині інформаційного забезпечення антитерористичної діяльності (стаття 17) регулює інформаційне поле через… заборону поширення певної інформації, яка стосується особливостей діяльності підрозділів, залучених до антитерористичної операції, а також інформації, яка б пропагувала цілі та мотиви самих терористів. Однак жодна з цих норм не дає відповіді на найголовніше питання, яке постає при формулюванні будь-якої адекватної інформаційної стратегії – про що говорити не просто МОЖНА, але й ТРЕБА? Досвід передових країн світу, передусім США, свідчить про те, що такі документи не просто необхідні – держави займаються активним моніторингом їх ефективності, вносячи до них оперативні зімни. Спробуємо сформулювати основі риси, які б спрямовували інформаційні стратегії нашої держави. Отже, для забезпечення хоча б мінімально адекватного інформаційного захисту та створення майбутнього плацдарму для ефективного інформаційного «удару у відповідь», Україні слід системно інформувати власну й світову аудиторію про:

  1. Політичний курс, цілі та мотиви державної політики в сфері протидії терористичній загрозі.
  2. Громадську підтримку відповідних дій держави.
  3. Постійний політичний тиск та спротив діям терористів/терористичної організації.
  4. Посилення економічних та інших несилових санкцій проти терористів/терористичної організації.
  5. Факти, що сприяють зниженню довіри до керівництва терористів/терористичної організації та їх дискредитації.
  6. Факти, що посилюють психологічний вплив військової могутності України та/або багатонаціональних антитерористичних сил.

Цей перелік наочно демонструє лише найактуальніші напрями інформаційного забезпечення сучасної політики України в боротьбі з проявами тероризму і сепаратизму. Системна робота над законодавчими та іншими концептуальними документами дозволить сформувати експертно вивірену та професійно орієнтовану стратегію інформаційної боротьби для сучасної України.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи