Подарунок штабам на місцеві вибори

Карантинова весна дала можливість проявити себе мерам міст, хтось навіть встиг поогризатись президенту, а хтось остаточно домовився про співпрацю з «друзями» офісу на Банковій. Червень відзначився активізацією політичної агітації на біл-бордах Києва, відосиках в соцмережах і роздачою лимонів (не грошових, а справжніх кислих!). 25 жовтня цього року нові політичні баталії за можливість впливати щоб робити вулиці, двори, транспорт, комунальні освітні та медзаклади наших міст кращими. Зовсім скоро  почнуть масово освідчуватись ті, хто таки вирішив йти на електоральний штурм і очолити міста або стати депутатами місцевого самоврядування.

Робота штабів вже кипить, і кожного дня йдуть перемовини з людьми. Списки набиваються чинними депутатами, тіньовими підприємцями, екс-АТОвцями чи активістами, де дехто буде ключовим ядром, а хтось прикрасить список своїм обличчям, репутацією та позитивним досвідом.

Так як з ідеологічними партіями у нас давно складно, а програми часто популістичні «за усе хороше проти усього поганого»,  хотів би зробити подарунок штабам політичних партій Києва, і безкорисливо підказати 5 пунктів, які можна додати в обіцянки і програми ваших кандидатів.

1. Місцеве самоврядування.

Парламентарі, на жаль, забуксували з життєвонеобхідним законом «Про столицю», а саме він міг дати поштовх змін, щоб замість малоефективної нинішньої системи управління містом,  в Києві відбулась децентралізація, створення незалежних районних рад та гармонізація роботи мікрорайонів, районів та міста. За межами столиці децентралізація вже дала численні переміни на краще, де громади мають більше фінансових та організаційних можливостей, а громадяни ближчі до управлінців, які приймають рішення щодо спільних питань середовища проживання, дозвілля, освіти та медицини. Пан Кличко, маючи можливість створити районні ради, свідомо провалив цю спробу, щоб не втрачати вплив. Кандидати, які можуть стати мерами або депутатами Київради можуть декларувати, а згодом ініціювати та підтримувати створення районних рад, передавши частину повноважень міста якраз на «округи», залишивши Київраді стратегічно-візійну місію.

2. Глобальну реформу транспорту.

Кандидатам в мери або депутати Київради зрозуміють наскільки місто не комфортне, якщо самостійно протестують: ходьбу по подовбаним тротуарам окраїн міста, проїхати на велосипеді по дорозі бодай 3-5 км,  виконати поїздку в громадському транспорті від кінцевої спального району до середмістя або центру ну і звісно аналогічний маршрут на приватному авто.

Київ тоне в рейтингах щодо безпеки, комфорту та заторів, і давно програє ряду міст України, про європейські взагалі промовчимо. Дуже ймовірно, що  ̶к̶о̶л̶и̶ ̶д̶і̶т̶к̶и̶ ̶п̶і̶д̶у̶т̶ь̶ ̶в̶ ̶ш̶к̶о̶л̶у̶ ̶ цієї осені або максимум наступного року 27-30% населення міста, тобто власники приватного транспорту заблокують собою більшість вулиць і кожен ранок чи вечір водії проводитимуть за кермом від 100-150 хв щодня на кожну поїздку. Враховуючи фінансові можливості Києва  та досвід більшості міст решти міст материку, які подолали наслідки надмірної автомобілізації, то інакшого шляху масового переміщення містян, ніж розвитку мережі громадського транспорту, у нас просто немає. Так, потрібно і можна за декілька років максимально укомплектувати усі маршрути додатковими одиницями комфортного рухомого складу, фізично відокремленими смугами руху, фіксованим рухом. Зонування міста та платний транзит і перебування в центральних частинах міста, якісна і оперативна робота поліції та евакуаторів, наявність перехоплюючих паркінгів усе це теж має бути. Якщо місто почне виконувати цю частину малопопулярної роботи з початку каденції мера та Київради,  то за кілька років місто видихне, трафік стане стриманим, а мобільність та екологія покращиться. Люди зрештою самі обиратимуть якісний доступний громадський транспорт, або істотно дорожчий у користуванні в місті приватне авто для своїх цілей. Якби хто скептично не відносився до вело/самокато-зації міста, але без зв’язної безпечної велоінфраструктури, міста сучасними вже не назвеш.

Чим довше мер, депутати та чиновники будуть уникати питання розвитку громадського транспорту і велосипедизації, тим довше будуть проблеми в місті, а його наздоганятиме критика за відсутність дій і результатів. Варто підтримувати продовження і будівництво нових маршрутів рейкового (дешевші: електричка, трамвай і якщо вистачатиме ресурсів, то і метро), тролейбусного та автобусного транспорту.

А і досить людям пудрити мізки мемом «Метро на Троєщину», яке жоден мер не зможе збудувати за 5-10 років, якщо раніше в середньому щороку будували по 1 станції метро, то 14-17 станцій жодне брехло на посаді не зробить це за свою 1 каденцію. Є ефективніші рішення, які будуються швидше та в рази дешевше, якими можна зв’язати райони між собою або з центром.

А той хто нарешті візьметься розформувати КК «Київавтодор» та КП «Київпастранс» для передачі їх функцій приватним, можливо міжнародним, операторам для здійснення будівництва/обслуговування доріг та перевезення пасажирів, ймовірно буде увіковічнений пам’ятником і рядків у неформальних славнях Києва :) . Якщо це вдасться, то і корупційні діри можна заколотити, і за умови росту економіки та реально потужного Департаменту транспорту можна поступово поліпшувати якість згаданих послуг.

3. Створити проєктний офіс за аналогією органів створених при міністерствах, або в містах на кшталт інститут розвитку міста

Чимало серйозних інвесторів, в т.ч міжнародних вже не раз спілкуючись з муніципалітетом Києва пропонувала профінансувати конкретні проєкти, не ідеї, не пропозиції, а чіткосформовані та прораховані рішення та об’єкти. Як ви вгадали, від Києва вони не чули конкретних пропозицій, бо місто об’єкти які розробило само і робить, а мати проєкти «прозапас» і для залучення коштів інвесторів у нас не звикли. Практика існування подібних самодостатніх інституцій вже є в ряді українських міст, серед них: Вінниця, Львів, Житомир, і це сприяло залученню інвестицій та реалізації проєктів.

Задача цього центру, як би його не назвали, розробка інфраструктурних, просторових проєктів «під ключ», з усіма якісними розрахунками: вартість, етапність та строки будівництва кожної ланки, дослідження та обґрунтування. Така інституція в столиці має бути максимально незалежною, складатись з представників приватного аналітичного та громадсько-експертного середовища, а замість 100% фінансування з бюджету міста, оплату заробітних план можна організувати з відсотка залучених коштів в місто за підготовку та супровід проєкту. З урахуванням вже створеного позитивного громадського бюджету участі, то саме цей орган міг бути об’єктивним та професійним модератором і експертним центром у відносинах між КМДА та авторами проєктів.

Рішення про створення такого центру має приймати Київрада, і мені не втямки, чому досі ніхто цього не запропонував і не створив.

4. Муніципальна поліція

Місто виграло б в тому числі і від поліцейської децентралізації. Уявіть місцевого «шерифа», тобто головного міського поліцейського можна обирати або призначати на прописаний строк з роботою на підтримку правопорядку населеного пункту.

Команда Кличка зрозуміла необхідність цього кроку і зробила перший крок в цьому напрямку. Створено КП «Муніципальна охорона» з метою забезпечення належної охорони комунального майна та надання послуг охорони, але функціонал у них не повний, і підзвітність місту і впливу на них у громадян немає.

Ідея не нова, але потребує законодавчого врегулювання. Більшість парламентських партій, які номінуватимуть своїх кандидатів в місцеві органи, якраз можуть спільно напрацювати та проголосувати за створення менш залежного від МВС та мера органу.

Цей пункт кандидати в мери та депутати зможуть підтримати в Київраді заново проголосувавши після сумісної роботи з колегами з парламенту.

5. Абсолютно новий генеральний план або план сталої міської мобільності.

Нинішнє законодавство зобов’язує міста мати затверджений генеральний план. З кінця 2019 року команда Кличка оголосила про намір затвердити генплан розвитку міста до 2040 року. Дякуючи пробуксовкам самих чиновників і коронавірусу, цей горезвісний документ не прийнятий, і є сподівання що до жовтня 2020 року усе так і залишиться. Основні претензії до документу, яким нам погрожують прийняттям в тому, що:

А) він опирається на непрозорі розрахунки;

Б) план не реалістичний;

В) узаконює існуючу та сприятиме подальшому ущільненню високоповерхової забудови Києва, з усіма зникненнями історичних пам’яток та рекреаційних зон, що й так бушували останнє десятиліття.

Такий документ не потрібен містянам, і нашим/вашим нащадкам киян.

Компромісним варіантом може бути розробка «з нуля» нового генерального плану міста з позбавленням диктаторської ролі інституту генерального плану, залученням через публічний конкурс делегованих представників експертів з громадського та приватного секторів.

Хоча ідеальним варіантом була б розробка плану сталої міської мобільності, який на відміну від генерального плану є сучасним стратегічним документом, який спирається на економічні показники міста, розвиток транспорту та збереження екології. Саме за цей документ може проголосувати Київрада і контролювати процес розробки та реалізації.

Якщо говорити про стратегічну користь та перспективи для нас та наступних поколінь киян, то якісний реалістичний план сталої міської мобільності був правильним кроком у майбутнє.

***

Можливо хтось розчарувався, що тут не побачили пропозицій ремонтів конкретних вулиць, будинків чи як правильно кронувати дерева, але, панове, мер цього чудового міста та депутати Київради мають ставити великі, стратегічні цілі для руху в майбутнє, а не мислити дріб’язково, відбираючи роботу майбутніх депутатів райрад. Нам потрібні люди зі стратегічним мисленням, які готові брати відповідальність та змінювати місто, щоб містяни бачили істотні зміни, і ріст в різних рейтингах безпеки та комфорту Києва.

P.S. Підкреслюю, що вищевказані «пропозиції», кандидати в мери і депутати, можуть поєднувати з решта своїх світлих, добрих намірів робити місто, округ кращими і сподобатись усім робочим та інтелектуальним цільовим аудиторіям виборів. Головне щоб ви то усе потім виконували, після обрання. Успіхів!