Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
17.03.2016 17:25

Кількість не означає якість. Або про черговий варіант судової реформи

Юрист, представник України у Венеційській комісії 2013-2017 роках

Нещодавно зареєстрований законопроект №4180 - по суті вже п’ятий варіант судової реформи. Про що свідчить велика кількість законопроектів на одну й ту ж тему: непрофесіоналізм авторів або небажання насправді реформувати судову систему?

Нещодавно у Верховній Раді бувзареєстровані черговий варіант змін в системі правосуддя. Проектом Закону «Провнесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих положеньзаконодавства з питань судоустрою і статусу суддів»  №4180 був запропонований по суті вжеп’ятий варіант судової реформи. Така велика кількість законопроектів щодоодного і того ж питання свідчить або про відсутність у «реформаторів» єдиногобачення способу проведення реформи правосуддя, або про недостатність професіоналізму.Як би там не було, а результати «реформаторської» діяльності вже відчутні - сьогодніу судовій системі є близько 1000 вільних вакансій суддів, а два місцевих судичерез це взагалі закриті.

Проаналізувавши текстдокумента, можна зробити висновок, що цей законопроект, як і багато інших, якірозглядалися протягом 2014 і 2015 років, в основному спрямований на чергову змінувстановлених правил гри під час добору кандидатів на посади суддів та у вирішенніпитань суддівської кар’єри.

Очевидно, що такі нововведеннялогічно було б вносити вже після прийняття змін до розділу VIII КонституціїУкраїни, який і визначає ключові правила функціонування всієї системисудоустрою в Україні, і без зміни  якогопровести ефективну судову реформу неможливо. Однак реєстрація цьогозаконопроекту вже сьогодні може свідчити про те, що він є планом «Б», якщопроголосувати за зміни до Конституції України таки не вдасться. Але тодіговорити про справжню реформу системи правосуддя не доводиться.

То ж що пропонують народнідепутати?

По-перше, кваліфікаційнеоцінювання для всіх.

Проектом Законупередбачається, що для того, щоб зайняти посаду судді вперше, або бутипризначеним суддею безстроково, чи переведеними з одного суду до іншого,необхідно успішно пройти кваліфікаційне оцінювання за критеріямикомпетентності, професійної етики та доброчесності. І якщо на запитання, щосаме слід розуміти під критерієм компетентності, законопроект більш-менш дає відповідь– це іспит на знання норм матеріального і процесуального права, то положень,які б проливали світло на два інші критерії, а саме: відповідність вимогампрофесійної етики та доброчесності, у проекті явно не вистачає.

Також викликає суттєвізауваження норма законопроекту про те, що «Вища кваліфікаційна комісія суддівУкраїни може приймати рішення про проведення інших тестувань з метоюперевірки особистих морально-психологічних якостей, загальних здібностей, атакож про застосування інших засобів встановлення відповідності судді(кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання». Вважаю, щотакі норми без будь-якої подальшої конкретизації не можуть бути прийнятівзагалі, адже вони створюють явні передумови для зловживань і боротьби з «невигіднимикандидатами на посаду судді чи суддями» шляхом їх безкінечного оцінювання та щей за невідомо якими правилами. А така ситуація є основою для корупції, протиякої так борються «реформатори».

По-друге, рішення Вищоїкваліфікаційної комісії суддів України остаточні і оскарженню не підлягають.

Відповіднодо положень законопроекту, рішення ВККС щодо рекомендації або не рекомендації особина посаду судді можуть бути оскаржені лише тоді, якщо було порушено процедурупроведення конкурсу. Натомість оскаржити їх по суті буде неможливо.

Такимчином, якщо склад комісії, який прийняв рішення, наприклад, був неповноважнийабо, якщо засідання провадилося за відсутності кворуму, то рішення можнаоскаржити, а якщо у ньому зафіксовано, що кандидат не відповідає критеріюдоброчесності - то все. Таке рішення має сприйматися як істина в останнійінстанції. Цікаво, хто мав би спершу перевірити на доброчесність самих членівВККС? Які курси підвищення кваліфікації вони мали б для цього пройти? І якимисертифікатами це мало б підтверджуватись? Питання риторичні, оскільки відповідіу законопроекті на них немає.

Однак із таких положень можназробити висновок, що, переслідуючи цілком правильну мету – залучити насуддівські посади найбільш фахових, а головне, гідних правників, суб’єктизаконодавчої ініціативи «перемудрували» з процедурою. Адже можливістьоскаржувати прийняте  рішення не лишеВищої кваліфікаційної комісії суддів України, але і будь-якого іншого органудержавної влади, є тим чинником, який стимулює останній, діяти відповідально.Натомість встановлена у Законі абсолютна заборона на оскарження рішеньсприйматиметься, як дозвіл діяти формально, без будь-якої аргументації – «нерекомендувати тому, що... не рекомендувати» і все.

Такі норми є небезпечними,оскільки приховують у собі корупційні ризики,  і позбавляють особу права на захист.

По-третє,новина для кандидатів на посади суддів – позитивний висновок Вищоїкваліфікаційної комісії суддів України - ще не привід для впевненості, що тебепризначать на посаду судді. 

Проектом Закону пропонуєтьсянадати можливість проведення подвійної оцінки кандидатів на посади суддів, асаме: спершу їх оцінювання і відбір проводитиме Вища кваліфікаційна комісіясуддів України, а потім вже рекомендованих нею кандидатів ще й буде оцінюватиВища рада юстиції.  Із норм законопроекту напрошується висновок про те, що Вищарада юстиції може відмовити у внесенні Президентові України подання пропризначення кандидата суддею, якщо в неї є обґрунтований сумнів щодо відповідностікандидата критерію доброчесності чи професійної етики. І таке рішення Вищоїради юстиції також не може бути оскаржене.

Вказані положення порушуютьпринципи визначеності і передбачуваності законодавства, що підтверджуєтьсянаступним.

Проект Закону не міститьані  вичерпного  переліку, ані хоча б ознак, які б вказувалина те, що сумніви є обґрунтованими, і запропонований Вищою кваліфікаційноюкомісією суддів кандидат, справді, не може бути призначений на посаду судді.Такі норми дозволятимуть Вищій раді юстиції діяти на власний розсуд, безбудь-яких обмежень, і можуть спричинити те, що навіть справді  гідні кандидати не будуть призначені на посадисуддів, якщо у членів ВРЮ буде така зацікавленість. 

По-четверте, стати суддею Апеляційного, Вищого спеціалізованого суду або жнавіть Верховного Суду України можна буде, пройшовши спеціальну процедуру.

Так, у законопроектіпередбачено, що для того, щоб одразустати суддею Апеляційного, Касаційного чи Найвищого судового органу в системісуддів загальної юрисдикції – Верховного Суду України, достатньо мати науковий ступіньта стаж наукової роботи у галузі права щонайменше десять років;або досвід професійної діяльності адвоката щонайменше десять років.

Такимчином, суддями у вищих судових інстанціях можуть стати особи, які жодного разув житті не писали судового рішення, а якщо мова йде про науковців, то, можливо,що і особи, які взагалі ніколи не брали участі в судових засіданнях і незнайомі з процесом розгляду справи.

Істинузавжди потрібно шукати у найпростішому: адвокати мають бути адвокатами іпредставляти інтереси сторін, науковці – займатися наукою, а суддя Верховногоабо вищих спеціалізованих судів  має бути,передусім, суддею.

А отознакою неістинного є якраз надмірна складність. Суддя, який поняття не має, якслухати справи в першій інстанції, як збираються докази і як вони оцінюються,не вирішить якісно та фахово спір в апеляційних чи касаційних інстанціях. Адже  ніхто не буде заперечувати того, що навітьнайрозумніший студент не може одразу отримати звання професора, так і найкращийадвокат не може бути відразу призначений суддею Верховного Суду України.

Ідея  наповнити вищі судові органи, в якихухвалюються остаточні рішення і безповоротно вирішуються долі фізичних таюридичних осіб незалежними та професійними юристами, є, беззаперечно,правильною.

Але отзапропонований спосіб її реалізації викликає щонайменше подив: адже лишечесний, однак некваліфікований суддя – це явно не те, чого очікує від реформиправосуддя українське суспільство.

Про альтернативнийспосіб втілення зазначеної вище ідеї розповім згодом, оскільки зараз працюємонад цим. 

Як висновок, можу зазначити,що такими несистематизованими, непослідовними (оскільки спершу необхіднозмінити Конституцію України, а вже потім приймати процедурні норми на виконанняїї приписів) та половинчастими кроками глобальні зміни в системі правосуддя непроведеш.

P.S. 15 липня 2015 року компанія «Toyota MotorCorp» відкликала з ринку понад 625 тисяч гібридних автомобілів, оскільки у їхпрограмному забезпеченні були виявлені збої, що потребують усунення. Саме такийваріант – відкликати і доопрацювати, був би чи не найкращим для  чергового законопроекту, яким намагаютьсяреформувати систему правосуддя в Україні. Інакше,можна лише здогадуватися, скільки місцевих судів ще закриються, покиреформатори, які, очевидно, прийняли рішення діяти одним із найдорожчих методів- спроб і помилок, дійдуть згоди у виборі варіанту проведення судової реформи. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи