Досвід співфінансування дорожньої інфраструктури на прикладі Канади

Продовжуючи цикл статей щодо співфінансування дорожньої інфраструктури слід відмітити що, одним із найбільш вдалих прикладів у світовій практиці являється досвід Канади.

Успішно розроблені програми реформ у Канаді призвели до позитивних наслідків: демократизації суспільства шляхом залучення громадян до ухвалення рішень, активізації політичного процесу, покращення якості надання державних послуг, раціонального використання бюджетних коштів, сприяння місцевому і регіональному розвитку, покращення транспортної інфраструктури.

Канада має сучасну транспортну систему. Особливу роль у ній відіграють трансконтинентальні магістральні залізниці та автомобільні шосе, що перетинають континент від Атлантичного до Тихого океану вздовж кордону з США, тому для країни характерна значна протяжність транспортних шляхів.

Канада є федерацією, що складається з десяти провінцій, трьох територій, що знаходяться під управлінням федерального Уряду та муніципалітетів, що утворюються провінційними Урядами.

Що стосується розподілу повноважень у сфері інфраструктури Канади, то до компетенції федерального Уряду належить усього 4%, до компетенції провінцій відноситься - 33%, а до компетенції муніципалітетів відноситься цілих 63%.

Щодо фінансування, то більшість доріг у Канаді фінансується із провінційного бюджету, незначна частина - із муніципального, певну частину коштів (додаткове фінансування, близько 15%, на підтримку провінційних програм розвитку інфраструктури) відшкодовує федеральний бюджет. Водночас, інфраструктурні проекти національного значення, які пролягають через територію муніципалітетів, провінцій та національних парків співфінансуються на 1/3, 1/2, або 3/4 з федерального бюджету, в залежності від рішення федерального Уряду, а також фінансових можливостей конкретних провінцій, територій та муніципалітетів.

У Канаді є три головні джерела фінансування дорожньої галузі: податок на пальне, сплата за реєстрацію транспортних засобів, податок на нерухомість. Податок на пальне розділяється між федеральним та провінційним бюджетом, але федеральний бюджет потім повертає провінційному певну частину, залежно від потреб та кількості населення провінції. Втім, провінції мають право встановлювати власні розміри податків та пропорції їх використання на різні потреби. Наприклад, у провінції Онтаріо витрати на утримання автодорожньої інфраструктури щорічно становлять 8-10 млрд долл., при населенні у 14 млн чол., що орієнтовно складає 650-700 долл. на рік на душу населення.

Крім, цього фінансування інфраструктурних проектів відбувається за рахунок спеціально створених фондів федерального рівня, таких як:

The Federal Gas Tax Fund (GTF) – фонд на 21,8 млрд дол. на 10 років, який забезпечує передбачуване, довгострокове, стабільне фінансування для канадських муніципалітетів, щоб допомогти їм побудувати і оживити їх місцеву інфраструктуру, створюючи робочі місця і довгострокове процвітання. Щороку федеральний фонд GTF надає допомогу у розмірі 2 млрд долл. муніципалітетам в якості постійного джерела федерального фінансування проектів місцевої інфраструктури (будівництво доріг та мостів, громадський транспорт, водопостачання, водовідведення тощо).

New Building Canada Fund (NBCF) - фонд розрахований на 14 млрд дол. на 10 років, що виділяється на основі співфінансування, для побудови стратегічних інфраструктурних проектів національного, регіонального та місцевого значення, які сприяють економічному зростанню, створенню робочих місць та підвищенню продуктивності праці. 

NBCF має два основних напрямки видатків:

$ 4 млрд дол. на розвиток національної інфраструктури (National Infrastructure Component), який передбачає фінансування проектів, що мають загальнодержавне значення, з акцентом на проекти, які мають широкі суспільні вигоди, і які сприяють довгостроковому економічному зростанню і процвітанню;

$ 10 млрд дол. на розвиток провінційно-територіальної інфраструктури (National and Regional projects), який підтримує інфраструктурні проекти національного, регіонального та місцевого значення, які сприяють економічному зростанню, захисту навколишнього середовища, а також підвищенню спроможності громад.

Кожна провінція, територія та муніципалітет отримує федеральну підтримку власних пріоритетних інфраструктурних проектів на десятилітній період функціонування програми. Видатки фондів здійснюються із розрахунку базової суми на душу населення.

Також слід зазначити, що для вирішення економічних проблем і визначення перспектив регіонального розвитку в Канаді, є шість Агенцій з питань регіонального розвитку (The Regional Development Agencies — RDAs), які охоплюють усю країну:

Atlantic Canada Opportunities Agency (ACOA);

Canada Economic Development for Quebec Regions (CED);

Canadian Northern Economic Development Agency (CanNor);

Federal Economic Development Agency for Southern Ontario (FedDev);

Federal Economic Development Initiative for Northern Ontario (FedNor);

Western Economic Diversification Canada (WD).

Діяльність Агенцій з питань регіонального розвитку в цілому зосереджена на підготовці, реалізації та моніторингу програм і проектів регіонального розвитку, моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів; створенні умов для інституційного та інфраструктурного розвитку регіонів; комерціалізації наукових розробок та відкриттів; допомозі малому та середньому бізнесу ефективно конкурувати на світовому ринку; наданні допомоги в питаннях реагування на економічні спади і кризи тощо.

Крім цього, Агенції покликані сприяти диверсифікації, узгодженню та включенню пріоритетів регіонального рівня (в тому числі провінційного, територіального та муніципального) у стратегічні пріоритети національної політики. Це відбувається завдяки координації Агенціями відносин між ключовими стейкхолдерами різного рівня: урядом, громадськими і науково-дослідними інститутами та іншими заінтересованими сторонами.