Втрачена незалежність?
Україну вже здали, як це робили багато десятиліть поспіль усі ті, на кого ми звикли дивитися зі сподіваннями та партнерськими амбіціями.
На мою думку, заостанні два тижні відбувся корінний зсув у психіці громадян України, які стализаручниками ілюзії політичної суверенності нашої держави.
Слід визнати, щореально ця суверенність не гарантувалася ані східними, ані західними сусідамиУкраїни.
Для когось нашакраїна – “вікно в Європу”, авангард імперії, її фронтир, який не має чіткоокреслених меж, а лише невизначені кордони.
Для інших – буферміж заходом і сходом, санітарна зона, відстійник, єдине призначення якого –уберегти “цивілізований світ” від євразійських варварів.
Саме тому доляукраїнців реально не цікавить ні лідерів нашого “братського” народу, ні “стратегічнихпартнерів” з Європи. Доказівцього – маса.
Росіяни відхопилишматок чужої держави (АРК), а у відповідь – персональні санкції. Що такеперсональні санкції в історії? Навіть не пил, а взагалі ніщо, порожнеча.
Зараз кремлівськіагресори намагаються зірвати виборчий процес в Україні та створити на сході де-фактонезалежну державу, підконтрольну васалам-губернаторам з Москви (Михайлу Добкіну,Олегові Царьову, Павлу Губарєву та інші). І яка відповідь світу? Знову санкції…знову якесь-там ніщо…
Україну вжездали, як це робили багато десятиліть поспіль усі ті, на кого ми звиклидивитися зі сподіваннями та партнерськими амбіціями. Психологічно це дуже важковизнавати, але Європа піде на будь-який варіант стабілізації відносин з РФ, абилише позбутися українського питання й тимчасово стабілізувати ситуацію на своїхсхідних кордонах.
Це спільнастратегія всіх демократичних режимів удержавах ЄС. Жоден політик не захоче брати на себе відповідальність зарозв’язання жорсткого конфлікту з Росією, поки “зелені чоловічки” не з’являться десь у Сербії, під Белградом. Черезнаціональні вибори в європейських країнах, бюрократизм ЄС та звичайну неповагудо нас як до політично незалежної європейської нації.
Звісно, за своїпомилки Європа відповідатиме не перед нами, а перед власними народами тасумлінням. Історія поки що нічому її не навчила: анексія територій незалежнихдержав зажерливими імперіями відбувається так само безкарно, як і напередодніДругої світової війни.
Натомість нашапроблема – у нас самих.
Якщо бути докінця відвертими, слід визнати: ніхто зсучасного покоління українців ніколи не думав, що саме від його особистоїпозиції й активності залежатиме доля всієї держави.
Наша країна сталаполігоном боротьби сильних світових гравців, а найпоширенішою стратегією поведінкиукраїнців залишається правило “моя хата скраю”. Повне божевілля, але так і є.
Безглуздість цієїодвічної вітчизняної стратегії полягає в тому, що всі ті, хто зараз не відстоюєнезалежність України та власну свободу, вже за рік відстоюватиме інтересимаразматичної імперської Москви, стоячи в перших ешелонах перед кордонами іншихєвропейських країн.
Що призвело доцього ганебного становища? Причина проста: ми маємо державу, але не маємопотенції для її захисту, ми мали свободу, але не мали бажання її стверджувати,ми мали двадцять п’ять регіонів, але не мали двадцяти п’яти патріотів, які б їхутримували в тілі України ціною власних життів.
Державиперестають існувати не внаслідок завоювань або банкрутства. Вони вмирають, коливтрачають віру своїх громадян.
***
Хоча цей допис євідверто песимістичним, останні події дають надію на оптимістичні висновки.Попри все, Україна встигла виховати покоління незалежності, яке до самої смертіпам’ятатиме історичні умови й усю гіркоту втрати окремих регіонів держави.
Цю молодь неможна зламати, у чому ми всі пересвідчилися на Майдані. Їй не можна видалитипам’ять і змусити капітулювати. Покоління незалежності – це надія держави навідродження та продовження боротьби за виживання української політичної нації.
Ми не зупинимося,поки Україна знову не буде єдиною: від Києва до Сімферополя, від Ужгорода доДонецька. Ми знаємо, де наша земля, і ми повернемо її, навіть якщо на цедоведеться покласти ціле життя.
Незважаючи нажодні погрози, ми віримо в Україну та її майбутнє без будь-якої сторонньоїдопомоги.
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
- Темна сторона онлайн-шопінгу: Temu потрапив під приціл ЄС Дмитро Зенкін 03.11.2024 21:00
- Проведення обшуку без ухвали слідчого судді Євген Морозов 03.11.2024 19:56
- Закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України Андрій Хомич 03.11.2024 19:45
- Продаж майна боржника на електронному аукціоні Павло Васильєв 03.11.2024 14:50
- Місце проживання дитини після розлучення: досвід та практика Світлана Приймак 02.11.2024 20:08
- Неконкретність вимог податкового органу для розблокування податкових накладних Євген Морозов 02.11.2024 19:05
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 9628
-
Що подивитись у кіно. Три новинки тижня
Життя 8810
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 8705
-
Озеро Гарда: шість найкрасивіших міст на найбільшому озері Італії
Життя 7423
-
Укранфта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 7297