Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
18.04.2014 20:37

Втрачена незалежність?

Голова Руху національного розвитку "Єдина Сила"

Україну вже здали, як це робили багато десятиліть поспіль усі ті, на кого ми звикли дивитися зі сподіваннями та партнерськими амбіціями.

На мою думку, заостанні два тижні відбувся корінний зсув у психіці громадян України, які стализаручниками ілюзії політичної суверенності нашої держави.

Слід визнати, щореально ця суверенність не гарантувалася ані східними, ані західними сусідамиУкраїни.

Для когось нашакраїна – “вікно в Європу”, авангард імперії, її фронтир, який не має чіткоокреслених меж, а лише невизначені кордони.

Для інших – буферміж заходом і сходом, санітарна зона, відстійник, єдине призначення якого –уберегти “цивілізований світ” від євразійських варварів.

Саме тому доляукраїнців реально не цікавить ні лідерів нашого братського народу, ні стратегічнихпартнерівз Європи. Доказівцього – маса.

Росіяни відхопилишматок чужої держави (АРК), а у відповідь – персональні санкції. Що такеперсональні санкції в історії? Навіть не пил, а взагалі ніщо, порожнеча.

Зараз кремлівськіагресори намагаються зірвати виборчий процес в Україні та створити на сході де-фактонезалежну державу, підконтрольну васалам-губернаторам з Москви (Михайлу Добкіну,Олегові Царьову, Павлу Губарєву та інші). І яка відповідь світу? Знову санкції…знову якесь-там ніщо…

Україну вжездали, як це робили багато десятиліть поспіль усі ті, на кого ми звиклидивитися зі сподіваннями та партнерськими амбіціями. Психологічно це дуже важковизнавати, але Європа піде на будь-який варіант стабілізації відносин з РФ, абилише позбутися українського питання й тимчасово стабілізувати ситуацію на своїхсхідних кордонах.

Це спільнастратегія  всіх демократичних режимів удержавах ЄС. Жоден політик не захоче брати на себе відповідальність зарозв’язання жорсткого конфлікту з Росією, поки зелені чоловічки не з’являться десь у Сербії, під Белградом. Черезнаціональні вибори в європейських країнах, бюрократизм ЄС та звичайну неповагудо нас як до політично незалежної європейської нації.

Звісно, за своїпомилки Європа відповідатиме не перед нами, а перед власними народами тасумлінням. Історія поки що нічому її не навчила: анексія територій незалежнихдержав зажерливими імперіями відбувається так само безкарно, як і напередодніДругої світової війни.

Натомість нашапроблема – у нас самих.

Якщо бути докінця відвертими, слід визнати:  ніхто зсучасного покоління українців ніколи не думав, що саме від його особистоїпозиції й активності залежатиме доля всієї держави.

Наша країна сталаполігоном боротьби сильних світових гравців, а найпоширенішою стратегією поведінкиукраїнців  залишається правило моя хата скраю. Повне божевілля, але так і є.

Безглуздість цієїодвічної вітчизняної стратегії полягає в тому, що всі ті, хто зараз не відстоюєнезалежність України та власну свободу, вже за рік відстоюватиме інтересимаразматичної імперської Москви, стоячи в перших ешелонах перед кордонами іншихєвропейських країн.

Що призвело доцього ганебного становища? Причина проста: ми маємо державу, але не маємопотенції для її захисту, ми мали свободу, але не мали бажання її стверджувати,ми мали двадцять п’ять регіонів, але не мали двадцяти п’яти патріотів, які б їхутримували в тілі України ціною власних життів.

Державиперестають існувати не внаслідок завоювань або банкрутства. Вони вмирають, коливтрачають віру своїх громадян.

***

Хоча цей допис євідверто песимістичним, останні події дають надію на оптимістичні висновки.Попри все, Україна встигла виховати покоління незалежності, яке до самої смертіпам’ятатиме історичні умови й усю гіркоту втрати окремих регіонів держави.

Цю молодь неможна зламати, у чому ми всі пересвідчилися на Майдані. Їй не можна видалитипам’ять і змусити капітулювати. Покоління незалежності – це надія держави навідродження та продовження боротьби за виживання української політичної нації.

Ми не зупинимося,поки Україна знову не буде єдиною: від Києва до Сімферополя, від Ужгорода доДонецька. Ми знаємо, де наша земля, і ми повернемо її, навіть якщо на цедоведеться покласти ціле життя.

Незважаючи нажодні погрози, ми віримо в Україну та її майбутнє без будь-якої сторонньоїдопомоги.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи