Програма Уряду: прикрий висновок для Яценюка

Після експертної ейфорії від залученості до підготовки тексту Коаліційної угоди, прийшло розчарування: Уряд не скористався угодою при складанні своєї Програми дій. Як наслідок, Урядова програма вийшла суттєво слабшою та вужчою за Коаліційну угоду. І Яценюк

Після експертної ейфорії від залученості до підготовки тексту Коаліційної угоди, прийшло розчарування: Уряд не скористався угодою при складанні своєї Програми дій. Секретаріат Кабміну писав програму поспіхом, і, за інформацію з кількох міністерств, навіть не узгоджував текст з профільними міністерствами перед затвердженням. Експертів, відповідно, теж не залучали.

Як наслідок, Програма дій Уряду вийшла суттєво слабшим та вужчим документом, ніж Коаліційна Угода, – яка публічно обговорювалася впродовж кількох тижнів. Частини дуже вагомих реформ, задекларованих парламентом, просто немає в урядовому плані. А деякі реформи відрізняються за своїми концепціями у двох документах.

І хоча, під шаленим тиском експертної спільноти, депутати змогли включити Коаліційну угоду як невід'ємну частину Програми Уряду, це не вирішує проблеми. Урядова програма написана мовою конкретних задач – з дедлайнами та відповідальними, Коаліційна Угода – "мовою мрій", де є чудовий зміст, але немає відповідальних за реалізацію органів та термінів. Поєднати ці два документа – те саме, що змішати олію з водою: як не розмішуй, все одно отримаєш дві окремі різнотипні рідини в одній пляшці.

Чому це загрозливо? Саме Уряд, а не Парламент, має стати головним драйвером реформ – аби зробити їх швидко, ефективно та синхронізовано в часі. Цим шляхом пройшли пост-радянські країни, які успішно інтегрувалися в ЄС, – наприклад, Словаччина.

Ряд "особливо важких" проколів Урядової Програми неможливо оминути.

Реформа Кабінету Міністрів. Як не дивно, Уряд не запланував реформу самого себе. Яка б мала полягати в реформі міністерств та чіткому відділенні "політичних" урядовців від "адміністративних": перші мають займатися формуванням державної політики, а другі – її впровадженням та технічним забезпеченням на всіх рівнях. Зокрема, головною "адміністративною" посадою в міністерстві мав би стати керівник апарату міністерства, або "державний секретар". При цьому державні служби, інспекції та агентства повинні бути перетворені у виключно адміністративні органи, які не формують державної політики.

Але про це в Програмі дій – ні слова. Міністри й надалі планують займатися питаннями "передачі автомобілів з одного департаменту міністерства в інший", витрачаючи на це час, відведений країні на реформи. Саме такі питання, які мав би вирішувати завгосп, частенько потрапляють в порядки денні урядових комітетів за участі міністрів.

Децентралізація відміняється? Радник екс-віце-прем'єра Гройсмана, Юрій Ганущак – один з авторів реформи – вже побоюється, що так. Бо в програмі Уряду про неї – жодного слова!

Децентралізація, в дуже загальному описі, – це великий переділ адміністративної карти України. Межі областей не чіпатимуть, а от дрібні населені пункти та райони об'єднаються у більші адміністративно-територіальні одиниці – громади та нові укрупнені райони.

Робиться це для того, щоб в кожній громаді була можливість назбирати достатню кількість податків для утримання середньої школи та пункту меддопомоги. Кошти при цьому не потрібно буде передавати "наверх", а потім отримувати їх назад у вигляді дотацій та субвенцій – вони тепер зберігатимуться в громаді, і відповідні повноваження щодо середньої освіти та меддопомоги перейдуть, вслід за коштами, на рівень місцевої влади. В нових районах зосередиться професійно-технічна освіта, а також вторинна медична допомога – лікарні та диспансери, на які теж вистачатиме місцевих коштів та відповідних повноважень.

Найбільший виклик у цій реформі – це термін. Дедлайн – жовтень 2015 року, коли відбудуться місцеві вибори. Обиратися повинні місцеві ради вже нових адміністративно-територіальних одиниць, інакше повноваження нікому буде передавати, а кошти ніхто не назбирає. Уряд і далі продовжуватиме централізовано збирати кошти в єдиний казан, а потім роздавати звідти місцевим органам влади, "сьорбаючи" і собі потроху. Якщо урядовці не оговтаються вже зараз, і не почнуть децентралізацію, вона відкладеться на п'ять років – до наступних місцевих виборів.

Бізнес з подвійними стандартами. Втративши російський ринок, ми не поспішаємо замінити його європейським. Зокрема, Уряд гальмує перехід до європейських стандартів якості виробництва, не запланувавши це в своїй Програмі.

Як відомо, в Україні контролюють готову продукцію – тобто, результат виробництва. Натомість, європейці контролюють процес – чи організований цикл виробництва таким чином, щоб на виході була безпечна продукція. Через принципову різницю цих двох підходів українські бізнесмени повинні відповідати обидвом наборам стандартів – якщо все ж хочуть потрапити на ринки Європи, витрачаючи час та кошти на різні лінії виробництва для українського та європейського споживача. Терміновим з наблизити українське законодавство до європейського, щоб подолати фітосанітарні, санітарні та технічні бар’єри в торгівлі між Україною та ЄС.

Не менш важливим є терміново провести судову реформу, яку Уряд прагне відтягнути щонайменше на рік. Есперти Реанімаційного пакету реформ переконані, що провести законодавчі зміни можна і треба вже в першій половині 2015 року, щоб в 2016 році вже завершувати впровадження реформи.

З цього прикрого документу напрошується один прикрий для прем'єра Яценюка висновок: якщо він не перестане одноосібно планувати реформи в країні – не прислухаючись до парламентської більшості, яка посадила його в крісло, а також до експертної спільноти, – то він стане черговим розчаруванням українців. Одноосібно складені плани в нього виходять погані, бо такі упущення в п'ятирічному плані дій – неприпустимі.