Заборона дискримінації в практиці ЄСПЛ та національному судочинстві
Проаналізовано керівні позиції Європейського суду з прав людини стосовно застосування заборони дискримінації, а також їх імплементацію в національному судочинстві
Вступ
Принцип заборони дискримінації, закріплений у статті 14 Європейської конвенції з прав людини та статті 1 Протоколу № 12, є одним з наріжних каменів сучасної системи захисту прав людини. Його правильне розуміння та застосування має критичне значення для забезпечення справедливості та рівності у правовідносинах. Однак практика показує, що цей принцип часто застосовується поверхнево або неправильно, що призводить до серйозних наслідків як для окремих осіб, так і для правової системи загалом.
Стаття 14 ЄКПЛ не діє автономно, а гарантує недискримінацію у користуванні правами та свободами, визнаними Конвенцією (це ж стосується статті 1 Протоколу № 12, котра встановлює заборону дискримінації в користуванні правами, закріпленими національним законом). Ця особливість створює складну правову конструкцію, розуміння якої потребує глибокого аналізу як теоретичних засад, так і практичних аспектів застосування. Європейський суд з прав людини протягом десятиліть розробляв детальну методологію розгляду скарг про дискримінацію, створивши тест, який став стандартом для багатьох національних судів Європи.
Принципи застосування заборони дискримінації за практикою ЄСПЛ
1. Автономність статті 14 ЄКПЛ та концепція "поглинання"
Стаття 14 ЄКПЛ має особливий характер – вона є "допоміжною" та не застосовуєтьсянезалежно й відірвано від інших прав Конвенції. Як зазначив ЄСПЛ у справі Carson and Others v. the United Kingdom [GC], § 63: "Стаття 14 лише доповнює інші матеріальні положення Конвенції та Протоколів".
Водночас стаття 14 має відносну автономність – її застосування не потребує встановлення порушення основного права. Так, справа Sidabras and Džiautas v. Lithuania стосувалася колишніх співробітників КДБ, яким литовське законодавство забороняло працювати у приватному та державному секторі протягом 10 років після незалежності. ЄСПЛ підкреслив у § 38: "до цієї міри вона [стаття 14] є автономною", встановивши порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 навіть без окремого порушення права на приватне життя.
Концепція "поглинання" застосовується, коли ЄСПЛ може вирішити не розглядати справу за статтею 14, якщо дискримінація не є фундаментальним аспектом справи. Так, у справі Dudgeon v. the United Kingdom йшлося про кримінальну відповідальність за гомосексуальні стосунки між дорослими чоловіками в Північній Ірландії. Суд зазначив у § 67: "загалом не є необхідним для Суду також розглядати справу за статтею 14, хоча позиція є іншою, якщо явна нерівність у ставленні під час користування відповідним правом є фундаментальним аспектом справи".
Для унаочнення цього положення розглянемо справу Загубня і Табачкова протиУкраїни, якастосувалася побиття двох жінок-представниць Свідків Єгови. Національні органи правопорядку не розслідували дискримінаційний мотив злочину, в чому ЄСПЛ побачив порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 3 ЄКПЛ (окремого розгляду за ст. 9 не було потрібно, оскільки релігійний мотив ненависті до заявниць вже знайшов відображення у застосування статті 14). Натомість у справі Christine Goodwin v. the U.K. ЄСПЛ постановив про те, що відсутність у британському законодавстві юридичного механізму для зміни статі становить порушення основного права, передбаченого статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та не потребує додаткового розгляду за ст. 14.
Таким чином, фактори, що перешкоджають окремому розгляду статті 14 є наступними:
1. Повне поглинання основним правом:
- автоматичне усунення дискримінації при вирішенні основної проблеми;
- ідентичні засоби захисту через основне право;
- той самий результат для заявника.
2. Відсутність додаткової цінності:
- не потрібні специфічні стандарти дискримінації;
- основне право адекватно захищає від дискримінаційних ефектів;
- немає системних аспектів дискримінації для розгляду.
Унаочнимо порівняння цих справ в наступній таблиці:
Справа | Істотність дискримінації | Окремий розгляд ст. 14 | Причина |
Christine Goodwin | ✅ Висока | ❌ Ні | Застосування статті 8 повністю вирішила проблему |
Загубня і Табачкова | ✅ Висока | ✅ Так | Статті 3,9 не охопили зобов'язання щодо розслідування мотиву релігійної нетерпимості |
Питання, які ставить ЄСПЛ при оцінці окремого розгляду за ст. 14:
- Чи існує дискримінація фактично? (істотність)
- Чи основне конвенційне право повністю вирішує проблему? (поглинання)
- Чи потрібні додаткові стандарти захисту? (додаткова перспектива)
- Чи змінить окремий аналіз результат для заявника? (практична цінність)
2. Тест на дискримінацію у практиці ЄСПЛ
ЄСПЛ сформулював структурований тест на дискримінацію, основи якого закладені у справі про бельгійську мовну освіту (Belgian linguistic case, 1968) та розвинені в подальшій практиці Суду.
Формула дискримінації
У справі Molla Sali v. Greece [GC] йшлося про грецьку громадянку мусульманського віросповідання, чий померлий чоловік заповів їй 2/3 майна, але грецькі суди застосували ісламське право і залишили їй лише 1/12 частину. ЄСПЛ встановив у § 135: "Не всі різниці у ставленні становлять дискримінацію, а лише ті, які позбавлені "об'єктивного та розумного виправдання"". Різниця у ставленні є дискримінаційною, якщо вона "не переслідує "легітимну мету" або якщо немає "розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягти"".
Перший елемент: порівнювані ситуації та захищена ознака
У справі Carson and Others v. the United Kingdom [GC] британські пенсіонери, які проживали в різних країнах, скаржилися на те, що їхні пенсії індексувалися лише за умови проживання у певних державах. ЄСПЛ підкреслив у § 61: "для того, щоб виникло питання за статтею 14, повинна бути різниця у ставленні до 'осіб в аналогічних або релевантно подібних ситуаціях'".
Критерії порівнюваності детально визначені у справі Fábián v. Hungary [GC], яка стосувалася колишнього співробітника органів безпеки, який скаржився на зменшення пенсії через свою попередню діяльність. Суд зазначив у § 113, що "вимога продемонструвати аналогічну позицію не вимагає, щоб групи для порівняння були ідентичними". У § 121 Суд встановив: "Елементи, які характеризують різні ситуації та визначають їх порівнюваність, повинні оцінюватися у світлі предмета, мети оспорюваного положення та контексту, в якому відбувається передбачувана дискримінація".
Встановлення захищеної ознаки або статусу є невід'ємною частиною першого елементу тесту. Захищені ознаки поділяються на ті, які поіменовані в Конвенції, та інші, які розвинуті у практиці Суду. Всупереч поширеному уявленню захищені ознаки - це не вроджені або незмінні ознаки людини (як-от раса), а будь-які персональні ознаки чи характеристики, які визначають приналежність людини до певної захищеної групи. Так, у справі Biao v. Denmark [GC] данський громадянин тоголезького походження та його дружина-ганка скаржилися на відмову у возз'єднанні сім'ї через вимогу 28-річного громадянства. Суд зазначив у § 89, що пряма дискримінація описується як "різниця у ставленні до осіб в аналогічних або релевантно подібних ситуаціях" та "на основі ідентифікованої характеристики або "статусу"". Таким чином, встановлення того, що різне ставлення ґрунтується на захищеній ознаці (расі, статі, релігії, національному походженні тощо), є критично важливою частиною першого етапу аналізу.
Другий елемент: встановлення різного (несприятливого) ставлення
Після встановлення порівнюваності та захищеної ознаки необхідно довести фактичну різницю у ставленні. Це може проявлятися як пряма дискримінація, коли різне ставлення є безпосереднім та очевидним, або як непряма дискримінація. У справі D.H. and Others v. the Czech Republic [GC] ромські діти скаржилися на їх масове розміщення у спеціальних школах для дітей з розумовими вадами. Суд встановив у § 184, що непряма дискримінація "може мати форму диспропорційно шкідливих наслідків загальної політики або заходу, який, хоча і сформульований у нейтральних термінах, має особливий дискримінаційний вплив на певну групу".
Третій елемент: об'єктивне та розумне виправдання
Після встановлення різного ставлення тягар доведення переходить на відповідача. Цей етап включає два піделементи: легітимність мети та пропорційність засобів. У справі Molla Sali v. Greece[GC], § 135, ЄСПЛ встановив: "Різниця у ставленні буде дискримінаційною, якщо вона 'не має об'єктивного та розумного виправдання', тобто якщо вона не переслідує 'легітимну мету' або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть реалізувати".
Щодо пропорційності, у справі Belgian linguistic case, § 10, ЄСПЛ встановив, що заходи повинні "забезпечувати справедливий баланс між захистом інтересів спільноти та повагою до прав і свобод, гарантованих Конвенцією". У справі Marckx v. Belgium, яка стосувалася дискримінації позашлюбних дітей у спадковому праві, Суд підкреслив у § 33 необхідність "розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та легітимною метою, яку прагнуть досягти".
3. Підвищений стандарт перевірки для "підозрілих" ознак
ЄСПЛ застосовує диференційовані стандарти залежно від підстави дискримінації. У справі Molla Sali v. Greece [GC], § 136, Суд зазначив, що держави мають певну межу розсуду, яка "варіюється залежно від обставин, предмета та контексту справи".
Водночас для певних підстав дискримінації стандарт перевірки підвищується. Суд неодноразово встановлював, що жодна різниця у ставленні, заснована виключно або вирішальною мірою на етнічному походженні особи, не може бути об'єктивно виправданою. У справі Konstantin Markin v. Russia [GC] російський військовослужбовець скаржився на відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною, яка надавалася лише жінкам-військовослужбовцям. Щодо дискримінації за ознакою статі Суд зазначив у § 127: "держава повинна довести, що така різниця була необхідною для досягнення важливої публічної мети та що використані засоби були пропорційними цій меті".
"Дуже вагомі причини" потрібні для виправдання різного ставлення за такими ознаками як раса, етнічне походження, стать, сексуальна орієнтація та релігія.
4. Практичне застосування: справа Sidabras and Džiautas v. Lithuania
Застосування тесту на дискримінацію у справі Sidabras and Džiautas v. Lithuania демонструє, як працює цей механізм на практиці. Справа стосувалася двох литовських громадян, які працювали у КДБ до 1991 року і після незалежності Литви були звільнені з роботи через "Закон про оцінку діяльності співробітників радянських спецслужб". Закон забороняв їм працювати у державному та приватному секторі протягом 10 років.
Перший елемент тесту передбачав встановлення порівнюваних ситуацій та захищеної ознаки. Колишні співробітники КДБ порівнювалися з іншими громадянами Литви щодо права на працевлаштування в контексті статті 8 ЄКПЛ (приватне життя, оскільки сфера її застосування витлумачується Страсбурзьким судом широко і охоплює «створення стосунків із зовнішнім світом). Захищеною ознакою була попередня професійна діяльність у радянських органах безпеки – однак ЄСПЛ не розглядав окремо, чи ця ознака є захищеною, оскільки вважав це очевидним.
Другий елемент полягав у встановленні різного ставлення. ЄСПЛ констатував пряму дискримінацію через законодавчу заборону працювати протягом 10 років, яка застосовувалася виключно до цієї категорії осіб та істотно обмежувала їхні можливості працевлаштування.
Третій елемент аналізу стосувався об'єктивного виправдання. Демократизація та захист національної безпеки було визнано правомірною метою обмеження. Однак щодо пропорційності у § 59 ЄСПЛ зазначив, що заборона на працевлаштування протягом десяти років є надмірно широкою та непропорційною до переслідуваної мети, оскільки вона носили вкрай широкий характер – охоплювала як державний, так і приватний сектор без індивідуальної оцінки впливу таких обмежень.
ЄСПЛ встановив порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8, підкресливши автономність статті 14 , котра застосовується навіть за відсутності порушення основного конвенційного права.
5. Процедурні зобов'язання у справах про дискримінацію
У справах про насильство з дискримінаційних мотивів ЄСПЛ встановив додаткові процедурні зобов'язання держави. Справа Nachova and Others v. Bulgaria [GC] стосувалася вбивства двох ромів військовою поліцією. Суд підкреслив у § 160: "коли є підозра, що расистські ставлення відіграли роль у подіях, особливо важливо, щоб офіційне розслідування проводилося з особливою ретельністю та щоб воно здатне було визначити, чи етнічна ненависть або упередження мотивували дії".
У справі Abdu v. Bulgaria, яка стосувалася побиття ромського хлопчика поліцейськими, ЄСПЛ зазначив у § 44: "Державні органи зобов'язані проводити ефективне та адекватне розслідування шляхом з'ясування того, чи були дискримінаційні мотиви".
Узагальнення практики ЄСПЛ
Принципи застосування заборони дискримінації за практикою ЄСПЛ ґрунтуються на структурованому тесті на дискримінацію, що включає встановлення порівнюваних ситуацій та захищеної ознаки, доведення різного ставлення та перевірку об'єктивного виправдання через легітимну мету та пропорційність. Встановлення захищеної ознаки або статусу є невід'ємною частиною першого елементу тесту, оскільки дискримінація завжди ґрунтується на певній характеристиці особи або групи. Концепція поглинання застосовується лише коли дискримінація не є фундаментальним аспектом справи. Українські суди повинні точно дотримуватися цих принципів, застосовуючи конкретні стандарти, вироблені практикою ЄСПЛ у відповідних справах.
Застосування принципу заборони дискримінації в національному судочинстві
Важливість правильного застосування принципів недискримінації
Правильне розуміння та застосування принципів заборони дискримінації у судочинстві має фундаментальне значення для забезпечення верховенства права та захисту прав людини. Концептуальні помилки у цій сфері створюють системні ризики, які виходять далеко за межі окремих судових справ.
Коли суди не застосовують належним чином тест ЄСПЛ або поверхнево аналізують ознаки дискримінації, особи, які належать до меншин чи маргіналізованих груп, втрачають ефективний судовий захист. Формальне посилання на принципи недискримінації без їх змістовного застосування перетворює конституційні гарантії на декларації. Більше того, неточне розмежування між звичайним порушенням права та дискримінацією призводить до формування помилкової судової практики. Суди можуть або надмірно розширювати поняття дискримінації, включаючи до неї всі випадки нерівного ставлення, або навпаки - звужувати його до випадків прямого умислу, ігноруючи непряму дискримінацію.
Особливо небезпечним є ефект знецінення змісту антидискримінаційних норм: коли принципи недискримінації застосовуються без належного правового аналізу, вони поступово втрачають свою специфіку та захисну функцію. Це створює серйозні ризики у контексті євроінтеграційних процесів, оскільки неправильна імплементація стандартів ЄСПЛ може призвести до системного невиконання Україною міжнародних зобов'язань.
Коректне застосування тесту ЄСПЛ
Так, Верховний Суд у справі № 304/1409/16-а дав всиновок у справі про поновлення пенсійних виплат. Справа стосувалась громадянки України, яка працювала у правоохоронних органах і набула право на пенсію за вислугу років. Після виїзду за кордон її пенсійні виплати було припинено на підставі тогочасного законодавства, яке ставило право на пенсію у залежність від постійного проживання в Україні. Коли жінка повернулась в Україну, Пенсійний фонд відмовився поновити виплати, посилаючись на формальні підстави.
Суд застосував комплексний підхід до аналізу дискримінації, який включав конституційний аналіз через призму Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 про неконституційність залежності пенсійних прав від місця проживання. Особливо важливим стало пряме застосування рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", де було констатовано порушення статті 14 ЄКПЛ у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу. Суд визнав дискримінацію за ознакою місця проживання.
Правовий висновок суду був наступним: "Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа". Це рішення коректно імплементує європейські стандарти недискримінації у національну судову практику.
Некоректне застосування тесту ЄСПЛ
Справа № 910/6471/18, розглянута Великою Палатою Верховного Суду 3 грудня 2019 року, стосувалась спору між власниками різних типів нерухомості в одному будинку. ОСББ на загальних зборах прийняло рішення встановити різні тарифи на утримання будинку: для власників житлових приміщень - 5,00-5,50 грн за квадратний метр, а для власників нежитлових приміщень (офісів, магазинів) - 7,00-7,70 грн за квадратний метр.
Підприємство, яке володіло нежитловими приміщеннями в цьому будинку, оскаржило це рішення як дискримінаційне. Компанія стверджувала, що за однакові послуги з утримання будинку (прибирання під'їздів, обслуговування ліфтів, охорона території) власники нежитлових приміщень змушені платити на 40% більше без будь-якого об'єктивного обґрунтування. Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги підприємства, підкресливши, що «норми законодавства не розділяють при нарахуванні витрат на утримання будинку в залежності від типу нерухомості. Єдиним критерієм, визначеним законодавцем, є частка у загальній площі приміщень», а «співвідношення голосів 78,82% до 21,18% заздалегідь визначає чиї саме права будуть захищені прийнятим рішенням. Для забезпечення справедливості прийнятого рішення, відповідач мав змінити і порядок голосування з цього питання». Апеляційна інстанція залишила це рішення без змін.
Однак Велика Палата Верховного Суду (дещо несподівано) скасувала рішення першої та другої інстанцій, віднісши прийняття подібних тарифів до компетенції ОСББ. І хоч ВС формально згадав про принципи заборони дискримінації та навів відповідні правові норми, однак не провів навіть спроби аналізу обставин справи за тестом ЄСПЛ. Зокрема, суд поверхово ідентифікував порівнювані групи власників та не дослідив об'єктивність виправдання встановлених відмінностей у тарифах.
Критику такого підходу слушно висловили судді Гудима Д.А. та Пророк В.В. в окремій думці, зазначивши: "Велика Палата Верховного Суду не спростувала факт … дискримінації... не з'ясувала, чи оскаржене рішення створює несприятливі умови без об'єктивного та розумного обґрунтування". Пафос критикованого рішення полягає в тому, що Велика Палата розглядає компетенцію ОСББ як таку, яка per se дозволяє встановлення дискримінаційних умов та тарифів, що різко констрастує з практикою ЄСПЛ.
Коли дискримінація плутається з порушенням основного права
Резонансна справа № 465/3382/17, розглянута Франківським районним судом м. Львова 4 серпня 2017 року, демонструє типові помилки у застосуванні принципів недискримінації. Позивач, український споживач, звернувся до суду проти ТОВ "Алло" з вимогою про надання інформації про товари українською мовою. Суть проблеми полягала в тому, що на веб-сайті компанії allo.ua інформація про мобільні телефони та інші товари була представлена лише іноземною мовою, що унеможливлювало для позивача свідомий вибір товару і прямо порушувало право споживачів на інформацію, закріплене Законом України «Про захист прав споживачів». Компанія також проігнорувала письмові запити споживача про надання інформації державною мовою. Суд вирішив справу на користь позивача, обгрунтовуючи рішення зокрема принципом заборони дискримінації. Апеляційний суд Львівської області 16 липня 2018 року підтвердив рішення першої інстанції, посилаючись на статтю 14 ЄКПЛ та зазначивши, що "користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за мовною ознакою". Однак цей підхід виявляється методологічно неточним.
Суд не провів аналізу дискримінації як самостійного правопорушення та не застосував тест ЄСПЛ. Зокрема, не було ідентифіковано порівнювані групи споживачів (наприклад, україномовні та російськомовні споживачі), не встановлено факт різного ставлення до різних категорий осіб та не досліджувалось, чи мало таке ставлення об'єктивне виправдання. Фактично суд розглядав порушення права на інформацію державною мовою як автоматичне порушення принципу недискримінації, що є концептуальною помилкою. Такий підхід змішує два різні правові інститути – порушення конкретного права споживача та дискримінацію як особливу форму порушення принципу рівності.
Ще одним прикладом є постанова Верховного Суду від 5 червня 2024 року, № 202/5012/21. Позивач працював водієм навантажувача на підприємстві АТ "Інтерпайп Дніпропетровський Втормет" з 2016 року. У травні 2019 року він вступив до профспілки, невдовзі був неправомірно звільнений і поновлений на посаді судом. Під час загального підвищення заробітної плати у 2021 році він з'ясував, що інші водії навантажувачів отримали більше підвищення заробітної плати. .
Суд першої інстанції ухвалив рішення на користь позивача, визнавши дії відповідача неправомірними, хоч і не знайшов дискримінації в діях роботодавця. Однак Дніпровський апеляційний суд скасував це рішення, посилаючись на те, що зарплата має «індивідуальний» (читай – за визначенням дискримінаційний) характер, а позивач не довів зв’язку із діями роботодавця та членством в профспілці позивача.
Не знайшовши розумного виправдання різниці в оплаті праці працівників, Верховний Судкваліфікував спірні відносини як «непряму дискримінацію» в оплаті праці та скасував рішення другої інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Гадаємо, навіть за умови визнання, що дискримінація становила істотний аспект справи, усе ж кваліфікація мала б бути за нормою про пряму дискримінацію, адже правила, за якими нараховувались різні доплати працівникам, не були формально нейтральними, однак питання, яке нас цікавить тут – чи є в принципі використана Верховним Судом кваліфікація правильною, чи, можливо, Суд повинен був обмежитись встановленням порушення основного права (на рівну оплату праці).
Застосовуючи описану вище доктрину поглинання в практиці ЄСПЛ до справи про різну оплату праці водіїв навантажувачів, слід зазначити, що право на рівну оплату за працю рівної цінності є повноцінним основним соціальним правом, закріпленим у статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, статті 4 Європейської соціальної хартії та статті 43 Конституції України. Оскільки у справі чітко встановлено, що працівники виконували однакову роботу в тих самих умовах, але отримували різну оплату без об'єктивних підстав, це становить пряме порушення основного права. Встановлення дискримінаційного елементу у такому контексті не додає нової якості правового захисту.
Верховний Суд, обравши кваліфікацію через дискримінацію замість прямого застосування права на рівну оплату праці, дещо відійшов від європейських стандартів правозастосування та ускладнив правову конструкцію справи. За логікою ЄСПЛ правильним підходом було бивстановлення порушення права на справедливу оплату праці з зазначенням, що це порушення не потребує окремого розгляду під кутом зору антидискримінаційного законодавства. Такий підхід забезпечив би ту саму компенсацію для працівника, але водночас відповідав би принципу правової економії та чіткості юридичних кваліфікацій, що характерні для практики Європейського суду з прав людини.
Підміна прямої дискримінації непрямою
Справа № 826/12123/16, розглянута Верховним Судом демонструє іще одну методологічну проблему у кваліфікації виду дискримінації. Внутрішньо переміщена особа оскаржувала постанови Кабінету Міністрів України, які встановлювали спеціальні додаткові процедури контролю за соціальними виплатами виключно для ВПО. Зокрема, ВПО мали регулярно підтверджувати своє місце проживання, проходити додаткові перевірки та виконувати інші процедурні вимоги, які не застосовувались до звичайних пенсіонерів та отримувачів соціальних виплат.
Суд кваліфікував цю ситуацію як непряму дискримінацію, констатувавши, що оскаржувані норми "призводять до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО". Це є концептуальною помилкою, оскільки непряма дискримінація виникає тоді, коли формально нейтральна норма створює несприятливі наслідки для певної групи. У даній справі норми не були нейтральними – вони прямо виділяли ВПО як окрему категорію та встановлювали для них спеціальний режим.
Хоча суд дійшов правильного висновку про наявність дискримінації, неправильна правова кваліфікація її виду створює небажаний прецедент, позаяк випадки прямої і непрямої дискримінації потребують різної методології обґрунтування.
Висновки
Аналіз судової практики свідчить про проблеми в розумінні та застосуванні принципів заборони дискримінації українськими судами, що може набувати форм неправильного застосування, підміни порушення основного права дискримінацією та неправильної кваліфікації різновиду дискримінації. Означена ситуація створює концептуальну плутанину та може призвести до неправильного застосування правових стандартів та засобів захисту.
Позитивною тенденцією є поступове впровадження посилань на практику ЄСПЛ та застосування розробленого Страсбурзьким судом тесту.
- Заборона дискримінації в практиці ЄСПЛ та національному судочинстві Володимир Гончаров 17:14
- Зміна пікселя на Multicam: коли замість реформи шиють схему Дана Ярова 13:50
- Що вбиває твою енергію? Олександр Скнар 13:09
- Освіта під тиском змін: як підтримати нове покоління фінансистів Анна Анзіна 13:08
- Юридична модель енергохабу: ключ до угод, страхування й інвестицій Ростислав Никітенко 08:38
- Важлива справа для незалежних НАБУ і САП Андрій Павловський вчора о 19:50
- Системно-синергетическая стратегия устойчивого развития Украины Вільям Задорський вчора о 19:12
- Щодо реєстрації волонтерської діяльності Валентина Слободинска вчора о 13:40
- Когда закончится/начнется война - видео Володимир Стус 02.08.2025 20:25
- Як обслуговувати СЕС? Покрокова інструкція з використання станцій Олександр Ковпак 02.08.2025 16:29
- Відродження заповідника "Стародавній Київ" справа державна Ольга Рутковська 01.08.2025 23:53
- Оцінка ефективності мотивації персоналу як ключовий фактор успіху бізнесу Олександр Висоцький 01.08.2025 14:17
- Перемога в Лондоні вартує оплесків! Георгій Тука 31.07.2025 15:28
- Як прибрати "шум" і побачити головне: вправа, яка змінює фокус і життя Олександр Скнар 31.07.2025 13:01
- Транспортна стратегія України: результати URC Юлія Маліч 31.07.2025 12:49
- Перемога в Лондоні вартує оплесків! 2733
- Важлива справа для незалежних НАБУ і САП 196
- Data-driven в HR: як аналітика ментального стану допомагає зберегти команди 113
- Стара система безпеки більше не працює: нова професія як відповідь на виклики 77
- Психологія управління в умовах невизначеності: чому лідери починають усе контролювати 76
-
Дешеві й небезпечні. Як західні країни створюють свої аналоги "шахедів"
Технології 12661
-
"Тиха відпустка": що це за тренд і хто її практикує
Життя 4757
-
Перехоплення ініціативи. Який успіх потрібний Україні на переговорному треку
Думка 3646
-
Біля Львова відкрили найбільший у Східній Європі завод із перероблення риби – фото
Бізнес 2292
-
Льодяники для країни Сонця, що сходить. Як українка змогла вийти на ринок Японії
Бізнес 2283