Санкції проти 112 та NewsOne: чи захистить телеканали конвенція з прав людини?

Верховна Рада України просить застосувати санкції проти інформаційних агенцій, що по суті мають на меті обмежити роботу двох конкретних новинних телеканалів країни.

В постанові йдеться про сім юридичних осіб, але по суті прийняте рішення стосується телеканалу NewsOne”, представленого ТОВ “Новини 24 Години” та телеканалу "112 Україна", який представляють  ТОВ “Аріадна ТВ”, ТОВ “Новий формат ТВ”, ТОВ “Вибір ТВ”, ТОВ “Телерадіокомпанія “112-ТВ”, ТОВ “Лідер ТВ” та ТОВ “Партнер ТВ”, що взяли ліцензії на регіональне мовлення, але випускають контент київського виробника через супутник на всю Україну.

Депутати-автори документу стверджують, що над каналами "встановлено контрольованість з боку українських олігархів" та рекомендують Раді національної безпеки і оборони України пропозиції щодо застосування певних санкцій до згаданих вище семи юридичних осіб.

Враховуючи, що вказані у переліку компанії є суб’єктами інформаційної діяльності, цілком логічно говорити про те, що запропоновані Верховною Радою санкції у разі застосування становитимуть втручання у право на свободу вираження поглядів, яке закріплене та захищене статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Дослівно: це є право, у тому числі, одержувати і передавати інформацію та ідеї.

Оскільки ми живемо у фактичних умовах війни, яка здійснюється різними, у тому числі й інформаційними засобами, захист інформаційного простору є нагальною потребою. Але давайте спробуємо розібратися, чи виправдані такі способи захисту з точки зору українського права і правозастосовної практики Європейського суду з прав людини?

Чи «втручання у право» обов’язково свідчить про «порушення права»? З практики ЄСПЛ слідує, що таке втручання може бути прийнятним у демократичному суспільстві та, відповідно, не становитиме порушення статті 10 Конвенції, якщо додержані три критерії: 1. таке втручання передбачене «законом»;

2. воно переслідує «легітимну мету», вказану у параграфі 2 статті 10;

3. застосоване втручання є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї мети (критерій «пропорційності»).

Причому при розгляді справ за заявами про порушення статті 10 Європейський суд перевіряє втручання на відповідність вказаним критеріям саме у такій послідовності, а недодержання одного із них виключає необхідність перевірки на відповідність наступному і свідчить про порушення з боку держави.

Спробуємо, наскільки це можливо зараз, здійснити такий-собі «сухий», неупереджений та поверховий аналіз ймовірних санкцій внаслідок цього рішення парламенту з огляду на усталену практику Європейського суду.

Оскільки остаточно прийнятий текст постанови Верховної Ради ще не опублікований, можливо, через звернення депутатів від “Опозиційного блоку” щодо неперсонального голосування, звернемося до тексту проекту постанови, яка була прийнята в цілому.

Отже, чи буде втручання передбачене «законом»? Передовсім підкреслимо, що Європейський суд розглядає поняття «закон» як автономне, що може не співпадати зі змістом цього терміну згідно з національним законодавством.

Тож це має бути певний акт державного органу, який встановить правову основу втручання. При цьому Європейський суд при застосуванні цього критерію перевіряє, у тому числі, «якість та зрозумілість закону».

Нагадаємо, що частина 1 статті 5 Закону «Про санкції» визначає, що пропозиції, зокрема, щодо застосування санкцій виносяться на розгляд РНБО, у тому числі Верховною Радою. У переліку видів санкцій, встановленого статтею 4 цього Закону, є й ті, які пропонуються парламентом у додатку до ухваленої постанови.

Важливо також відзначити, що за частиною 2 статті 1 цього Закону, санкції можуть застосовуватися по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Відтак, за змістом цієї норми, заходи можуть вживатись до української компанії, «яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента».

Тож – хто здійснює «контроль» саме тих юридичних осіб, про яких йдеться у постанові Верховної Ради та щодо яких можуть бути застосовані санкції? З одного боку, встановити відомості щодо їхніх «засновників (учасників)» нескладно – вони є у загальному доступі. Також нескладно дізнатись, хто саме є «контролерами» («кінцевими бенефіціарними власниками») цих засновників (учасників) (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Зокрема, єдиним засновником (учасником) однієї із юридичних осіб із «санкційного списку» є швейцарська компанія, контролером якої є особа, яка проживає у Німеччині. Ця ж сама швейцарська компанія має переважні частки у статутних капіталах п’яти інших українських юридичних осіб. Щодо сьомої компанії-резидента – єдиним її засновником (учасником) є інша швейцарська компанія, контролером якої є фізична особа-резидент.  

На нашу думку, для цілей Закону «Про санкції» термін «контроль», має розумітись у тому значенні, яке розкрите в Законі «Про захист економічної конкуренції», виходячи з потреби визначення кола тих осіб, які підлягають санкціям. Хоча, безперечно, з точки зору необхідності додержання однакового тлумачення та застосування законодавець міг би приділити цьому моменту більше уваги.

Попри це вважаємо, що кожна із семи компаній із додатку до постанови парламенту може розглядатись як така, що «знаходиться під контролем іноземної юридичної особи».

Стосовно «легітимної мети» втручання у конвенційне право, Європейський суд неодноразово наголошував, що перелік цілей застосування обмежень свободи вираження поглядів, визначений  параграфом 2 статті 10 Конвенції, є вичерпним, а саме: «в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду».

Тож вжиття заходів, які передбачають втручання у право на свободу вираження поглядів, мають переслідувати лише одну чи кілька із наведеного масиву цілей.

На наш погляд, з практичної точки зору найбільш складним є додержання критерію «пропорційності», тобто співмірності вжитих заходів тій меті, яка переслідується. У цьому аспекті ключовим моментом може бути бачення Європейським судом значення діяльності відповідних ЗМІ. Зокрема, звертаючись до цього критерію у рішенні у справі «Case of TV Vest AS & Rogaland Pensjonistparti v. Norway», Європейський суд наголосив, що «слід зважити на той факт, що аудіовізуальні ЗМІ мають більш безпосередній та потужній вплив, аніж друковані видання».

У свою чергу, безперечно, більша ефективність впливу на глядацьку/слухацьку аудиторію з боку аудіовізуальних ЗМІ обумовлює й значно більшу відповідальність, яка на них покладається.

В умовах фактичного початку виборчих перегонів суспільство стає навіть більш чутливим до спроб влади контролювати діяльність ЗМІ. Колеги нагадали мені про практику Верховної Ради приймати напередодні виборів постанови «про забезпечення безперешкодної діяльності ЗМІ», причому такі постанови приймалися практично перед кожними виборами навіть в період до Революції гідності.

То ж дуже важливим є дотримання юридичних процедур при прийнятті таких рішень, вони дозволять уникнути оскарження відповідних рішень як всередині країни, так і за її межами.

А поки, попри те, що остаточного тексту постанови про санкції на сайті Верховної Ради не опубліковано, стурбованість прийнятими рішеннями вже висловили в ОБСЄ. Ми ж стежитимемо за розвитком подій, щоб подивитися, в якому вигляді ця ініціатива дійде до РНБО України, яку, як відомо, є колективним органом, що його очолює президент Петро Порошенко.