Обвинувальний акт vs таємниця досудового розслідування

В контексті діяльності ДБР та інших органів правопорядку.

Обвинувальний акт є процесуальним документом, котрим закінчується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПКУ). Всі фактичні обставини підтверджені доказами, ризик знищення чи приховування яких існував під час досудового розслідування, описуються в ньому та разом з описом відповідної кримінально-правовою кваліфікації і реєстром матеріалів передаються до суду (ст. 291 КПКУ). Саме для виключення ризику знищення/приховування/підроблення доказів кримінального провадження і існує так звана «таємниця досудового розслідування» визначена статтею 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації», котра гарантована відповідними нормами КПКУ (ст.222 КПКУ) та ККУ (ст. 387 ККУ).

Але після закінчення досудового розслідування зникає і сама «таємниця», оскільки інформація наявна в обвинувальному акті, за виключенням випадків проведення закритих судових засідань, оголошується у відкритому судовому засіданні (ч.2 ст. 27 КПКУ), тобто публічно, в судовому засіданні, куди може прийти будь-який вільний слухач і тим паче журналіст та записати відповідну інформацію на портативні аудіо пристрої і відтворити їх будь-де.

Звичайно, не вся інформація з обвинувального акту підлягає оприлюдненню. До цих даних, котрі не підлягають оприлюдненню, однозначно відноситься інформація про анкетні (персональні) дані обвинуваченого (а також потерпілого та викривача)  оскільки до ухвалення відповідного вироку судом особа вважається невинуватою і висвітлення про неї інформації в рамках кримінального провадження може завдати непоправної шкоди її репутації та загалом неупередженості правосуддя.

Вищевказане підтверджується і практикою ЄСПЛ. У справі «Беда проти Швейцарії» (заява №56925/08,рішення від 29 березня 2016 року) було зазначено: «68.Підкреслюючи, що гарантована статтею 10 Конвенції і пунктом 1 статті 6 Конвенції права в принципі заслуговують на однакову повагу, Суд повторює, що надання особливого захисту таємниці кримінального слідства є правомірним з огляду на важливість питань, яких торкається кримінальне провадження, як для відправлення правосуддя, так і для прав осіб, які перебувають під слідством, на те, щоб їх вважали невинуватими. Суд наголошує, що таємниця слідства спрямована, з одного боку, на захист інтересів кримінального провадження, бо існують ризики змови й небезпека того, що докази можуть бути підроблені чи знищені, та, з іншого боку, інтересів обвинуваченого, особливо з погляду презумпції невинуватості, а в більш загальному плані-його особистих стосунків та інтересів. Така таємність також виправдана потребою в захисті процесів формування думки та ухвалення рішень у судовій системі.»

У національній судовій практиці також дотримана позиція про публічність інформації про кримінальне провадження. Постанова Верховного Суду від 31 липня 2018 року по справі №804/7312/15[1] є цікавою з огляду на те, що : а) ВС зазначив, що на порядок доступу до інформації про кримінальні провадження все ж розповсюджується дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» б) для надання обмеження в доступі до цієї інформації розпоряднику цієї інформації обов’язково потрібно проходити «трискладовий тест»

Отже, інформація в обвинувальному акті є публічною доступ до якої не може бути обмежено (за виключенням інформації про анкетні (персональні) дані обвинуваченого, потерпілого, викривача) оскільки обвинувальний акт створюється в процесі діяльності суб’єкта владних повноважень (ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Інформація, яка значиться в самому обвинувальному акті за виключенням персональних даних обвинуваченого, потерпілого, викривача, становить значний суспільний інтерес, оскільки його аналіз може надати інформацію про ефективність роботи органу правопорядку, який пізніше буде використаний народом при здійсненні ним безпосередньої влади на виборах (ст. 5 Конституції України).

Крім того, оприлюднений обвинувальний акт сам по собі є проявом відповідного принципів відкритості і прозорості в роботі відповідного органу правопорядку, згідно з яким такий орган зобов’язані звітувати про свою пророблену роботу (ст.ст. 3,27 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», 30 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», 7 Закону України «Про Службу безпеки України», 9 Закону України «Про Національну поліцію України»). Знову ж, без зазначення персональних даних обвинуваченого, потерпілого, викривача.

[1] http://reyestr.court.gov.ua/Review/75644648?fbclid=IwAR1OsimFD4eK3avLImhpdU31aVTbN5QyxCWDmzdSG2sa0XZd8M4kpd209Zc