Історія Генрі Моргана, або чому у Сомалі є майбутнє, а у України - ні

В одному з епізодів  свого документального серіалу, на жаль маловідомого українському глядачеві через мовний бар‘єр, "Імперія: чим сучасний світ зобов'язаний Британії" Найл Фергюсон розповідає про подію, з якої, власне, почався бурхливий розвиток Британських колоній в Америці.

Одному з піратських ватажків прийшла в голову неординарна для того часу думка: "нащо вивозити награбоване до Туманного Альбіону, наражаючись на небезпеку, коли можно, так би мовити, "інвестувати" здобуте золото та срібло на місці, передусім у цукрові плантації та виробництво рому. Тим більше, що попит на цукор та ром у світі, передусім у метрополії стабільно зростав.

На відміну від українських "реформаторів" піратський ватажок Генрі Морган, на жаль, не мав дипломів престижних європейських та американських університетів (хоча також непогано говорив англійською). Проте, відсутність грунтовної освіти, на щастя, не завадила йому суттєво пожвавити ділову активність на підконтрольних територіях, що, зокрема, проявилося у будівельному бумі, рості населення і, говорячи сучасною мовою, суттєвому "зростанні ВВП".

Безумовно, в основі створеної відомим флібустьєром "економіки" лежав розбій на морі, але, зрештою, гроші, здобуті на морі, доволі ефективно працювали на суші, перетворюючись на капітал, або як казав К.Маркс – "самозростаючу вартість".   

Звісно, не варто ідеалізувати Генрі Моргана, як і будь-якого іншого піратського ватажка. Проте економіку мало турбують питання моральної чи правової оцінки походження власності. Економіку цікавить чи стає власність капіталом і як цей капітал використовується.

А тепер перекинемося з історії до сучасності, з Америки до України, де новоявлені вітчизняні флібустьєри безбожно і нещадно грабують, і на суші, і на морі. І на відміну від "кровожерливого" пірата, українські патріоти поспішають вивозити "зароблені" "завзятою, щирою працею" гроші в оффшори, подалі від неньки-України. В результаті, "українською національно-свідомою елітою" гроші викачуються з української економіки, знекровлюючи її, в той час як в економіку Ямайську вони закачувалися злодієм, вбивцею, кровопивцею.

Логічно запитати, а чому гроші в Україну не вкладються, а навпаки вивозяться? Не претендуючи на точний економічний аналіз, можна виділити кілька причин. По-перше, тому що в Україні не виробляють аналоги тогочасного цукру та рому, себто чогось, що мало б великий попит на світовому ринку. А по-друге, тому що в Україні інвестиційні ризики неспівмірні потенційним прибуткам. І по-третє, награбоване в Україні залюбки приймають європейські, американські, азійські банки, що відкриває шлях для втечі капіталу. Насамкінець, представники "національно-патріотичної еліти" та члени їхніх сімей мають нічим не обмежену можливість жити, розважатися, вчитися, лікуватися закордоном – у цивілізованих країнах. Чи хвилюють проблеми системи охорони здоров‘я в Україні тих, хто має можливість лікуватися в Японіїї, – питання риторичне.

…А в цей самий час, коли українські патріоти, конвертуючи владу у власність, визискують всі наявні в Україні ресурси, заради придбання маєтків у Лондоні та "модельних агенцій" у Парижі, десь майже на протилежному боці світу в море неквапливо виходять легендарні  сомалійські пірати: 1) які грабують не сомалійські кораблі; 2) яким не світить перспектива "легалізувати" награбоване через швейцарські банки і оффшори; 3) які приречені жити на "батьківщині милій", бо не мають можливості "каратися на чужині" у Куршевелі; 4) які мусять виносити награбоване на сушу і якимось чином "інвестувати" у місцеву "економіку". Безумовно, у Сомалі поки що також є проблеми з "цукром та ромом", тому "інвестуюють" послідовники Генрі Моргана переважно у зброю та швидкісні катери,  але гроші та власність там накопичуються і рано чи пізно вони можуть стати капіталом. Звісно, якщо сомалійці дослухаються порад Ернандо де Сото. Проте,  це вже предмет зовсім іншої розмови.

Отже, Сомалі можливо має майбутнє, а нинішня Україна у разі збереження наявних тенденцій – ні…