Зміни до Конституції України передбачають механізм встановлення невідповідності судді займаній посаді. Однак така "прихована люстрація" може підривати авторитет судових рішень і не відповідати європейським стандартам функціонування судової влади. Які можли
Законом України "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя)" передбачено механізм перевірки раніше призначених суддів на відповідність їх займаній посаді судді. Надалі вказані конституційні положення перенесено в Закон України "Про судоустрій і статус суддів" 2016 року.
Однак запропонований механізм "прихованої люстрації", якщо врахувати його сутнісний контекст, може підривати авторитет набравших законної сили судових рішень і не відповідати міжнародним принципам функціонування судової влади.
Адже якщо сьогодні держава в особі відповідного компетентного органу (Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) визнає відсутність у суддів фахових знань або доброчесності, які настільки істотні, що унеможливлюють інше рішення, крім як звільнення такого судді із займаної посади, то виникає запитання:
- Чи мав суддя необхідні фахові знання і відповідав займаній посаді вчора, позавчора і так далі, вирішуючи конкретні справи конкретних осіб?
- І чи може такий суддя вирішувати справи завтра, до дати свого звільнення, вже маючи на руках рішення "про невідповідність займаній посаді"? Адже таке рішення "про невідповідність судді займаній посаді" не виступає підставою для миттєвого звільнення судді, і між датою "встановлення некомпетентності судді" і датою його звільнення може пройти не один місяць, і впродовж цього строку суддя, принаймні теоретично, може продовжувати вчиняти акти правосуддя.
Звичайно, визнання невідповідності судді займаній посаді навряд чи можна вважати автоматичною підставою до перегляду раніше проголошених ним рішень. Однак, якщо не в національних судах, то в Європейському суді з прав людини зазначений факт точно виступатиме вагомим доводом проти держави в частині дотримання Україною своїх зобов'язань за статтями 5 або 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Викликають обгрунтовані сумніви, чи може особа, що не відповідає займаній посаді, забезпечити справедливе й неупереджене судочинство.
Крім того, така "прихована люстрація" суддівського корпусу не повною мірою відповідає Європейській хартії щодо Закону "Про статус суддів", зокрема статтями 4 і 7 вказаної Хартії, та відповідним рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи. Адже екзаменування безстроково обраних суддів, яке не викликане їх дисциплінарним проступком, - неприродне тіло в судовій системі європейських держав. За такою логікою, Україна визнає, що будучи 21 рік членом Ради Європи, ми мали в своєму активі суддів, які "не відповідають займаній посаді". Але такий підхід видається несумісним з принципом безперервності державної влади.
Знову ж таки, не можна стверджувати, що звільнення судді з посади з підстав "невідповідності його займаній посаді", навіть у випадку невідповідності такого підходу Європейській хартії щодо Закону "Про статус суддів", автоматично слугуватиме підставою до визнання Європейським судом порушення відносно такого судді, наприклад, прав гарантованих статтею 8 Конвенції. Однак не має сумнівів, що у всіх випадках подібних звільнень міжнародні інституції досить прискіпливо аналізуватимуть конкретні нюанси та деталі такого звільнення судді. Причому процесуальні недоліки такого звільнення, яких з досвіду проведення конкурсу на посаду судді Верховного Суду вже вистачає, тлумачитимуться не на користь держави.
