Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
20.01.2022 19:05

Програти не можна виграти: чи буде війна в Україні

Народний депутат України VIII скликання

Чи розпочнеться активна фаза повномасштабної війни.

Програти не можна виграти. Кому в цьому реченні поставить історія та ті політики, від яких сьогодні залежить подальша доля України. 

Якщо відкинути емоції та з холодною головою поринути у сотні повідомлень про повномасштабну війну між Україною та Росією, яка має розпочатися то вчора, то сьогодні, то будь-якої митті, виникає цілком логічне питання: хто виграє від такої війни?

Відповіді на це питання нема, тому що від війни програють усі. І, в першу чергу, сама імперська та агресивна Москва. В Кремлі це розуміють, але відступити назад вже не можуть. Тому, з високою ймовірністю, найближчі 2-3 місяці Росія не зважиться на повномасштабну війну, а буде діяти у вже звичній для неї манері цинічного гібридного наступу по усім можливим напрямкам, але аж ніяк не відкритого вторгнення під російськими прапорами. 

Активізація США щодо приборкання Росії – гарний знак для України, але цього замало. Замало не в тому сенсі, що Вашингтон щось не так робить, а в тому розумінні, що діюча українська влада не робить абсолютно нічого, аби приборкати ворога. На жаль, Володимир Зеленський так і залишився актором 95-го кварталу, але не став ані Гарантом, ані державником. І в цьому найбільша сучасна проблема і трагедія України. 

Саме тому, не можна виключати наступної сценарної альтернативи, як одного з варіантів подальшого розвитку подій. 

Візит Державного секретаря США Ентоні Блінкена до Києва саме в ці дні – не випадковість. Не можна виключати вірогідності того, що Блінкен передав Володимиру Зеленському певний меседж, який влаштовує і США, і Росію. Суть даного меседжу в наступному. Україна виконує Мінські домовленості 2015 року у тому трактуванні, як це бачить Росія. Можливі певні, але незначні, поступки зі сторони Москви. Проте ключовим моментом залишається саме прерогатива політики над безпекою. Тобто, спочатку закріплення особливого статусу Донбасу в Конституції України, амністія для бойовиків і місцеві вибори на окупованих територіях, а вже потім питання контролю за кордоном. Така собі чергова формула Штайнмаєра, проте вже без самого Штайнмаєра. При цьому, думаю, що американці дали зрозуміти Зеленському, що або так, або війна.   

В даному контексті слід відзначити, що при усій своїй управлінській недосвідченості, Володимир Зеленський прекрасно розуміє усі можливі наслідки реалізації такого сценарію особисто для нього. Президент дійсно боїться нового Майдану і бачить основним своїм конкурентом саме Петра Порошенка. Крім того, в Порошенку Зеленський бачить ту людину, яка може не тільки очолити, але й вправно профінансувати новий Майдан. З огляду на це, а також рішення Печерського суду щодо Порошенка, можна припустити, що Блінкен передав привіт і п’ятому президенту України. Можливо, Петру Олексійовичу пояснили, які можуть бути наслідки, якщо він буде каламутити воду всередині країни та провокувати людей. А ми знаємо, що Петро Олексійович має «великий революційний досвід», і як «досвідчений український політик», буде завжди думати про власний інтерес, але аж ніяк про державний. Бонус для Порошенка – він залишається на волі. І цю свободу йомуможе гарантувати виключно Вашингтон. 

Тому, якщо в найближчі тижні ми почуємо нове звернення Володимира Зеленського до українського народу, в якому він розповість нам про Мінські домовленості і що саме імплементація цих домовленостей зупинить війну, не дивуймося. Коли ти об’єкт, а не суб’єкт, то від тебе вже нічого не залежить. Шкода тільки, що ані п’ятий, ані шостий президенти України так і не стали суб’єктами. Чому? Тому що жадібність та корупція. Все доволі просто.

Сьогоднішня дійсність чітко продемонструвала, що ми маємо союзників. На жаль, це не ті країни, за цінності яких гинуть українці. Нашими справжніми партнерами є США, Велика Британія та Канада. Особливо, Велика Британія. Офіційний Лондон єдиний, хто не боїться називати Путіна ворогом та агресором і поставляти зброю Україні. Часом здається, що Борис Джонсон і Королева Єлизавета ІІ є більшими президентами України, аніж п’ятий та шостий Гаранти. 

Повертаючись до фрази «програти не можна виграти», я поставлю кому після слова не можна. Вкотре, і Україна, і Захід буде намагатися виграти час, але не перемогти у війні. Проте, можливо саме така конструкція і дасть змогу в подальшому перемогти імперські амбіції Росії.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи