Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.08.2019 02:49

Залаштунки першого суддівського конкурсу: вчимось перемагати добротою

Експерт Українського інституту майбутнього

Міжусобні суддівські війни, чвари, діління посад, гучні звинувачення, які нічим не увінчуються, окрім сорому, жодним чином не утверджують в очах суспільства авторитету судової влади.

Певне не залишилось таких людей в нашій державі, хто або сам би не зіштовхнувся або не чув би зі ЗМІ про кадровий голод в судах. Про те, чому так відбулось написано та сказано чимало. Якщо зовсім коротко – через дисонанс двох процесів, які відбувались в рамках проголошеної в 2016 році судової реформи: очищення та оновлення суддівського корпусу. «Очищати» вдавалось швидше, ніж оновлювати. І це зрозуміло, адже не винайшло людство ще такого дерева, на якому дозрівають професійні справедливі судді з високими моральними якостями. Таких людей потрібно віднайти серед тисяч юристів: змотивувати податись до участі в конкурсі, забезпечити чесні правила іспитів та прозорі умови конкурсу, надати гарантії. З цією метою в 2017 році було оголошено всеукраїнський добір кандидатів на посаду суддів місцевих судів, який триває й досі. Кандидати пройшли тестування, склали іспити, пройшли спеціальні перевірки та психологів, навчання, знову іспити… Але досвід попередніх трьох доборів впевнено довів, що успішне проходження кандидатами всіх процедур ще не гарантує потрапляння на суддівську посаду. На жаль, четвертий добір також ризикує не стати винятком із загальної сумної тенденції, коли своє право на призначення суддею доводиться відстоювати через суд.

«Так не діставайся же ти нікому!»

Найчастіше ці слова шекспірівського персонажу можна почути в сімейних сценах ревнощів, коли щире зізнання в коханні до іншої людини зумовлює непоправимі наслідки від того, хто не бажає мирно розлучатись. Але останні події доводять, що такою своєрідною нареченою може виступати й суддівська посада.

02 липня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурс на зайняття 505 вакантних суддівських посад, результатом якого було отримання рекомендацій 467 кандидатами на посаду суддів в 263 місцевих судах нашої держави. Разом з надісланими у Вищу раду правосуддя (наступна стадія добору) рекомендаціями було прикріплено окрему думку члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів Юрія Тітова. У вказаній окремій думці пан Тітов висловлює сумнів з приводу дотриманням Комісією, членом якої він є, умов проведення конкурсу, які впливають на визначення його результатів. На його переконання, зменшивши кількість вакантних посад суддів місцевого суду та обмеживши коло осіб, які згідно з законом мають право взяти участь у конкурсі на зайняття таких посад, Комісія у свавільний спосіб втрутилася у конкурсну процедуру, порушивши гарантоване законом право (як кандидатів на посаду судді, так і суддів) у встановленому порядку на конкурсних засадах зайняти вакантні посади суддів місцевих судів.

Звісно, ніхто не вправі надавати оцінку обгрунтованості вказаної окремої думки, оскільки пан Тітов скористався встановленою законом опцією на її складення. Також зараз було б вкрай недоречним аналізувати юридичну складову цього питання, оскільки на розгляді Верховного Суду перебуває справа, на предмет законності оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України липневого конкурсу. Разом з тим, вбачається цілком справедливим висвітлення певних обставин, які передували складенню окремої думки.

Як колишній кандидат із суддівського резерву можу стверджувати: програти в конкурсі на посаду судді – справа не для слабких духом і нервами. Після того, як держава фактично визнала твою відповідність вимогам щодо здійснення правосуддя складається чітке враження, що до обраної професії залишився лишек крок. Однак цей крок може так ніколи і не бути пройденим, адже попереду серйозне випробування, коли окрім кваліфікаційного балу за участь в доборі вмикається (або не вмикається) її величність Удача. Справедливості заради треба сказати, що правила цьогорічного конкурсу дозволяли кожному з кандидатів робити п’ять спроб вгадати суд, в який вони могли б бути призначені за результатами місця в рейтингу. Натомість раніше кандидат мав право на один сліпий вистріл. Чи це перемога, запитаєте Ви? Збільшення шансів на перемогу в конкурсі вп’ятеро не можна недооцінювати, тому кожен переможець відповість ствердно.

Кому це могло бути невигідно? Певне кандидатам з низьким балом. Тому що шанси на Удачу зменшуються пропорційно кількості людей, які перед тобою в рейтингу. Але тут ось в чому справа. Коли у звичайного кандидата не вийшло перемогти в конкурсі з першого разу, то це як правило, стає його особистою проблемою, біллю. Як варіант – його життєвою трагедією. Однак якщо цей кандидат має наприклад впливового чоловіка в складі Комісії, то ця особиста біль може перерости в колективну головну біль всіх тих, хто були визнані переможцями конкурсу.

Так, за дивним збігом обставин, дружина члена Комісії Юрія Тітова - єдиного, хто засумнівався в законності рішення про надання рекомендацій переможцям липневого конкурсу, брала участь у цьому конкурсі та…не перемогла. На сайті Комісії можна ознайомитись зі змістом заяви кандидата на посаду судді Тітової Тетяни Леонідівни, яка займаючи 209 позицію в рейтингу, висловила намір призначитись суддею в одному з п’яти судів: Обухівському, Макарівському, Білоцерківському судах Київської області, Радомишльському райсуді Житомирської області чи Канівському суді Черкаської області. В кожен з цих п’яти судів було рекомендовано інших кандидатів, які мали вищий кваліфікаційний бал. Такі правила, для всіх. І буде дуже прикро, якщо виявиться, що дійсним мотивом появи тіні на липневому конкурсі, могла слугувати банальна помста «колегам по цеху» і «сусідам по списку».

«Це наша корова і ми її доїм!»

Пригадуєте цей вираз з серіалу «Бригада»? Він в чомусь перекликається з Отелло, однак тут немає місцю романтиці, діє суворий прагматизм. І перед тим, як висловити Вам цю думку, довелось ще раз перечитати Правила адвокатської етики, щоб нагадати межі конструктивної критики колег.

Наперед скажу. Мова не йтиме про суддів, яким довелось переселитись з тимчасово окупованої території, адже право на їх переведення взагалі поза будь-яким сумнівом.

Тут історія торкнеться інших (не всіх) колег, які починаючи з 2012 року для того, щоб зайняти посаду, погоджувались їхати за сотні кілометрів від дому, часто жертвуючи своїм здоров’ям та сімейними стосунками. Справа в тому, що на час прийняття доленосних рішень діяла попередня редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала не складну систему переведень суддів по Україні. Достатньо було декілька довідок, щире пояснення та добра воля Комісії під головуванням І. Самсіна, і як за рухом чарівної палички, суддя з далекого району ставав служителем столичної судової установи. Зізнаюсь відверто, що тепла думка про можливість переведення зігравала не останню роль при обранні мною потенційного суду, до якого подавати документи. Тому я не буду надто суворою до колег, які розраховували цією опцією скористатись, але не змогли в силу зміни законодавства чи влади чи сімейних обставин. Втім, ні юридично ні морально не схвалюю дій тих з них, хто вирішив оскаржити липневий конкурс з підстави, що вони потенційно могли бути переведені на якусь з посад, на які оголосили конкурс для резервістів.

По-перше, чинний закон не передбачає проведення окремих конкурсів для переведення суддів. В ідеалі це може бути спільний для всіх конкурс: для резервістів та діючих суддів. Але для такої битви Давида з Голіафом потрібні умови, хоча б – проходження всіма суддями, які бажають перевестись, кваліфікаційного оцінювання. І тут ми зіштовхуємось з глобальною проблемою, яка вже давно розчварила суддівський корпус: хтось його пройшов, а хтось, з незалежних від себе причин, ще ні. Окрім іншого це означає різні розміри посадових окладів суддів, які за законом мають бути рівними за статусом. Тут би логічно запитати хто ж винен? І почути: звісно Комісія, в межах повноважень якої все вирішити. Все і зразу. Конкурс у Верховний Суд (перший та другий), у Вищий антикорупційний, у Вищий інтелектуальний, у місцеві, у апеляційні і нарешті довгоочікуваний четвертий добір, конкурс і паралельно - кваліфікаційне оцінювання та переведення. І бажано це зробити в умовах судових заборон деяких членів Комісії здійснювати свої повноваження. Можна скільки завгодно шукати винних і знаходити їх, але якщо не зміниться саме відношення суддів одне до одного, судова система буде слабкою протистояти зовнішньому гніту. А отже незалежність буде постійно під загрозою.

По-друге, громадянам потрібні судді тут і зараз. Це ненормальна ситуація, коли за час розгляду справи в суді встигає народитись дитина, піти до садку, школи, коли актуальність спору вже недійсна. Затягування конкурсних процедур, шляхом їх оскарження в судовому порядку, точно не в інтересах суспільства.

Важливо. Мій меседж не має на меті заперечити право суддів на переведення! Однак реалізовувати його бажано не шляхом дискримінації кандидатів з резерву. Не варто перетворювати статус судді на інструмент переваги та впливу. В судовій системі нового зразка, до якої ми всі так прагнемо, не має бути місця «армійській дідівщині». Ліквідація інституту призначення суддів вперше в межах п’ятирічного віку мала на меті усунути як впливи політиків та посадових осіб на суддівську кар’єру, так і прояви дискримінації всередині судової системи, які базувались на різному відношенню до «п’ятирічок» та «безстрокових». Суд не корова, яку збирались доїти члени бригади. Тут немає бути місцю поняттю "моя посада". Те, що держава довірила Вам вершити правосуддя - велика честь, і неважливо це в районі далекої області чи столиці. 

«Ми перемагаємо добротою. Це наша стратегія».

Дещо перефразований вираз з відомого фільму «Адвокат Диявола» дуже гарно ілюструє поведінку мешканців резерву. Ви не знайдете гнівних коментарів чи блогів з того приводу, як несправедливо з деким з них обійшлась система. А такм є багато людей, для кого шлях до судддівської професії триває вже не один десяток років. Не маючи впливових батьків чи чоловіків з дружинами, грошей, ці люди невтомно здійснювали спроби потрапити на посаду суддів завдяки власним знанням та досвіду. Багато з них об’єднались у спільноти, щоб разом готувались до іспитів та координувати свої дії у випадку необхідності.

Декілька днів тому координатору однієї великої кандидатської групи зателефонували повідомивши, що від її імені до Комісії офіційно найшла заява про виключення з резерву на заміщення вакантних посад суддів всіх кандидатів, яким надано рекомендацію про призначення на посаду судді.

За словами Наталії, жодної подібної заяви нею не складалось, не підписувалось та не направлялось. Скоріш за все дивний зміст цього «документа» і став причиною уточнювального дзвінку з Комісії.

Достеменно невідомо чого саме намагались досягнути автори і організатори цієї геніальної ідеї, втім зрозуміло одне – хтось дуже не хоче, щоб нові судді прийшли до судових установ України і готовий піти заради цього на будь-яку підлість та неправду.

Замість висновку

Якщо Ви дочитали цей блог до кінця та задались питанням: а їй яке діло до того, що в нас тут відбувається. Тоді ця відповідь для Вас.

Адвокатура - не інша планета, а одна зі складових системи правосуддя. Нам не байдуже хто сьогодні вершить правосуддя, як і не байдуже хто це робитиме завтра. Ми прагнемо бачити судову систему цілісною, сильною, незалежною та відповідальною. Різного роду міжусобні суддівські війни, чвари, діління посад, пробачте як пирогів на ринку, гучні звинувачення, які нічим не увінчуються, окрім сорому, жодним чином не утверджують в очах суспільства авторитету судової влади.

Кожного разу, допускаючи таку поведінку, в тому числі в соціальних мережах, судді самостійно дають привід  політикам починати розмови за чергову судову реформу.

Бережімо наш спільний Дім правосуддя, колеги! Оборонятися в ньому не лише нам, але й усім громадянам, які потребують судового захисту.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net