Рейдернути по-старинці? В центрі уваги ВККС

Довкола ВККС України розгортається закручений сюжет зовсім неголівудського сіквела.

Вже понад два місяці спостерігаю, як після того, коли стало зрозумілим, що на президентських виборах перемагає зовсім неочікуваний для багатьох кандидат, навколо Вищої ради правосуддя та ще гостріше довкола Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (надалі ВККС України) розгортається закручений сюжет, зовсім неголівудського сіквела. Наразі пишу ґрунтовну статтю про це, але поки що в режимі «prompt action» хочу коротко звернути увагу правничої спільноти на декілька подій, які мали місце в останні дні та явно вибиваються із загального ряду.

Нагадаю, що саме від рішень цього колегіального органу залежить те, хто вершитиме правосуддя. Тому відповідь на споконвічне питання «А судді хто?» знаходиться якраз в зоні відповідальності членів ВККС України.

Закон передбачає, що цей орган формується на принципах верховенства права, публічності та політичної нейтральності. Це означає, що кожен член ВККС України має прийти на свою посаду в зрозумілий спосіб та у визначений законом час. Для цього діють чіткі правила, прописані в законі. Окремо зазначу, що для забезпечення політичної нейтральності ВККС України правилами встановлено чотирирічний строк повноважень кожного члена ВККС України. Тобто цей строк не співпадає ні зі строком повноважень Президента чи уряду, ні з тривалістю каденції депутатів конкретного скликання Верховної Ради України.

На практиці це виглядає так, що члени ВККС України набувають повноваження в різні дати, призначаються/обираються на посади різними органами чи посадовими особами, тобто у різні способи.

Однак ця «різність» зовсім не передбачає хаос, оскільки закон чітко визначає як порядок набуття повноважень так і порядок їх припинення.

Інформація про те, що в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходиться близько двадцяти позовів, які стосуються повноважень декількох членів ВККС України не є новою чи інсайдерською та активно обговорюється правничою спільнотою. І якою б очевидною нам не здавалась відповідь на це питання, правосуддя в таких справах на жаль, не може похизуватись оперативністю, тому доводиться «набирати попкорну» та дочікуватись чим ця історія завершиться.

І, можливо, так би було й на цей раз, якби не цікаві анонси з офіційного сайту того ж таки Окружного адміністративного суду м. Києва.

Новина за 07 травня 2019 року була опублікована під заголовком «Заява про забезпечення позову щодо заборони призначати Остапця членом ВККС: суд ухвалив рішення» (текст за посиланням).

Спершу когнітивний дисонанс викликав сам зміст заголовку, адже всім відомо, що в результаті розгляду заяви про забезпечення позову може постановлятись ухвала суду, а не рішення (ч. 4 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України). Та можливо малось на увазі судове рішення в широкому сенсі…? Ознайомившись зі змістом новини, виявилось, що описка прямо таки «за Фрейдом». Якщо дійсно зміст анонсу співпадає зі змістом ухвали суду, то складається стійке враження вирішення судом спору по суті в ухвалі про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

На такий невтішний висновок наштовхнули наступні рядки анонсу:

«Вирішуючи питання щодо даної заяви про забезпечення позову, судом було встановлено, що конкурс з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів проводився щодо вакантної посади члена ВККСУ, оскільки строк повноважень особи, яка попередньо займала таку посаду, складав 4 роки та наразі закінчився. Водночас, повноваження щодо призначення відповідних членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є виключними дискреційними повноваженнями Голови Державної судової адміністрації України».

І як виявилось, зміст анонсу повністю співпадає зі змістом ухвали суду. Відсьогодні, з повним текстом «креативної» суддівської думки можна ознайомитись за посиланням ухвала суду від 06.05.2019 Але найгірше, що оскаржувати ухвалу ... нікому.

Нещодавно дізналась від однієї столичної судді в засіданні про те, що клопотання можна розділяти на «серйозні» та «несерйозні». Не розділяю такої точки зору, але підозрюю, що ймовірно, що за тим самим принципом інші судді поділяють і судові рішення. Може здатись, що це судове рішення не має преюдиційної сили та ні що особливо не впливає. Відмовили ж! Проте це якраз яскравий приклад «несерйозного» з суддівської точки зору судового рішення, але з серйозними наслідками.

Ніяк не покине відчуття дежавю. Вітчизняна судова система вже проходила в своєму історичному розвитку цей етап, коли:

а) подається технічне клопотання з метою програти;

б) суд відмовляє, а заодно фактично приймає рішення по суті спору;

в) за тією особою, якої це стосується, приймається потрібне за змістом рішення органу влади.

Так виглядала давня як світ класична схема популярного в кінці 90-х рейдерства, і схоже на те, що її механізми використовуються й досі.

Звісно, мені як людині, яка щиро вірить у справедливе правосуддя та доброчесних суддів, які його вершать, дуже б хотілось помилятись, однак факти річ вперта.

Одночасно з новиною про винесене судове рішення, на сайті поважної установи судової влади з’являється інша новина, яка безпосередньо стосується одного з фігурантів (а саме третьої особи) справи № 650/7581/19 (новина за посиланням).

З абсолютно відкритого джерела можна також дізнатись, що заяву про забезпечення позову було подано 02 травня 2019 року таким собі громадянином Лясковцем О.В. до подання відповідного позову проти Державної судової адміністрації України. Зі ЗМІ також можна дізнатись, що ще 09 квітня 2019 року Комісією з добору кандидатів для призначення членами ВККС України було відмовлено Лясковцю О.В. у допуску до участі у конкурсі у зв’язку з відсутністю необхідного стажу професійної діяльності у сфері права, визначеного ч. 1 ст. 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (джерело). З ухвали слідує, що Лясковець О.В. отримав диплом юриста в червні 2006 року, тобто за законом, може претендувати на участь у конкурсі на посаду ВККС України лише …. в 2021 році.

Можливо, саме брак стажу професійної діяльності у сфері права став на заваді гр. Лясковцю О.В. обрати правильний спосіб судового захисту?

Адже замість того, щоб своєчасно оскаржувати рішення про відмову в допуску до участі у конкурсі та доводити «математичне невігластво» Комісії з добору кандидатів до ВККС України, гр. Лясковець просив «визнати протиправними дії, бездіяльність та рішення щодо проведення публічного конкурсу… зобов’язати повторно провести такий конкурс». То що саме мало стати предметом судового розгляду: дії? бездіяльність? чи рішення? Це нам не судилось дізнатись, оскільки позов в подальшому ним не подавався. Це щонайменше дивно для позивача (гр. Лясковця О.В.), адже яким чином його права поновились, якщо на посаду призначено іншу людину (Остапця С.Л.)?

Судячи зі змісту ухвали, якщо суд вирішував заяву Лясковця О.В. без виклику учасників провадження, тоді яким чином в матеріалах справи з’явились пояснення третьої особи – переможця конкурсу Остапця С.Л., які за твердженням суду надійшли одночасно із заявою про забезпечення позову (абз. 3 описової частини ухвали суду)? Яким чином третій особі стало відомо про звернення із заявою про забезпечення позову, якщо суд розглянув таку заяву без повідомлення учасників справи, про що окремо зазначив в абзаці 6 описової частини ухвали?

Звісно, версію допомоги надприродніх сил не варто відкидати. Це б багато чого пояснило. І можливо така версія буде озвучена суддею під час співбесіди в рамках дисциплінарного провадження, звісно, якщо таке буде.

Окремо звертає на себе увагу не лише співпадіння в датах подій, але й зміст наказу голови Державної судової адміністрації України.

Пунктом 5 частини 2 ст. 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що голова Державної судової адміністрації України вправі призначати двох членів ВККС України. Однак дострокове припинення їхніх повноважень явно не входить в межі його дискреції, оскільки ст. 97 Закону не передбачає такої можливості.

Вважаю цю ситуацію, яка мала місце впродовж останніх днів небезпечним прецедентом, оцінку якому мали б надати відповідні компетентні органи.
І останнє. Мова йде не про невинний «мєждусобойчик», а про майбутнє всієї судової системи. Рейдерству … бути?