"Любіть грецькі горіхи разом з доброчесністю"

На днях в одній з фейсбучних дискусій прозвучала думка про те, що кандидати в судді повинні уникати оцінки конкурсу, в якому вони беруть участь. Хоча б до його завершення...

Чи задумувались Ви бува над тим, як часто ми дозволяємо нашому минуломудосвіду визначати наше майбутнє? Розчарування, біль, розпач. Такі уроки непроходять марно. Життя нас загартовує і вчить. Так, на превеликий жаль, чим старшіми стаємо, тим менше довіряємо. Хоча, насправді, довіра є надважливоюпсихологічною та соціальною категорією.

Довіра – це саме те, чого бракує нашому суспільству. Кожен прагне її отримати, хтось намагається її виміряти, проте найголовніше – одного разу їїздобувши, зберегти та виправдати.

Недаремно на самому початку кожного судового засідання головуючий запитує вучасників: Чи довіряєте Ви суду? Так само, перед кожним засіданням-співбесідою Вищоїкваліфікаційної комісії суддів України з кандидатами до Верховного Суду з’ясовуєтьсяпитання наявності відводів, а отже - довіри до членів Комісії. Оскількивідводів не заявляється, процес йде далі. Діє презумпція довіри. Проте, як ісудовому процесі завжди є сторона, яка не задоволена рішенням.

На днях в одній з фейсбучних дискусій прозвучала думка про те, що кандидатив судді повинні уникати оцінки конкурсу, в якому вони беруть участь. Хоча б до його завершення...

З одногобоку, недарма кажуть в народі «Мовчання – золото». З іншого боку, кожен з насмає право на свободу слова та вільне висловлення своїх думок. Жоден правовийакт не обмежує право конкурсанта ділитись своїми враженнями від випробувань,висловлювати вдячність або навпаки, обурюватись. Сміливе слово здатнезахистити, встановити справедливість. Звісно в тому випадку, якщо користуватисьним обережно та влучно, адже слово є одним з найбільших досягнень людства та потужноюсилою.

Споглядаючи за розвитком подій навколо конкурсу до Верховного Суду, звернулаувагу на те, що кандидати воліють не мовчати. Хтось прагне таким чином донестидо громадськості пояснення та розвіяти претензії щодо його доброчесності. Дехто -довести правоту власної позиції, розповідає про рух судовогооскарження рішень ВККСУ, на підставі яких була припинена участь у доборі.Примітно, що в «пориві говорити» кандидати орієнтуються на різні цільові аудиторії:від найвужчої правничої до найширшої масової. І головне. У кожного з них є свій внутрішній мотив, тобтоспонукання до активності, спрямоване на задоволення власних потреб. Очевидно,що основним мотивом у осіб, які надають пояснення з приводу будь-яких претензійє бажання відстояти власну доброчесність, захистити репутацію та пройти далі.Приблизно така ж мотивація у тих осіб, які нині намагаються довести своюправоту в адміністративному суді та повернутись до участі в конкурсі. Однак що в такому випадку рухаєтими кандидатами, які залишаюсь в конкурсі привселюдно висловлюють недовіру допроцесу добору відносно своїх колег? Як можна не довіряти та одночаснопродовжувати участь у конкурсі? Можливо це природна категоричністьзаважає мені збагнути всі можливі прояви людської довіри, однак погодьтесь,певна презумпція повинна діяти в будь-якому випадку. Якщо ми погоджуємось взятиучасть у конкурсі, то однозначно маємо довіряти. Якщо ні, то на що сподіватись? Назнамените «а вось повезет»? Чи в нас така безвихідь, що окрім як у судді більшенемає куди податись? Звісно, такі пояснення могли б мати місце в будь-якійіншій професії, але не в правничій, де кожне слово, кожен погляд, кожен вчинокє зваженим та добре обдуманим. Втім дійсні мотиви деяких, поки що незрозумілих,вчинків побачимо значно пізніше. І тоді всі «пазли зійдуться» в одній яскравійкартинці.

Колись український мислитель Григорій Сковорода в одному з листів своємублизькому другу Михайлу Ковалинському написав так: «Неправда гнобить іпротидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Чи знаєш ти якими лікамикористуються ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану і дуже дієвошвидко виліковуються…Проте я відверто скажу, в яку частину він збираєтьсяужалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронеюневинності і нею прикриваємося. В яку частину він мене жалить? В ту ж, що йсобака, який кусає палицю і не має сили завдати шкоди порожньому». Прощаючись здругом, Григорій Сковорода пише: Бувай здоров, найдорожчий і люби грецькігоріхи разом з доброчесністю!»

Читаючи ці рядки розумієш, що часи минають, а мудрість думки мандрівного філософалише підтверджується. Екстраполюючи її на сьогоднішній суддівський конкурс можна стверджувати,що у випадку, якщо основним мотиваційним чинником кандидата «не мовчати» слугуєбажання говорити правду, то жоден «скорпіон» не стане йому на заваді. Цевикличе повагу та розуміння. Якщо ж мотиви не мають нічого спільного звищенаведеним, то можливо, краще й помовчати. Це теж викличе не меншу повагу. Тому живіть в гармонії зі своїм сумлінням, якщо довіряєте - будьте послідовними, та слідуючи пораді мислителя: «любітьгрецькі горіхи разом з доброчесністю».