Екологічні граблі України

Поняття «сталого розвитку» в Україні існує лише на папері, реальних кроків для втілення концепції збалансованого розвитку не спостерігається. Найгірше те, що ми досі погано усвідомлюємо, на скільки серйозну ідеологію несе поняття «сталий розвиток» і що для

Сьогодні українське законодавство,міжнародні документи, імплементовані Україною, наскрізь пронизані терміном«сталий розвиток». Це поняття так часто звучить у лексиконі вищих посадовців,що, здається, воно лежить в основі всіх наших реформ. Навіть Президент Українисхвалив Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020». 

Та насправді поняття «сталого розвитку» вУкраїні існує лише на папері, реальних кроків для втілення концепціїзбалансованого розвитку не спостерігається. Найгірше те, що ми досі поганоусвідомлюємо, на скільки серйозну ідеологію несе поняття «сталий розвиток» і щодля України дасть її впровадження. Тому наразі жонглювання цим терміном для насє більшою мірою даниною моді, у той час як в Європі він став наскрізною ідеєюдержавних програм, породив чимало унікальних проектів та вважаєтьсяконкурентною перевагою для соціально відповідальних компаній.

В Україну термін «сталий розвиток» прийшовз дещо некоректним перекладом з англійської. «Sustainabledevelopment» дослівно означає життєздатний розвиток, який існує протягом всього часу.

Світові теоретики та науковці вважаютьконцепцію сталого розвитку найперспективнішою ідеологією ХХІ ст.Підставою для їїрозробки стало усвідомлення людством реальної небезпеки екологічної катастрофи,яка загрожує існуванню цивілізації. Концепція включає в себе збалансуваннятрьох складових: економічної, екологічної та соціальної.

Іншими словами, сталий розвиток – цемодель економічного зростання, в якій використання ресурсів спрямоване назадоволення потреб людини за умов збереження довкілля. Причому в такий спосіб,щоб потреби в розвитку були задоволені не тільки для сьогоднішніх, але й длямайбутніх поколінь. У центрі концепції сталого розвитку стоїть людина, оскількивона сама з її потребами є метою суспільної діяльності, і вона ж є основнимфактором досягнення мети. У результаті перехід людства до сталого розвиткупризведе до гармонізації взаємодії з природою всієї світової спільноти,формування сфери розуму, або ж ноосфери, про яку написав ще на початку XX ст. український мислитель Володимир Вернадський. Утаких умовах мірилом національного та індивідуального багатства стануть духовніцінності та знання людини, яка житиме в гармонії з навколишнім природнимсередовищем.

Своє бажання перейти на шлях сталогорозвитку Україна вперше задекларувала на Конференції ООН з довкілля та розвиткув Ріо-де-Жанейро у 1992 р., підписавши Декларацію Ріо-де-Жанейро щодо навколишньогосередовища та розвитку і Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття». Відтоді держава добровільно зробила двабезпрецедентні кроки на шляху до сталого розвитку: володіючи третім запотужністю арсеналом ядерної зброї у світі, добровільно відмовилася від неї,та, незважаючи на енергетичну кризу, закрила Чорнобильську АЕС, яка пережиланайбільшу за масштабами та найстрашнішу за наслідками техногенну катастрофу.Проте інших кроків для втілення концепції сталого розвитку Україна протягом понад20 років так і не зробила, відсунувши на задній план урахування принципівсталого (збалансованого) розвитку в галузевій політиці та законодавстві.

В Європі доктрина сталого розвитку лежить в основіусіх державних проектів. Зокрема, Німеччина на шляху до країни сталого розвиткуприйняла нову Енергетичну концепцію, обрала шлях до ери відновлюваних джереленергії. Федеральний уряд поставив на меті скоротити викиди парникових газів,порівняно з 1990 роком: до 2020 року – на 40%; до 2030 – на 55%; до 2040 – на70%; до 2050 – на 80-95%. А  після подійу Фукусімі уряд прийняв рішення до 2022 року поступово відмовитися від використанняатомної енергії, замінивши її енергією вітряних, сонячних, водних ібіоресурсів. Швеція створила ідеальну модель переробки сміття, перетворюючийого на енергію – сьогодні в країні нема сміття, щорічно 700 тисяч тонн імпортуютьіз сусідніх країн, щоб отримувати енергію для своїх потреб. У Франції нещодавнозобов’язали дахи всіх будинків, побудованих в комерційних зонах, покритивисадженими рослинами або сонячними панелями. Зелені дахи мають ізолюючийефект, допомагають знизити кількість енергії, необхідної для нагрівання спорудвзимку і охолодження влітку, а також створюють місця для гніздування птахів. .

Подібних проектів на державному чиприватному рівні в Україні катма. Більше того, екологічній складовій уСтратегії сталого розвитку «Україна – 2020» приділено мало уваги. У документі єлиш зауваження, що особливу увагу потрібно приділити безпеці життя та здоров'ялюдини, що неможливо, зокрема, без безпечного стану довкілля і доступу доякісної питної води, проте серед першочергових пріоритетів їх не визначено.

Чомупотрібна «зелена» економіка?

Не тільки в документах – в нинішніхукраїнських реаліях екологізації економіки та соціального життя приділяєтьсямізерна увага. Натомість в  розвиненихкраїнах це стало першочерговим завданням. Адже якість життя людей визначаєтьсяне тільки розміром зарплати та обсягом товарів і послуг, які можна за неїпридбати. За даними опитування,  якепроводить Європейська комісія, 77% європейців вважають, що стан довкілля дужеважливий для якості їх життя, а 76% - що екологічні проблеми безпосередньовпливають на щоденний побут. В Україні таке опитування проводилося лише у Львові(на пілотному рівні), проте доводять подібну тенденцію: 87% респондентіввважають, що екологічні проблеми безпосередньо впливають на їх повсякденнежиття. А таких проблем у нас справді вистачає.

По-перше,стан українських водойм не відповідає вимогам якості та санітарним нормам, що впливає наякість питної води. За даними екологів, річкові води Дніпра в межах міста інодівідносять до IV класу, що характеризує їх як «брудну воду». Це завдає великоїшкоди здоров’ю людей: підвищена концентрація у воді ізотопів вуглецю, водню ікисню прискорює старіння організму, навіть незначні частки тритію пригнічуютьжиттєдіяльність людини, а солі алюмінію навіть у малих дозах викликають у дітейрозумову відсталість.

По-друге,викиди в атмосферне повітря в кілька разів перевищують дозволені, включаючи івикиди підприємств, які працюють на застарілому обладнанні, і викиди старихтранспортних засобів. 80% машин експлуатуються понад вісім років, тому не маютьспеціальних пристроїв для нейтралізації шкідливих речовин, велика кількістьавтомобілів працює на бензині, в який додаються сильні канцерогени. Загальнийрівень забруднення повітря в Києві вище середнього по Україні і оцінюєтьсяфахівцями як високий.

По-третє,близький до критичного стан земель. Понад 12 тис. гектарів (за данимиМінрегіонів) в межах державизаймають звалища. Всеукраїнська екологічна ліга оперує даними про 7%території країни. Це сміття часто невідсортоване: одна пальчиковабатарейка забруднює важкими металами 20 квадратних метрів землі або 400 - води.

Такий стан довкілля в Україні міняєконцепцію ставлення до природнього середовища, яке вже треба не просто берегти,а вкладати кошти у її відновлення. Цей фактор має враховуватись як пріоритет увсіх державних програмах.

У першу чергу, значну увагу слід приділитиекологізації економіки, тобто розвитку так званої «зеленої економіки». Сьогодніекономіка орієнтована на надмірне використання природних ресурсів – видобутоккорисних копалин, заготівлю лісоматеріалів, сільськогосподарську діяльність,рибництво. Наш рівень споживання ресурсів підриває здатність екосистеми досамовідновлення. Це означає, що ми не можемо безкінечно витягувати з природивсе, що хочемо, може прийти час, коли найнеобхідніші ресурси просто зникнуть.Тому економіку слід переорієнтувати на зменшення використання природнихресурсів за рахунок впровадження новітніх технологій. Наприклад, джерелаенергії можна замінити з вугілля та газу на вітер, сонце, збільшення переробкивторинної сировини  (переробка пластику,скла, паперу), що призведе до зменшення використання первинної природної сировини.Цей пріоритет розвитку має визначити і відстоювати держава, створюючивідповідні умови (державна фінансова підтримка, податкові стимули тощо).    

Екологічна складова має бути широковпроваджена і в соціальному житті. Наскільки важливий стан довкілля для життялюдей, суспільство усвідомило після аварії на Чорнобильській АЕС. Саме в тойперіод в Україні було створено чимало громадських організацій екологічногоспрямування,  які стали на захистдовкілля, сприяння імплементації міжнародних договорів.

Суспільство теж має переосмислити підхіддо оцінки природних ресурсів. Якщо ми говоримо про ліс, то для нас це передусімдеревина, мало хто замислюється про те, що це ще й екосистема, яка забезпечуєнаше існування, впливає на якість повітря, забезпечує збереженнябіорізноманіття, рекреаційний об’єкт. Так само і вода – вона є не лише ресурсомдля наших підприємств та домогосподарств, а й необхідною складовоюжиттєдіяльності тварин та рослин, її забруднення може спричинити до вимиранняцілих видів. Вони ж не можуть, щоб вижити, встановити трирівневі фільтри, як цероблять заможні люди.

Свою лепту в екологічну освіту населеннямає зробити і держава – через соціальну рекламу, роз’яснення наслідківбезвідповідального ставлення до природних ресурсів, впровадження предметів щодоохорони довкілля.

Загалом же впровадження концепції сталогорозвитку має стати реальним пріоритетом розвитку країни, мірилом для всіхдержавних програм і проектів, які мають бути переосмислені і працювати намайбутнє. Для цього має бути прийнятий відповідний Закон України на базіДирективи ЄС про оцінку наслідків окремих планів та програм для довкілля. Такийзаконопроект наразі розроблено громадськістю, експертами та фахівцямипрофільного міністерства, його прийняття і впровадження має бути пріоритетом.

Найважливіше  – усвідомити, що сталий розвиток – це нетільки проблеми екології і довкілля, а якість країни, яку ми передамо у спадокмайбутнім поколінням.