Перехід права власності на автомобіль: "ламаємо" практику

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (надалі – КЦС ВС) у своїй постанові від 30 жовтня 2019 року по справі № 683/2694/16-ц вказав на те, що право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту передачі автомобіля за договором купівлі-продажу.

Після цього, цей «залізний постулат» від КЦС ВС, який носить рекомендаційний характер, взяли до своєї роботи і інші судді. І тут, на наше глибоке переконання, почалося формування досить однобічної судової практики.

Не оминув зазначену практику і слідчий суддя Ленінського районного суду  м. Кіровограда, який при розгляді клопотання слідчого про арешт майна підозрюваного відкинув доводи захисника про наявність нотаріально посвідченого договору купівлі продажу від 25 березня 2020 та підтримав позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові КЦС ВС, зазначивши, що захисником не було надано будь-яких доказів з приводу того, що вказаний у клопотанні автомобіль перереєстровано уповноваженим на те органом (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88464847).

Чому ми не можемо погодитись з такою позицією слідчого судді?

А тому, що, на наш погляд, поверхнево взяте положення із зазначеної вище постанови КЦС ВС призвело до значного обмеження речових прав особи.

Так, якщо уважно вчитатись в текст зазначеної вище постанови КЦС ВС, то можна звернути увагу на той факт, що Верховний Суд у своїй постанові зробив акцент саме на договорі купівлі-продажу, який було вчинено у простій письмовій формі.

Що ж, звертаємося до підзаконних нормативно-правових актів.

У відповідності до п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, який був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388 (далі - Порядок), - документами,   що   підтверджують   правомірність   придбання транспортних    засобів,    їх    складових   частин,   що   мають ідентифікаційні  номери,  є  оформлені  в  установленому  порядку: нотаріально   посвідчені   договори   купівлі-продажу  (міни, поставки),  дарування транспортних засобів, а також інші договори, на   підставі   яких   здійснюється  набуття  права  власності  на
транспортний засіб. 

Так чи може такий прецедент застосовуватися ?!

Частиною 8 Порядку встановлено, що власники  транспортних  засобів та особи,  що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх  представники  (далі  - власники)  зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення,  або  тимчасового  ввезення на територію України,  або виникнення  обставин,  що  є  підставою  для  внесення   змін   до реєстраційних документів. 

Тобто, у покупця (нового власника) є 10 діб, для того, щоб перереєструвати транспортний засіб, інакше він несе адміністративну відповідальність в порядку, передбаченому законодавством. 

Так все ж таки йде мова про реєстрацію транспортного засобу, а не права власності на нього. 

Таким чином, правова природа реєстрації транспортного засобу жодним чином не пов’язана з переходом права власності на нього. 

Зазначену позицію підтримав Кропивницький апеляційний суд, визнавши ухвалу першої інстанції незаконною  http://reyestr.court.gov.ua/Review/88666351