Собівартість та батьківщина слонів

Не інвестиційний клімат несприятливий. Насправді, найчастіші проблеми, перш за все, в неприйнятті міжнародних стандартів, в небажанні розмовляти з інвесторами однією фінансовою мовою.

Так склалося, що  "червоних директорів" ми якось вже благополучно побороли років так з 20 тому, але "червоні бухгалтера" – як і раніше, народ незламний. Особливо, в провінціях. Весело спостерігати марні спроби діалогу між фінансистом, що оперує міжнародними стандартами фінансового обліку, та начальником планового відділу з догмами ще радянського періоду.

Цех з виробництва тротуарної плитки сидить без клієнтів, зазнає збитків, але навіть невеликі замовлення не бажає приймати тільки тому, що, бачте, економіст вважає собівартість продукції цеху вище її ринкової ціни. Як таке може бути? А дуже просто. У собівартість кожної цегли включені абсолютно усі  витрати підприємства. Там і оренда приміщення, і заробітна платня всього персоналу, і комуналка, і відсотки за кредитами, і випита на корпоративі горілка, і норкова шуба коханки директора.

Абсурд? Безумовно. Але, на жаль, "червоні бухгалтери" саме так рахують собівартість. Це те, що називають Повною (або загальнозаводскою) собівартістю (Absorption Costing). Пережиток сталінської економіки, де визначення обліку витрат соціалістичної промисловості було введено під тривалі оплески на XVI з'їзді ВКП (б), прописано в інструкціях ВЦРПС, а потім розлетілося по підручникам планової економіки. Здавалося б, де вже та планова економіка, а де ми? Та ось біда, так само намагаються мислити і багато молодих фахівців, в яких ще не висохла фарба на дипломі за фахом "Фінанси і кредит".

Фокус української освітньої системи полягає в тому, що теорія, якій вчать в університетах, знаходиться у великому відриві від практики. Так вже історично склалося, всі до цього звикли і сприймають як належне. Мало хто з викладачів економіки має достатній досвід управління фінансами на підприємствах, в яких хоча б є, чим керувати. Науковці - економісти кочують від парти на кафедру без проміжних станцій. При цьому, перед захистом своїх дисертацій городять усілякі псевдонаукові публікації. Студентам нічого не залишається, як писати свої дипломні роботи під "мудрим керівництвом" таких от кураторів. Не розгребти тепер ту економіку, що самі й нагородили.

У викладацькому і науковому економічному середовищі присутня така собі спадкоємність поколінь. Дятли з науковими ступенями, як і раніше, штампують підручники та захищають дисертації по методології розрахунків собівартості, при цьому  вперто ігнорують прийняту міжнародну практику, в якій все куди зрозуміліше та простіше. Більшість підручників з обліку витрат і калькулювання собівартості - не що інше, як спроби різних авторів з простих і знайомих слів скласти якомога більше словосполучень. Звичайне жонглювання термінологією, до того ж, що винахід нових синонімів для звичних термінів - вже тягне на дисертацію і наукову ступінь з економіки.

Якої тільки каші не зустрінеш, як в підручниках, так і головах тих, хто намагається переносити ці псевдознання на практику. Наприклад. Витрати бувають прямі і непрямі, а разом з ними постійні і змінні. При цьому у різних викладачів і авторів непрямі іноді називаються накладними, непрямими, явними, імпліцитними. Змінні - попередільними, операційними. Постійні - основними, адміністративними. Можна зустріти і інші визначення, у кого і на що вистачило фантазії.

А чого варті численні потуги дати нові назви прямому та повному методам розрахунків собівартості? Тут і маржинальний метод, і параметричний, і попередільний, і поглинання витрат, і обмеження систем, і технологічна собівартість, і цехова, і заводська, і ще казна-що. Придумати нову назву, перекрутити чужу теорію, розбавити власними вигадками - і вуаля! Можна сміливо захищати кандидатську.

Не хотілося б нав'язувати свою думку прихильникам методу поглинання повних витрат (повної собівартості), тим більше, що цей підхід до калькулювання витрат застосовується в бухгалтерському обліку, прописаний купою нормативних актів, і найголовніше, безпосередньо впливає на податкову базу, зменшуючи зобов'язання з податку на прибуток і ПДВ. Але оцінка і планування бізнесу здійснюється, передусім, за допомогою грамотно вибудуваної облікової політики. А в управлінському обліку виробничих процесів повній собівартості немає місця.

 Метод прямих витрат насправді дуже простий та доступний розумінню, на відміну від спроб осягнути неосяжне з поглинанням всіх витрат в повну собівартість продукції. Чим більше виготовили, тим більше витратили. Якщо уявити у вигляді графіка, то будуть дві паралельні криві. Верхня - обсяг виробництва, Нижня – відповідні витрати на сировину, матеріали, ресурси. Все інше прописується окремо у вигляді загальних (умовно постійних) витрат. На графіку відносно горизонтальна лінія. А те, що називають непрямими витратами (наприклад, тимчасові рекламні компанії, комунальні платежі, нештатні витрати, тощо), краще залишати в графі загальних витрат. Або при необхідності підсумувати з базовою собівартістю (при різних варіантах продажів, наприклад). Інше від лукавого. Не існує бізнесу, для якого не можна рознести витрати так, щоб це було зрозуміло навіть дитині.

Знання беруться з підручників та численних публікацій, якими забитий інтернет. Дивимося, хто писав. Ага, писав кандидат наук Пупченко або студент 4-го курсу Дюдьченко. Нечитабельний текст, набір слів без якоїсь прив'язки до реалій, безапеляційні висновки. Практикам ділитися досвідом або ніколи, або не для того квіточку ростили. Ну, й спрацьовує наша вирощена совком ментальність. Мовляв, живемо на батьківщині слонів, і не треба нас тут вчити!

Як результат – проблеми з експертизою та узгодженням інвестиційної документації, бізнес-планів, проблеми з кредитними комітетами, проблеми з стандартизацією та консолідацією внутрішньої фінансової політики, проблеми з банальним розумінням одне одного.

Що маємо, і з чим доводиться працювати - це не наші вітчизняні економічні розробки, а додаток готового міжнародного досвіду. Всі ці вітчизняні світила теоретичної економічної думки ще не народили нічого такого, щоб було успішно прийнято і впроваджено на Заході. Ну а раз так, треба брати краще звідти. Це не інвестиційний клімат несприятливий. Насправді, найчастіші проблеми, перш за все, в неприйнятті міжнародних стандартів, в небажанні розмовляти з інвесторами однією фінансовою мовою.