Без чого не може бути завершена реформа децентралізації?

Політична і адміністративна децентралізація відбулася. Але разом з тим, як це буває в процесі глобальних змін, децентралізація підсвітила проблему слабкого менеджменту. Через те, що довгий час візіонерські рішення приймалися в столиці і спускалися по регіонах, у нас майже немає в очільників областей і громад навичок стратегічного планування. Щоб місцеве самоврядування відбувалося не лише за формою, як це зараз, але і по суті, люди на місцях повинні мати стратегічне мислення для прийняття потрібних рішень. Хороша новина в тому, що ніхто не народжується з геном стратега, стратегічне мислення – це навичка, але її опанування потребує часу і потрібного контексту. Контексту в очільників громад зараз більш ніж достатньо – від них буквально залежить благополуччя довіреної їм громади. А от часу навчитися стратегічного мислення нема, в той час, як приймати довгострокові рішення треба вже зараз.

Що зробила децентралізація?

Українські регіони не рівні за розвитком. Фактично маємо кілька десятків міст, які задають культурний, політичний, соціальний тон та продукують смисли. У більшості ж ситуація інша - за них рішення приймав “центр”. Перехід від періоду, коли повістку дня складала центральна влада, тоді як регіональним очільникам залишалися локальні задачі, зробити швидко не виходить. Війна сповільнила ці процеси. Водночас оперативних питань побільшало, і децентралізація вимагає від кожного керівника громади стратегічного мислення вже зараз.

За рахунок того, що є ненапрацьований  практикою об'єм управлінського мислення відбувається так, що люди, які мають зараз приймати рішення на рівні керівників, приймають рішення на рівні менеджерів середньої ланки. І це, на жаль, призводить до того, що там, де треба приймати стратегічні, а значить довгострокові рішення, вибір падає на те, що можна зробити тут і зараз. А це завжди не про стратегію. Для прикладу, в громад більшість запитів стосуються поточних ремонтів. В той самий час мало уваги приділяється запитам на розбудову дієвих партнерств, завдяки яким створювали проєкти з довготривалим ефектом. 

Чому зараз?

Якийсь час після децентралізації громади діяли за інерцією. Хтозна, скільки б часу тривав цей «гальмівний шлях», якби не війна, яка додала представникам державної влади на місцях купу проблем: відбудова, оптимізація бюджету тощо. Саме тому розриви на рівні світоглядного стратегічного мислення, які відбулися внаслідок децентралізації, стали такими очевидними зараз: бо громади мають приймати рішення на тому рівні мислення, яке їм недосяжне, тому що вони не проходили той шлях і не отримали ті знання, які потрібні, щоб приймати ці рішення. На практиці це виглядає так: більше не достатньо просто підтримувати функціонування громади, потрібно задати вектор розвитку і знайти інвесторів, готових в це вкладати. На щастя грантів зараз багато. Проте в громадах недостатня кількість працівників потрібних компетенцій, які важко швидко наростити. Бо для взаємодії з донором чи центральними органами потрібні управлінці-візіонери і командна, яка ці візіонерські рішення в змозі перетворити в реальні задачі. А поки цього немає, люди без досвіду прийняття стратегічних рішень пишуть регіональні стратегії, які не проживають. І відтак ті стратегії, як і гранти, більше нагадують список бажань, а не план дій, які призведуть до досягнення цілей.

Наявність агенцій регіонального розвитку ситуацію не покращує, бо там така ж проблема. Діагностувати її легко: достатньо подивитися, в якій послідовності приймаються рішення подаватися на гранти. Зараз агенції регіонального розвитку будують свої проєкти в форматі «є грант – давайте подаватися». Тобто вони не самі, виходячи з потреб громади чи регіону, придумують проєкт і пітчать грантодавців, а підлаштовуються під гранти. Яскравий приклад діяльності за принципом «тут і зараз».

Чим має завершитися реформа децентралізації

Фінальним акордом реформи децентралізації має, без сумніву, стати створення неформальної інституції, яка може в громадах розвивати соціальні ліфти. По суті йдеться про те, що держава має навчити регіональних очільників потрібним навичкам і вмінням, що дозволило б  людям в громадах навичку думати та діяти як виконавець перевести на рівень думати і діяти як лідер і стратег. По суті йдеться про те, щоб мер умовного Дніпра, Миргорода і сільський голова Нових Петрівців мали однаковий рівень мислення та світогляду і могли приймати рівні за об’ємом стратегічні рішення.

Навчити буквально: чинних міських та сільських голів відправити на навчання, а майбутніх – призначати тільки за умови наявності потрібних для державників компетенцій, що підтверджується дипломом отієї неформальної інституції.

Потрібна умовна школа державотворця, але з закладеними правильними цінностями. Бо в Україні вже є подібні інституції, але історично склалося так, що допоки з мерами працюють ті, хто хоче від такої співпраці отримати політичні дивіденди. А так бути не має – не окрема політична сила, а держава як така має бути зацікавлена в сильних управлінцях на всіх рівнях.  

Бізнес-школи не мають загальних блоків навчання, а лише вузькопрофільні. Та і чи може окрема бізнес-школа перебирати функції держави з підготовки кадрів? Потрібно створити нову дієву інституцію для навчання державників. І тільки тоді, коли всі регіональні управлінці пройдуть в ній навчання і вийдуть з якісно новим рівнем світогляду і розуміння своїх задач на місцях, можемо говорити про реальне завершення реформи децентралізації.