Не глухий кут для ветеранів АТО

У Верховній Раді України 10 березня 2017 року відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Мир в Україні понад усе!».

До українського парламенту прибув індійський гуру, який володіє технікою заспокоєння. Важко до кінця зрозуміти, кого і від чого саме пан Шанкар хотів заспокоїти в Україні. Правда, у нього є і абсолютно практичний інтерес: до української олії і бобових. Так, Українська земля не має аналогів у світі. Разом з тим, її безконтрольно виснажують, ігноруючи правило сівозмін.

Якщо говорити про ветеранів АТО, які пережили психологічні навантаження, воюючи за тих, зокрема, хто розважається в тилу і робить свій бізнес, то їм (АТО-шникам) потрібна робота. Найбільше за інших людей. Але роботи вони не мають. Вони змушені найматися помічниками по господарству в селах, як варіант. Словом, люди зробили важку чорну роботу на фронті і про них забули.

Учасників АТО намагаються заспокоїти реабілітаціями і консультаціями, забуваючи про головне – чоловік має заробляти гроші, виконуючи суспільно корисну роботу і самовиражатися, забезпечувати родину, аби відчувати себе щасливим і повноцінним.

Аналізуючи сучасні події, складається враження, що держава інколи сприймає своїх героїв як ворогів. У результаті замість пошани, уваги, працевлаштування і відкриття широких можливостей для ведення свого власного бізнесу, власної справи відбувається свідома чи несвідома дискредитація воїнів, причому незалежно від їхньої подальшої суспільно-політичної активності та позиції.

Тому вихід у них залишається один – іти у владу самим. Не всі цього прагнуть, вміють. Але іншого виходу нема. Необхідно взяти владу на місцях у свої руки, тому що, як відзначив учасник круглого столу «Мир в Україні понад усе!» герой АТО, його побратими не здатні брехати і красти після того, що вони пережили. А це саме те, чого вже так зачекався Український народ. Колишнім воїнам варто було б організуватися саме для взяття законним шляхом на виборах влади для початку на місцях і набратися необхідного політичного досвіду. Однак, дуже ретельно стежити за тим, аби їх рух не очолила людина стороння, або не щира. А у разі відсутності відповідної освіти, вимагати її отримання від держави, або шукати інші можливості здобути її, допомагаючи один одному через ветеранські організації.

А індійських гуру давайте залишимо індусам. Козацтво має свої техніки заспокоєння (ворогів у тому числі), ми маємо свою Українську Церкву і свій шлях.