Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.12.2018 09:16

Нам обіцяли мільйони робочих місць. Що пішло не так?

Народний депутат України

Приблизно рік тому керівник служби зайнятості України озвучив амбітну мету: за 2018 рік в країні мали створити понад 1 млн робочих місць.

Було очевидно, що цифра кардинально завищена, проте за нею - ми сподівалися - мав стояти конкретний план дій. На жаль, сьогодні мусимо констатувати, що кількість робочих місць в Україні з кожним роком лише зменшується, а всі заходи, до яких вдається влада, “чомусь” не працюють. В чому причина?

 

Створення робочих місць – один із ключових викликів для більшості світових лідерів, незалежно від того, яку економіку вони представляють – розвинену високотехнологічну чи сировинно-видобувну відсталу. Наприклад, це ключове завдання ставлять перед собою всі американські президенти і навіть регіональні лідери.

Влітку 2016 року у вечірньому шоу Джиммі Феллона на каналі NBC глядачі побачили незвичного гостя. На завершення своєї каденції президент Барак Обама заспівав про свої досягнення у стилі slow jam. Завдяки цьому формату набагато більше людей в світі (сьогодні ролик має понад 15 млн переглядів) дізналися, що одним із результатів восьмирічної діяльності Обами стало створення в Америці 14 млн робочих місць.

Наступник Обами Дональд Трамп теж побудував передвиборчу кампанію, серед іншого, на таких очікуваннях американців, пообіцявши створити 25 млн робочих місць за 10 років. За перші два роки президентства він відзвітував про 2,4 млн.

Звичайно, не йдеться про особисту участь глави держави у підвищенні рівня зайнятості населення. Здається, саме так думають українські можновладці, коли створюють робочі місця за рахунок владних можливостей виключно на підконтрольних собі підприємствах. Натомість, йдеться про умови, які уряд створює для будь-якого бізнесу, аби він відкривав нові виробництва, розширював наявні бізнеси, розвивав сферу послуг.

В Україні теж полюбляють говорити про необхідність створення нових робочих місць, проте – не називаючи конкретних прогнозних цифр. Очевидно, можновладці не впевнені в своїх силах, або не хочуть опинитися на місці того самого голови служби зайнятості, чиї прогнози не збулися.

Дані Держстату дають сумну статистику: з 2013 року кількість зайнятих працівників на українських підприємствах та в організаціях зменшилась з 19,3 млн до 16,3 млн станом на осінь 2018 року (розрахунок в обидвох випадках без Криму). Тобто арифметично за п’ять років втрачено 3 мільйони робочих місць. При чому основних втрат ми зазнали саме в період до 2015 року – і це збігається із публічними даними, які озвучували в Мінсоцполітики про втрату робочих місць внаслідок окупації Криму та частини Донбасу. З 2015 року кількість зайнятих людей в країні фактично не змінилась. Всього на 5% - на 400 тисяч одиниць – скоротилась з 2015 року кількість штатних працівників компаній та організацій.

З одного боку, це нібито добрі новини. Адже статистика “не бачить” “катастрофічних” наслідків еміграції наших співвітчизників, попри те, що промисловці по всій країні відчувають гостру нестачу персоналу, як кваліфікованого, так і різноробочих. Крім того, навіть якщо частина підприємців згортають бізнес-активність, їм на заміну приходять інші (і це підтверджується нечисленними фактами  відкриттів нових заводів, розширень наявних виробництв). А з огляду на скорочення кількості наявного населення (із 45,4 млн в 2013 р. до 42,3 млн в 2018 р.), відносно стабільна кількість робочих місць взагалі може бути “зарахована” як “зростання”.

Утім, не все так просто і далеко не райдужно. Адже виклики, які стоять перед країною сьогодні, потребують набагато більш радикального підходу до скорочення безробіття (а отже і пов’язаних із ним соціальних виплат із кишень працюючого населення) і створення умов для зростання добробуту людей. І амбітний мільйон робочих місць, про який уже згадувалось на початку – це лише нижня планка для такого зростання.

Що для цього потрібно?

Передусім – інвестиції. За розрахунками Федерації роботодавців України, в середньому створення робочого місця обходиться підприємцеві в $50 тис. (хоча ціна може суттєво відрізнятися в залежності від галузі – від кількох сотень до сотень тисяч доларів). Таким чином, в середньому для створення 1 млн робочих місць потрібно близько $50 млрд. інвестицій.

За останні п’ять років в Україну надійшло близько $10 млрд. прямих іноземних інвестицій, проте значна частка з них – це підтримка іноземними банками своїх дочірніх фінустанов, а отже ці гроші не вкладались у розвиток, лише в стабілізацію ситуації. Якщо ми будемо залучати інвесторів такими ж темпами, то можемо розраховувати на +1 млн робочих місць приблизно в 2040 році… Це якщо не враховувати можливих криз та відтоків капіталу, які, безперечно, будуть за цей період.

Чи можливе радикальне прискорення таких темпів? Так, і рецепт уже давно виведений в світі, передусім – азійськими економічними “тиграми”. Це п’ять кроків, які, на жаль, поки не спроможна здійснити наша влада.

Перше – радикальна дерегуляція, максимальне спрощення дозвільних процедур, мінімізація перевірок бізнесу і їх автоматизація задля виявлення справжніх, а не надуманих шахраїв.

Друге – рішуча і безкомпромісна реформа судової і правоохоронної системи. Допоки рейдери в погонах та мантіях мають можливість на замовлення безкарно порушувати священне право власності, обмежувати свободу будь-якого підприємця, поки не перестануть закривати очі на рейдерські захоплення і напади на людей серед білого дня з боку екстремістськи налаштованих угруповань – Україні не слід розраховувати на інвестиційний дощ.

Третє – системна і наполеглива підтримка бізнесу з боку держави, особливо експортно-орієнтованого і особливо високотехнологічного. Доступні кредити, податкові пільги, готова інфраструктура, дієві експортно-кредитні агентства та інші механізми стимулювання, законодавство “купуй українське – плати українцям” - це все елементи однієї програми, без якої в умовах жорсткої конкуренції на світових ринках неможливий успіх українського виробника, яким би якісним, унікальним і недорогим у виробництві не був його товар.

Четверте – інвестиції у початкову, вищу та професійно-технічну освіту, а також у наукові розробки. Коли ми говоримо про нові робочі місця - це не лише і не стільки історія про автоскладальні заводи чи сортувальні станції, хоча і тут робота людей дуже важлива. Прагнути слід до створення високооплачуваних, високопродуктивних робочих місць, які генеруватимуть максимальну додану вартість для економіки. Для виробництва готової продукції на основі власних технічних рішень та винаходів. Без підтримки сучасних наукових розробок, інтегрованих у потреби бізнесу, ми не зможемо конкурувати за лідерські позиції в світі.

П’яте – інвестиції в інфраструктуру. Від доріг до електричних і каналізаційних мереж, від аеропортів до залізничного сполучення, від розвитку мереж громадського транспорту до розширення можливостей морських портів та річкових перевезень. Кожен наступний кілометр відремонтованих, реконструйованих, відновлених елементів інфраструктури збільшує шанси на мільярдні надходження інвестицій. Не кажучи вже про те, що саме інфраструктура є галуззю, в якій держава самотужки може створити і нові робочі місця, і стати замовником наукових розробок, і продемонструвати безкомпромісність у боротьбі з корупцією за прозоре і справедливе фінансування проектів.

Єдина причина, через яку влада сьогодні не реалізує цього простого алгоритму дій – тотальне небажання вкладати сили і ресурси в розвиток країни замість власного збагачення. Утім, саме від українців залежить, чи продовжувати такий стан речей на найближчі п’ять років.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net