Опалювальний сезон: проблеми тільки починаються

Що важливіше: добробут кожного українця чи фальшиві заяви про «ринкову» економіку, які насправді прикривають небажання реформувати газового монополіста – «Нафтогаз України»?

Останні рішення влади щодо тарифів на газ підтверджують: життя звичайної людини мало кого турбує, а тому в «ринкових» умовах житимуть жебраки. Утім, як виявляється, це лише перша ластівка. Уже цієї зими українці зможуть відчути справжній крижаний потиск «невидимої руки ринку». 

На моїй рідній Дніпропетровщині опалювальний сезон в районах почався лише днями, та й то не скрізь. Вкотре під загрозою зриву опалювального сезону опинилися жителі Павлограду. Кривого Рогу, Кам’янського, Тернівців та в інших містах. І це загальноукраїнська проблема.

Головна причина затримки не у зношеності труб чи котелень (хоча інфраструктура залишає бажати кращого), а у відсутності так званих «номінацій» на постачання газу від «Нафтогазу України».

Як це працює? Аби в оселях українців було тепло, гарячу воду («теплоносій») в батареї має направити місцеве теплокомуненерго. Щоб підігріти воду – потрібен газ. Його тепловики отримують від місцевого облгазу. Той, у свою чергу, не є власником цього газу – управляє лише газогонами, тобто фактично надає послугу транспортування. Саме ж блакитне паливо для потреб населення і комунальних закладів монопольно надає «Нафтогаз України». Для того, щоб нормально розпочати опалювальний сезон, місто має отримати «номінацію», тобто «Нафтогаз» повинен підтвердити готовність постачати газ.

І ось тут починаються проблеми.

Справа в тому, що «Нафтогаз» під керівництвом «молодих реформаторів» повністю перейшов на «ринкові відносини» і ставиться до своїх споживачів виключно як до комерційних клієнтів. Без жодної соціальної функції (попри те, що є державною компанією – а отже належить кожному українцеві). Комерційний підхід передбачає:

а) повну оплату послуг за ринковою ціною,

б) ненадання послуг в разі наявності великих боргів,

в) відключення від послуг в разі несплати.

Що це означає для безпосередніх споживачів в регіонах (міст та їхніх мешканців)?

У тепловиків багатьох міст України є борги перед «Нафтогазом». По-перше, є борги населення. Яке часто вимушене обирати, або купити їжу та ліки, або сплатити комунальні платежі. Але часто більші борги виникли через неповне покриття державою тепловикам різниці в тарифах за минулі роки. На все це нараховується величезна пеня. І от через ці борги «Нафтогаз» не погоджує «номінації», ставлячи під загрозу початок опалювального сезону для тисяч родин, дитячих садків, шкіл, лікарень. При цьому ані температура за вікном, ані потенційна шкода здоров’ю, ані інші наслідки подібних дій керівництво державного монополіста не турбують.

Наша команда в Дніпропетровській області вивчала це питання у декількох районах, у низці міст, які опинились в критичній ситуацій, я побував особисто разом із нашим лідером, ще декілька планую відвідати найближчим часом. Тому на прикладі цієї області ми чудово уявляємо той рівень критичної ситуації, заручниками якої опинились сотні тисяч наших співвітчизників по всій країні.

Перший приклад – Кривий Ріг, де борги місцевих теплопостачальників перед «Нафтогазом» складають близько 2 мільярдів гривень (половина всіх боргів Дніпропетровської області). Через це вже третій рік поспіль близько 500 тисяч мешканців міста  у стресі очікували зими. Вони добре пам’ятають, як 2016 року люди були вимушені блокували котельну, щоб не дати відключити газ – тоді без тепла газовики залишили 5175 багатоповерхових  будинків, 8 дитячих садочків та 5 шкіл. Сумлінні громадяни, які справно платять, не могли зрозуміти, чому вони та їх діти вимушені страждати через неспроможність влади вирішити питання без масових відключень. Добре, що проблему відклали, підписавши 6 листопада угоду про реструктуризацію боргу. Та почали включати опалення в лікарнях та дитячих закладах. Але чи гарантує це вирішення проблеми?

Інший приклад – Павлоград. Поточний борг місцевого теплоенерго перед «Нафтогазом» - понад 130 млн грн. Монополіст вимагає сплатити його повністю, або реструктурувати на дуже жорстких умовах. Із цієї суми половина – це не борги міста чи мешканців. А 68 млн грн - різниця, що утворилась між тарифами (ТКЕ купувала газ за вищими тарифами  у «Нафтогазу», і продавала  тепло містянам за нижчу вартість, різницю мала відшкодувати держава). І це ще без останнього листопадового підвищення цін!

Ще 6 млн грн. – це заборгованість держави по субсидіях на газ і тепло (тобто гроші, які мали бути відшкодовані постачальнику тепла за мешканців пільгових категорій, а ТКЕ в свою чергу мало б перерахувати їх «Нафтогазу» за газ). Ці борги – наслідок недалекоглядності Уряду, який уже котрий рік поспіль закладає в бюджет занижені показники виплат на субсидії, аби штучно зменшити дефіцит бюджету перед міжнародними кредиторами.

Додатково «Нафтогаз» нарахував місту ще 18 млн грн. пені і штрафів – ще одна ознака комерціалізації підходу до стосунків зі споживачами.

Така структура боргів характерна для більшості міст, які ми аналізували. Попри те, що левову частку займають борги населення, неспроможного «витягнути» «економічно обґрунтовані» ціни та позбавленого субсидій, половина – це борги самої держави.

У Павлограді частину коштів комунальна компанія заплатила самотужки. Але проблема в тому, що Павлоград – класичне мономісто. Тобто коли 1-2 підприємства багато років формували левову частку міського бюджету. А коли ці підприємства прийшли у занепад, місто ледве виживає з мізерним бюджетом. Подібних прикладів по Україні безліч.

І очевидно, що держава не повернула власні борги, а «Нафтогаз» викручує руки та погрожує заморозити людей, очевидно, про якісну підготовку до опалювального сезону та про модернізацію тепломереж вже не йдеться. Місцева влада віддає всі резерви «Нафтогазу», набирається кредитів, аби протягти ще одну зиму. Тож загрози серйозних аварій, як це було в Алчевську, можуть бути не за горами. Пам’ятаєте, як 2006 року через аварію майже все це 120-тисячне місто опинилося без опалення в люті морози?

Якщо не допомогти Павлограду вирішити проблему боргів, місту доведеться на 3-4 роки забути про роботу соціальних об’єктів. Через загрозу замерзнути, 30% мешканців Павлограду уже перейшли на індивідуальне опалення і не залежать від централізованої системи. Проте всі решта – у зоні ризику. Крім того, набагато більшу небезпеку несе потенційна зупинка місцевих підприємств, яку можуть спричинити перебої у електромережах, якщо всі містяни увімкнуть обігрівачі. І збитки від таких аварій можуть в рази перевищити збитки «Нафтогазу». То чи варта шкурка вичинки?

Схожа ситуація у Кам’янському, де борг на 400 млн грн. домовились реструктурувати на 5 років тільки після втручання на рівні віце-прем’єрів. Подібні історії – буденність і для інших регіонів України.

Втім це лише квіточки. Адже йдеться про борги, накопичені за «старих» цін на газ, і за «старих», більш лояльних умов співпраці міст і «Нафтогазу». Звичайно, не можна відкидати провину місцевих облгазів, які мають змогу відверто красти частину поставленого газу і продавати його комерційним споживачам. Або самих теплоенерго, які можуть списувати на втрати набагато більше, ніж насправді втрачають. Або й самого населення, серед якого є багато недисциплінованих абонентів, при чому – переважно зі значними статками.

Проте з 1 грудня 2018 року ситуація стане ще критичнішою: «Нафтогаз» отримає змогу відключати газ споживачам за несплату протягом 1 дня. Так, без обмежень по температурі за вікном. Так, незалежно від того, чи йдеться про звичайний житловий будинок, чи про пологовий будинок. Так, незалежно від суми боргу і причин його появи.

Ми не можемо допустити, щоб вся країна перетворилась на декорації фільму «Післязавтра» задля того, щоб керівництво «Нафтогазу» могло в черговий раз виплатити собі мільйонні премії. Саме тому ми маємо намір, окрім мораторію на підвищення цін, вимагати також скасування свавілля монополіста на газовому ринку по відношенню до населення і встановлення соціально справедливих правил гри: спочатку підвищення зарплат, пенсій, запровадження програм енергоефективності та енергозбереження – і вже потім розглядати питання тарифів.